3. Система місцевого управління
Укріплення центральних органів управління супроводжувались розвитком відповідного апарату на місцях. Як вказувалося раніше, управління з суто двірцевого відомства поступово перетворилось у загально князівське, управління містами в яких не було писяцьких. Перша згадка літописця про посадника відноситься до кінця XI століття: «… а Давид прийде луческ, а звідти прийде до Володимира посадник був яке Василь витене з міста»12. Посадник був головною адміністративною особою в місті. Ще одне з найбільш важливих повідомлень літописця про посадників відноситься до 1152 року. За договором київського князя Ізяслава з Галицьким князем Володимиром останній мав уступити Ізяславу ряд міст. Ізяслав посадив у цих містах посадників.
Посадники призначались і посилались безперечно князем у всі міста посадників його князівств.
Посадник володів не тільки адміністративною і військовою владою, він був обкладений ще й чудовими повноваженнями, наприклад мав право збору дані з громадян на користь князя. Посадник був зобов’язаний забезпечувати в своєму місті порядок, що був угодний князю і всьому класу феодалів в цілому, хоча в Галицькій Русі на посаду посадників призначав виключно князь, фактично це питання вирішувалося найкрупнішими боярами.
Крім посадників на місцях були воєводи, які управляють в округах-воєводствах. Як вже згадувалось, воєводи в XII-XIII столітті володіли військово-адміністративними і судовими функціями.
В досліджуваний період Галицько-Волинське князівство поділялось на волості, що призначались князями. Але можна сказати, що волостями вже пізніше самостійно призначалися князем, але Київським князем.
В XII-XIII столітті на посади волостелів в більшості випадків призначалися бояри. Волостелі, як і посадники, наділялись адміністративними, військовими і судовими повноваженнями. Волостелі мали в своєму розпорядженні відповідний апарат за допомогою якого тримали пид контролем людей.
В общинах обирались старости, які відали земельними, адміністративними і дрібними судовими справами, що стосувались общини, а також частково виконували і поліцейські функції адміністрації на місцях, хоча літопис не містить дані про це.
В Галицько-Волинський Русі місцеві бояри як найбільші землевласники сконцентрували в своїх руках всю повноту політичної судової влади на місцях то як вважав професор Юшков: «…вони знайшли там феодальні групи, увійшли з ними у зв’язок і вимушені були закріпити за ними придбані права, як особистого імунітету всієї феодальної сендії»13.
Особливістю місцевого управління в Галицькій Русі було те, що князівська адміністрація була не в силі підкорити своїй владі боярство. В період утворення князівської адміністрації бояри одночасно з закріпленням своїх прав на одночасно закріпленій за собою право займати основні посади в органах місцевого управління. Бояри були найкрупнішими землевласниками. Вони ж були і посадниками, і воєводами волостей та міст.
Тому можна зробити висновок, що закріплення імунітет них прав бояр супроводжувалась одночасно і їх прав на посади. Таким чином в Галицько-Волинський Русі весь апарат управління не рідко діяли всупереч діянням князя, проти його волі.
В цьому питанні неможливо погодитись з академіком Тритовим, який пише: «Боярську спробу забрати владу в свої руки ми бачимо в Галицько-Волинському князівстві фактично стали при владі, особливо в XIII столітті. Тому не можна говорити тільки про їх «спробу захопити владу». Правда їх влада не була визначена , але це їх особливо не гнітило, адже вони широко використовували права князівської влади в своїх інтересах. На цьому ґрунтувалась вся складність феодальної влади в Галицько-Волинському Князівстві.»
В зв’язку з цим неточною є думка В.Г. Палуто про те, що галицьке боярство в XIII столітті в умовах, що були викликані «тяжкими наслідками татаро-монгольської навали» фактично захопили в свої руки всю політичну та економічну владу14.
Це наслідок довготривалого процесу процесу утворення крупного землеволодіння, розвитку феодальних відносин, власності на землю, формування класу феодалів, якими задовго до нашестя татаро-монгол було боярство. Боярство, що сконцентрувало в своїх руках найкрупніші земельні володіння і закріпились в адміністративному апараті, відстоювали феодальну роздробленість. Бояри, спираючись на свої полки, часто виганяли князів і вступали в стосунки з сусідніми угорськими і польськими феодалами. Своїми думками вони не тільки не сприяли захисту Галицько-Волинський Русі від зовнішньої небезпеки, але ослабили країну.