4. Військо і судова система Галицько-Волинського князівства

Для того, щоб закріпити своє положення в князівстві, галицькі князі, безперечно мали перш за все укріпити свої збройні сили. Раніше основною політичною і військовою опорою була його дружина. По мірі осідання дружинників на землі, перетворення їх на землевласників це положення змінювалось. Кожен боярин тепер мав своє оточення, з яким з’являвся у двір князя. Князь залишався фактично з малою дружиною, члени якої виконували військові та адміністративні функції. Галицькі бояри мали свої полки, а так як вони кількісно переважали, то у випадку протиріч могли сперечатись з князем з засобами військової сили. Бояри могли приєднатись до князя, якщо їх політичні і економічні інтереси співпадали, або навпаки якщо князь дискримінував їх.

Особливих успіхів у військовій справі добився князь Данило, що був верховнокомандувачем всіх збройних сил Західної Русі.

Безперечно військова міць Галицько-Волинського князівства викликала подив у угорців особливо в частині рядів озброєння. Військова сила князя стримувала і галицьке боярство, яке час від часу відкрито не підкорялося Данилу. Князь в більшості випадків особисто керував військовим ополченням, давав відповідні розпорядження про бойовий порядок. В літопису часів Данила літописець відокремлює спеціалізовані військові частини від інших частин, що складалися з рядових ратників взятих князем в ополчення.

До кінця XIII ст. воєводи виступають не тільки як командири окремих полків, але як і головнокомандуючі всією князівською раттю. Воєвода, що посилався в якості командира раті, призначався князем і підкорявся йому. Загальне керівництво все таки знаходилось в руках князя, він міг доручати це своїм приближеним, з якими він завжди радився, особливо з воєводами. Так в 1234 році князь Данило разом з дрібними удільними князями Західної Русі і Литви виступав в походи проти німців, він скликав військову раду і виступав на ній, доводячи ганебність капітуляції.

Необхідно обумовити, що військові сили Галицько-Волинського князівства, що очолювались князем не були постійною армією, а в основному складались з військових ополчень бояр. Як воїни князя вони були зобов’язані збиратися зі своїми полками по першому збору князя. Але в Галичині бояри з’являлися тільки тоді, коли політика князя не розходилась з їх інтересами. Бояри могли брати участь у військових походах князя, але в дійсності це було у випадку необхідності, свої інтереси, князь міг сподіватися тільки на свої чи на наймані війська. До речі Галицький князь Ярослав в 1174 році скомплектував рать з підданих полків, заплативши їм 3000 гривень срібла. В часи Данила в його війську були наймані чеські і угорські частини. Військові частини в цей період досить чітко розділялися на кінноту і піхоту. Кіннота формувалася з феодалів. Служба в ній була привілеєм, а піхота з селян – селердів з міського населення. З цього можна зробити висновок, що саме піхота основною системною силою.

З видів зброї, що згадується в літописах XII-XIII століття, ми зустрічаємо: лук зі стрілами, меч, колісниці, метальні списи, каміння. Для метання каміння використовувались пращі, для зруйнування стін фортець – тарани, стінобитні знаряддя. Галицько-Волинські князі мали дбати про побудову військових укріплень, особливо на кордоні.

Історія феодальних війн Західної Русі з угорськими і польськими, литовськими та іншими феодалами свідчать про те, що князь відстоював свої землі від іноземних загарбників. Укріплення збройних сил Галицько-Волинського князівства мала суттєве значення в його боротьбі за незалежність, за відстоювання своїх земель від вторгнення іноземних загарбників.

Та в Галицько-Волинській Русі збройні сили князя були об’єднані з частиною крупного боярства, мала дуже важливе значення для подальшої долі Західної Русі. Якщо в цілому військові сили феодалів були з надійним знаряддям для того, щоб тримати під контролем феодально-залежне селянство, то боротьба між окремими групами феодалів, в якій вони використовували свої війська, ослабила Галицько-Волинську Русь і полегшила сусідам захоплення західних земель.

Князі мали широкі судові права. В XII столітті галицькі князі визнавали над собою судову владу київського князя. В XIII столітті князі Галицько-Волинської Русі вже володіли верховною судовою владою в своєму князівстві, але вони не завжди могли здійснювати свої права вищої судової влади поки князь добивався відповідної договореності з боярами, судова влада сконцентрувалась в його руках. Але як тільки починались суперечки князя з боярами судова влада частково переходила до боярської верхівки.

Що стосується боярських вотчин, то в них бояри сконцентрували всю судову владу в своїх руках. І хоча на місцях створювались і князівські юрисдикції, в Галицько-Волинському Князівстві не була головною, чи вірніше не мала великої сили, бо фактично більшість спорів вирішувались боярами, а не князями.

Про організацію суду знається дуже мало, наші джерела надзвичайно бідні. Суд в ці часи був, очевидно, 4 рядів:

• Громадський

• Князівський

• Церковний

• Домініальний

Князівська адміністрація, а з нею і князівський суд були дуже рідкі, і зустрічалися лише в великих центрах. При такій рідкості княжих судів, основна маса справ вирішується в громадських судах, а в княжих – тільки справи великої важливості.

Княжий суд міг правитись самим князем особисто або його агентами. Княжий суд обов’язковим. Судовими доказами були: признання обвинуваченого, знаки на тілі, свідки, присяга, божий суд.

Таким чином ми бачимо, що важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. Воно використовувалось для захисту від сусідніх держав та було ефективним знаряддям в руках феодалів для придушення народних мас.

Щодо судової системи, то суд не був відокремлений від княжої адміністрації.

Висновок

Князі об’єднаного Галицько-Волинського князівства знаходили більшу підтримку серед волинських бояр, ніж серед галицьких. Боротьба князів за створення князівського домену зустрічала супротив зі сторони галицького боярства, яке володіло великими земельними масивами і тримало в кріпосницькій кабалі основну масу селян-общинників. Не зважаючи на внутрішньокласову боротьбу між князями і боярами, вони завжди буди єдині в питанні експлуатації народних мас. В історії Галицько-Волинського князівства літописець згадував ряд повстань трудящих мас, що виступали проти посилення кріпосного гніту. За формою правління Галицько-Волинське князівство було ранньофеодальною монархією. Галицьке боярство, сконцентрувавши всю повноту влади в такому органі як Рада Бояр, а також в органах управління в центрі і на місцях, по суті управляли князівством.

Весь апарат князівської влади в центрі і місцях складався з бояр. Будучи офіційно князівським, по суті були випадки, коли бояри виганяли князя і призначали інших не руських, а в більшості випадків іноземних князів.

Вторгнення іноземних загарбників тяжко відображалося на положенні трудящих мас, які деколи повставали проти іноземних ворогів в Галицько-Волинській Русі і підтримували у визвольній війні князів. Галицько-Волинські князі опиралися на масу середніх і дрібних феодалів і верхівку міського населення.

Політика Галицько-Волинських князів, направлена на об’єднання земель Галицько-Волинської Русі в єдине князівство не могла завершитись утворенням централізованої держави, так, як до того часу не сформувалися потрібні передумови. Але існування об’єднаного Галицько-Волинського князівства і хоробрість народних мас у визвольній війні мала прогресивне значення.

Галицько-Волинське князівство з однієї сторони захищало Руські землі від нападу західних завойовників, а з іншої, відбиваючи напади монголо-татар, перекривало сусідні західні держави від їх вторгнення.

Галицько-Волинська держава мала велике значення для західних земель і для всієї України. Ця держава досягла значного політичного розвитку і за економічним та культурним рівнем належала до перових країн Європи.

Список використаної літератури

1. Історія держави і права України Академ.курс: У 2т./ за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогочкина – К, 2000р – т1

2.Хрестоматія з історії держави і права України У 2т/ за ред. В.Д.Гончаренка

3. Історія України Керівник Ю. Зайцев – Львів 1996р

4 Котляр Н.Ф Формирование територии и возникновение городов Галицко-Волинской Руси ІХ-ХІІІ вв – К, 1985р

5. Крип’явич І.П Галицько-Волинське князівство: Нариси – К, 1984р

6. Міжнародна наукова конференція: Галицько-Волинська держава, передумови виникнення, історія, культура, традиції – Львів, 1993р

7. Історія України/ керівник Ю.Зайцев – Львів 1994р

8. С.В.Юшков Суспільно-політичний устрій, право Київської держави. Держ.юр.видав 1946р

9. Б.Р.Греков Селяни на Русі видав АНСРСР 1952р

10. Н.Дашкевич Князювання Данила Галицького – К

11. С.В Юшков Очерки по истории феодалізму Київської Русі – 1949р

12. Пашуто В.Т Очерки по истории Галицко-Волинской Руси – 1950р

13. Гончаренко В.Д Тернистий шлях до незалежності/ Вісник Академії правових наук України – 1996р

14. Усаєвич Я.Д Галицько-Волинська держава/ Історія України: нове бачення – т1

1 С.В. Юшков Суспільно-політичний устрій і право Київської держави. Держ. Юр. Видав 1949, ст 239-240

2 Очерки з історії СРСР ч1, видавництво АНСРСР 1953р, с 172.

3 Іпатьєвський літопис ст. 748/254

4 Іпатієвський літопис ст. 231

5 С. Юшков Очерки по історії феодалізму Київської Русі. Держ. Юр. Видав. 1949р, ст. 107

6 Іпатійський літопис ст. 733

7 М. Любовський Обласний поділ і місцеве правління Литовсько-Руської держави М: 1892р,ст. 725

8 Пресняков Князівське право в Давній Русі Санкт-Петербург 1909р ст. 190

9 Інатьєвський літопис ст. 789 (266)

10 В. Сергієвич древномти руинского права. Ст. 448. 1909р

11 Юшков. Очерки по історії феодалізму в ХРАПСРСР 1930р. ст. 152

12 Іпатіївський літопис ст. 248 (93)

13 С. Юшков Очерки історії феодалізму в Київській Русі АНСРСР 1939р ст. 232

14 В.Г. Палуто Очерки з історії Г-В русі АНСРСР 1950р ст. 224