2.4. Феодальні з’їзди в Галицько-Волинській Русі
Скликання феодальних з’їздів почалося в період розладу єдиної Давньоруської Держави і переходу до феодальної роздробленості. В цей час особливо посилюються міжусобиці серед місцевих князів, а також інших феодалів через земельні володіння. Виникає необхідність захисту прав землевласників і посягань зі сторони інших феодалів. Питання про захист феодальної земельної власності було актуальним не тільки для кожного окремо, а для всієї Русі в цілому. Тому стає зрозумілою неминучість виникнення інституту феодальних з’їздів. За ініціативою великого київського князя в кінці ХІ ст. був скликаний феодальний з’їзд всіх князів Русі у м. Любечі. На цьому з’їзді, як вже вказувалося за князем Давидом було закріплено Володимирське князівство, а за Васильком і Володарем – Галицька земля. Князі Західної Русі разом зі всіма князями Русі цілували хрест та приймали присягу і «да будет коль хрест чистий и вся земля Руская и умови вилися и пойдете во свояси» 4.
Рішення феодалів всієї Русі були обов’язковими і для князів Галицько-Волинської землі. Тому коли Володимирський князь Давид віроломно захопив землі князя Василька і осліпив його – це діяння було розцінене всіма князями Русі як порушення рішення загальних з’їздів в деякій мірі обмежували свавілля князів. Виникають деякі труднощі про визначення форми проведення даного зібрання феодалів – було з’їздом дорадчим органом але без сумніву, основним питанням було питання про право на володіння волостями. А якщо на з’їзді брав участь київський князь, то значить на ньому обговорювалися питання, що цікавило всіх феодалів Русі. Лише питання, що обговорювалися на феодальних з’їздах – питання про князівський стіл, про успадкування князівського столу. Питання оборони земель Русі також були предметом обговорення феодальних з’їздів. Підтвердження цьому ми знаходимо в літописі. Так, літописець вказує, що київський князь Мстислав Ізяславович скликав в 1170 році князів Русі в тому числі галицьких і волинських, на з’їзд і звернувся до них з промовою про захист своєї вотчини. Прийняття з’їздом рішення про спільний об’єднувальний виступ князів мало велике значення в справі захисту руських земель від іноземних загарбників. Князі, склавши своє ополчення в одну рать розбили половців.
Таким чином, подальший розвиток феодальної власності на землю, захист вотчини від посади з боку інших князівств, закріплення спадкових прав на князівський престол, а також об’єднання сил Русі проти іноземних загарбників викликали необхідність скликання феодальних з’їздів, як загальних, так і окремих князівств.
Всі вище перечислені питання ставились на з’їздах феодальними князями і боярами і вирішувались в інтересах пануючого класу феодалів без сумніву.
З’їзди не були постійно діючим верховним органом влади, скликались рідко, але по мірі необхідності, але неминуче тоді, коли особливо гостро ставилось питання про право князів на владу в тому чи іншому князівстві чи про захист руських земель від нападу іноземних загарбників.
2.5. Виникнення та розвиток центральних органів управління
При характеристиці центральних органів управління Галицько-Волинської Русі перш за все необхідно згадати, що в досліджуваний період тільки почався процес формування центральних і місцевих органів управління. Тому дати більш-менш чесне розмежування усіх функцій цих органів, охарактеризувати їх структуру досить складно.
В Галицько-Волинській Русі, як і в інших руських князівствах в період становлення феодалізму панувала десятинна система феодалізму. Ця система у вказаний період була в основному військовою. Як стверджував професор Юшков під час підбурення племінних князів «…київські князі мали створити в племінних і особливо важливих центрах крупний гарнізон – тисячу»5. На цю обставину також вказував Владимирський Буданов: «Тисяцькі замінили правління племінних князів». З розвитком феодалізму на Русі і укріплення влади київських князів над племінними, десятинна система понесла зміни. Попередні важливі функції тисяцьких і сотських змінилися судово-поліцейськими. Таким чином, десятинна система поступово переросла в систему феодальної адміністрації, причому посадові особи в попередній системі замінилися головним чином в столичних містах. В літописі Галицько-Волинської Русі ми зустрічаємо згадку про тисяцьких в таких містах як Галич, Володимир і Перемишль. Літописець пише: «тисяцький Перемишлі»6.
Старий поділ війська на тисячі зберігся в цей час в містах, яких, як тисяча, управляв тисяцький. Він не тільки очолював військові частини – тисячу міста, і й ще був зобов’язаний не тільки охороняти місто, а ще й життя самого князя. В період, коли князь Данило безпосередньо здійснював загальне командування всім своїм військом, тисяцький Дем’ян був його «правою рукою».
Крім виконання обов’язку керівника військовими частинами, тисяцький мав захищати і укріплювати владу князя, боротися проти виступів окремих груп феодалів і особливо виступів трудових мас.
В боротьбі князів з боярством тисяцькі найчастіше стояли на стороні князів. В 1230 році галицькі бояри на своїй раді таємно домовилися вбити Данила. Тисяцький Дем’ян через підлеглих осіб попередив про це Данила.
В Галицькій Русі посада тисяцького в той час переходила у спадок визначеним боярським родам. Але якщо тисяцький не відповідав вимогам, вони добивалися призначення іншого. Хоча офіційно призначати посадових осіб належало тільки князю, фактично це робили бояри. У випадку невдоволення владою князя тисяцькі за іншими посадовцями сприяли його зміцненню. Тисяцькі були і свого роду комендантами міста у випадку будь-яких змін політичної ситуації тисяцький передавав місто новому правителю чи приймав його місто. Тисяцький мав свій управлінський орган і апарат.
Тисячі поділялися на сотні, на чолі яких стояли сотенні. Сотні розміщувалися або в самому місті, або в передмісті. В ХІІ-ХІІІ ст. сотні були лише в крупних містах. В мирний час сотні мали ряд повинностей. За ствердженням Любовського в повітах Червоної Русі були «сотники, сорочники і десятинними». «Сотники», на його думку «відали семенами свого повіту, сорочники – окремих волостей, десятинними – підрозділами волостей, що називалися десяцькими»7. Але в цьому відношенні треба погодитися з точкою зору Преснякова, що розглядав сотню як «…владу княжого міста над стягнутим до нього населенням, як польських, так і в західно-руських землях з їх пригородними сотенними людьми»8. В питанні про те, чи були сотські і десяцькі виборними і чиї інтереси вони виражали. Пресняков з моєї точки зору правильно робить висновок, що сотські були князівськими людьми і не обиралися. Таким чином, тисяцький з його апаратом був частиною князівського апарату управління.
І той, і інший апарат можна вважати князівським, бо вони обоє охороняли інтереси князя як феодали.
Воєвода
По мірі того як тисяцькі поступово входили до складу двірцево-вотчинного апарату князя, цей інститут втирає своє значення в дрібних містах, замість посади тисяцького з’явилася нова військово-адміністративна посада – воєвода. Воєводи призначались князем в якості військових адміністраторів відповідних міст були представниками князівської влади на містах. Воєводи одержуючи право на управління містом, одночасно одержували право на «корм», тобто на збір доходів. Як військові керівники, воєводи призначались князем і під час війни. Воєводами були найкрупніші бояри.
В Галицько-Волинській Русі феодали, що гнили на території воєводства, зобов’язані були нести військову службу у складі полку воєводи, який слідкував за виконанням ними цього зобов’язання. Феодали несли військову службу в полках визначених воєводств було відповідно територією, округом в центрі міста, яким управляє воєвода. Під час військових походів воєвода залишався начальником полку свого воєводства. Один з воєвод полків призначався князем в якості головного воєводи всієї раті.
В ХІІІ столітті воєводи, що раніше призначались князем, стали поступово осідати в своїх воєводствах і передавати свої права у спадок. Воєводи з військово-адміністративних представників князівської влади на місцях поступово перетворилися у виразників і захисників місцевої феодальної влади.
Воєводи виконували і судові функції.
Двірський
В двірцево-вотчинній системі (Русі) управління в Галицько-Волинський Русі значну роль відіграв двірський чи дворецький. Він відав в основному всіма питаннями, що стосувались двору князя, оскільки у останнього був двірський.
Двірський був головною посадовою особою в двірцево-вотчиновій системі управління. В XII–XII століттях його функції значно розширились. Двірський як і раніше відав двором князя, став самостійно на чолі всього двірського управління. У зв’язку зі зміною функцій двірського , можливо прослідкувати процес розвитку двірцево-вотчинової системи управління і розвиток в інших державних інститутах. В Галицько-Волинському князівстві призначення дворецького залежало від князя, але змістити його князь не завжди мав можливість, так як в кінцевому рахунку це визначалось боярською верхівкою. Від час війни двірський міг виконувати роль головного воєначальника, двірському доручали і командування окремими полками. У виконанні цих функцій складно відзначити різницю між двірським ті воєводою. Під час даних подій двірський охороняв життя князя при виїзді того за межі князівства. Таким чином двірський виконував різні адміністративні, військові функції, із вищенаведеного випливає, що двірський стояв на чолі усього адміністративного апарату двірцево-вотчиноваої системи управління.
Двірському міста Галич підлягали всі воєводи князівства. Так як ці посади знаходилися в руках боярської знаті, то центральний апарат управління князівством був знаряддям бояр, а не князя і хоча юридично апарат управління підлягав князю, фактично все залежало в цьому аспекті від крупного боярства. Літописець говорить: «бояри же Галицкие Данила князем називали, а сами всю землю держали»9. В системі органів центрального управління, крім вказаних посад, з’являється посада посла. Спочатку його функції виконував писяцький чи двірський в окремих випадках. Поступово виділяється спеціальний посол, для здійснення зносин з іншими князівствами Русі та іноземними державами. Слово «посол» особливо часто починає зустрічатись в літописах в період правління князя Данила.
Двірцеві посади
По мірі розвитку двірцево-вотчинової системи управління, який у якій крупні бояри займали найвищі посади, мала дружина все більше наближалась до двору князя. До складу дружини князя входили його найвірніші слуги, яких називали – отраки. Сергієвич називає отраків , як «домашню прислугу, що стала на чолі стану»10. Отраки супроводжували князя в похід та охороняли бояр. Крім князівських отраків – без сумніву, що крупні бояри мали, не менше отраків ніж князь. Дитячі також служили при дворі князя и охороняли його в мирний і військовий час. З розвитком князівського суду дитячі присутні на суді, беруть участь у проведенні випробуванням залізом. Дитячі також виступали в якості виконувачів судових рішень, вироків і адміністративних актів. Звання дитячого надовго зберігалось в Західній Русі. Воно існувало в кінці XII та XIII століття і в період феодальних Литви і шляхітськой Польші.
Серед дворецьких чинів зустрічаються туїни, що виконували функції князівських судових агентів на місцях і у дворі князя. Судові функції здійснювались також воєводами і помічником. Літопис кінця XII ст. свідчить про ще одну посадову придворну особу – конюх у функції якого входило обгодовування князівської кінноти.
Виникає інтерес і згадка літописця князівського слуги – сидільничого, основним призначенням якого, очевидно, було завідувати господарством кінного двору князя, приготування до виїзду князя и таке інше. Під час походів супроводжував князя. Він був довіреною особою князя, тому той давав йому такі доручення як розправа зі зрадниками.
Також літописець згадує збройників, що відали всіма справами, що стосувалися озброєння війська князя і забезпечення князівської дружини.
В систему двірцевої адміністрації також входили і печатники. Вони відали князівською канцелярією, вели облік князівських доходів і витрат, державною грамотою , відав посилкою грамот і статутів. Тому печатник це особа не тільки канцелярського значення, але і державний діяч.
В числі двірцевих слуг Галицько-Волинського Князівства зустрічаються і стольники. Вперше він згадується в літописі 1241 року. Він відав столом князя, прислуговував йому під час прийомів їжі. Очевидно, в його віданні був контроль за доходами князівських володінь. Стольник, будучи одним з найбільш приближених до князя слуг, безперечно не стояв в стороні від політичних подій.
Серед придворних слуг князя зустрічаються ловці, тобто особи в обов’язки яких входила організація різних видів полювання.
Посадові особи одержували за свою службу відповідну платню: писацькі, воєводи, двірські – міста.
В історії Галицько-Волинської Русі ми помічаємо прискорений у порівнянні з іншими руськими князівствами процес переходу двірцево-вотчинових посад у чини. Особи, що займали ці посади не стільки виконували обов’язки, що безперечно пов’язані з посадою скільки були крупними політичними діячами князівства.
Особи, що займали посади в системі двірцево-вотчинного управління вийшли в основному з колишніх слуг князя. Професор Юшков писав з цього приводу: «верхівка міністеріалітету зраджується з верхівкою боярського васалітету»11. Таким чином двірцева адміністрація заключалась більше за змістом це був вищий адміністративний апарат управління князівством. Вже в XII-XIII столітті в Галицько-Волинському князівстві склалась велика система двірцево-вотчинного управління, що вийшла за рамки князівського двору та піднімається до загальнодержавного управління Галицько-Волинської землі.