2.2. Боярська Рада
Органом, за допомогою якого бояри здійснювали свою владу, за даними літопису була Рада бояр. Рада бояр в Галицькій Русі з’явилася в результаті розпаду князівсько-дружинної ради чи князівської думи, що існувала в Давньоруській державі. Вона була по мірі посилення економічної і політичної могутності бояр. Боярська Рада в Галицькій Русі відрізнялась від такої в князівському періоді лише тим, що вона була постійним органом. Вона складалася з найбільших бояр-землевласників і єпископа. До неї входили особи, що займали найвищі державні посади в князівстві: воєводи, писяцькі, двірські та інші. Тому і місцеві бояри і бувалі боярські дружинники, будучи на землі і займаючи відповідні посади, могли увійти до складу Боярської Ради. Але таке недовірливе відношення боярства до князів розповсюджувалося на їх дружинників, останнім нелегко було завоювати довіру місцевої земельної аристократії. Боярську Раду скликали за ініціативою самого боярства, а деколи і князя. Але він не мав права скликати раду за своїм особистим рішенням (без бояр). Ради очолювались крупними боярами, такими як Володислав, Ростислав, Судислав та іншими. Їм рада довіряла виконання своїх рішень і проведення загальної політики. Це положення підтверджувалося прикладом правління боярина Володислава Корнита. Діяльність Боярської Ради при Судиславі і його відношення до Угорського короля, без сумніву,відповідали політиці крупного боярства. Судислав став правителем Галицької землі за підтримки угорського королевича Андрія. Судислав фактично правив Галичиною сам до приходу до влади Данила. Судислав був ганебно вигнаний, боярська рада висунула іншу кандидатуру. Мирослав проводив ту ж лінію, але зробив промах, допустивши розповсюдження неправдивих спліток про підготовку різ бояр князем Мстиславом. Мирослав був виведений на чисту воду і вигнаний.
Одним з останніх керівників Боярської Ради був Доброслав Судич. Він разом з усім складом ради провів відкриту політичну демократію проти князя, з’явились за його викликом в одній сорочці з галичанами, що супроводжували його за князівським звичаєм, якщо б Доброслав самотній як політична особа він би підлягав покаранню, але за ним йшла уся Боярська Рада. Майже всі галицькі князі, крім Ігоря, незалежно від підтримки бояр відповідали їм милостями – роздаючи села, міста, посади. Цим досягалося відносно мирне співіснування князів з Боярською Радою. Боярська Рада прагнула керувати діяльністю князя, вона очолювала виступи бояр у випадку, коли політика князя не співпадала з основними лініями бояр. Бояри вже почали застосовувати методи фізичного знищення князя. Деколи рада збиралася суто по одному питанню – як ліквідувати князя Данила. Коли ж в 1213 році на віче Данило поставив питання про вірність, бояри лицемірно звітували йому в цьому. Більше того, Боярська Рада здійснювала свою політику, не зважаючи на протидію князів розпоряджатися долею членів князівської фамілії. Так літописець вказую, що князь Мстислав Мстиславович за порадою бояр віддав свою молодшу дочку за сина угорського короля: «Мстислав по литавних бояр вдовенгр свою меньшую за королевича Андрія».3 Таким чином, Боярська Рада формально не ставлячись вищим органом влади до XIV ст. фактично управляла князівством.
Часта зміна князів пояснювалась не тільки єдністю бояр, але і в наявності органу, навколо якого вони об’єднувались. Рада Бояр, їй фактично підкорялися і органи управління, бо я згадується вище, в раду входили бояри, що займали найвищі адміністративні посади.
Можна зробити висновок, що роздача посад в центральному апараті, не тільки закріплювали їх за собою по життєво, але і передавали у спадок, за крупними боярськими фаміліями в ХІІІ ст. призначення на ці посади дрібних феодалів було майже неможливо. Таку можливість надавала лише допомога князя. Тому дрібні феодали і «тяглися» до князя.
В руках бояр таким чином перебувала адміністративна, військова, судова влада. Могутність Боярської Ради підтверджувалася і міжнародними документами. Наприклад, польські документи і вечірні грамоти називають галицьких бояр баронами. Західноєвропейські держави представили бояр як магнатів та баронів, що утворили свій «консиліум бояр» тобто раду бояр, про що говорилось в Галицько-Волинському літописі. Про Раду Бояр говорить і історіографія. П. Іванов, характеризуючи державний устрій Галицько-Волинської Русі, посилався на грамоту Андрія і вказував: «бояри в цей час разом з єпископом були членами верховної ради». О. Єфименко щодо питання про політичній устрій Боярської держави Русі пише: «Очевидно в Галицько-Волинській Русі вельможі світські чи духовні створювали (князівську) щось типу сенату при князі».
Радянський вчений В. Літето говорить про те, що бояри «створювали князівську думу – феодальну курію баронів, за допомогою якої князь мав управляти князівством». Боярська Рада, що стала офіційним органом при Юрії Болеславі не була закладом зверху, а поступово формувалася як політичний орган влади, почавши свою історію ще за часів Ярослава Мудрого. Дашкевич має рацію, коли характеризує боярську раду при Юрії Болеславі як щось на польський чи угорський лад з безпечним обмеженням по відношенню до князівської влади характером. До складу такої ради входили «воєводи найголовніших міст, надвірний князівський суддя і єпископ». Звідси випливає, що боярська рада в XIV ст. була офіційним органом влади, без згоди якого князь не міг видати жодного державного акту.
Отже, в Галицькій Русі боярська рада формально визначала владу князя, фактично обмежувала її. Саме цей орган бояри використовували в боротьбі проти посилення князівської влади, за збереження своїх привілеїв.
2.3. Віче
Якщо при первіснообщинному устрої віче було зібранням усього населення роду чи общини і було постійним органом влади, то у вказаний період воно вже таким не було. В період розвиненого феодалізму (ХІІ-ХІІІ ст.) віче, як зібрання феодалів і громадян міста, втрачає своє значення. Віче скликалося правлячою верхівкою, найчастіше князем у випадку крайньої необхідності. Віче скликалось князями тоді, коли вони потребували опори в широких масах феодалів і міщан проти правлячої групи крупного боярства. Літописець вперше згадував про віче в Галицько-Волинській Русі в 1097 році. На тому віче переважна більшість феодалів змусила князя змінити свою політику і тим самим привід для внутрішніх суперечок між князем і основною масою феодалів був на час ліквідований. Важливі віче скликалися в 1146 і в 1231 рр. з аналізу діяльності віче в Галицько-Волинській Русі можна зробити наступні висновки:
Віче те було постійним органом, а скликалось у виняткових випадках, що були викликані військовою чи політичною обстановкою;
Віче було знаряддям в руках правлячої групи феодалів міста чи передмістя, тому і ініціатива його скликання виходила від князя чи бояр одного міста. На віче могли бути присутні дрібні купці, ремісники, але вирішальну роль відігравала верхівка класу феодалів;
Віче у більшості випадків розглядало питання, які ставили князі і правляча група бояр даного міста і вирішувала їх на користь класу феодалів чи будь-якої іншої з феодальних груп, що досягали одобрення своєї пропозиції.
Як стверджують російські вчені в ХІІ ст. в Галицькому князівстві не було вчених міст, тобто е віче відігравало дуже важливу роль. Як відомо, більшість крупних міст в Галицько-Волинській Русі будувалися князями. Князівська адміністрація без сумніву, користувалася впливом на посилення міста. Віче скликалося періодично час від часу в надзвичайних випадках. Боярська знать більше спиралася періодично на своє і угорське військо, чим шукали підтримки у віче. Князі використовували віче з метою закріплення своєї влади. Як тільки закріплювався князь на цій посаді владний і організовував військову і адміністративну владу, владний апарат, що був здатний тримати феодально-залежних селян в покорі, захищати кордони князівства, потреба скликання віче відпала.