3. Проблема моральних підстав людського буття: софісти і Сократ

Початок в дослідженні проблеми людини поклали софісти Протагор (480-410гг. до н.е), Георгій (480-380гг. до н.е) та інші. Софісти (від грецьк. - Знавець, мудрець) - давньогрецькі філософи V-IV століттях до нашої ери. У вченні софістів головне місце відводилося мистецтву красномовства. Спільним для софістів є корінна переорієнтація від натур-філософської проблематики до етико-політичної та гносіологіческой проблем. Софісти вперше помістили людини в центр уваги філософії, здійснили аналіз його пізнавальних здібностей, сприяли розвитку освіти і звільненню від релігійних забобонів. Сократ - великий античний мудрець, - стоїть у витоків раціоналістичних і просвітницьких традицій європейської думки. Вперше саме Сократ свідомо поставив перед собою задачу обгрунтування ідеалізму і виступив проти античного матеріалістичного світорозуміння, природничо-наукового знання і безбожництва. У філософії софістів і Сократа людина стає єдиним буттям. Маючи на увазі попередню філософію, іскавщую буття поза людини софіст Георгій доводить, що якби воно існувало, ми не могли б мати про нього ніякого знання, а якби мали таке, то не могли б його висловити. Ця ідея дуже чітко була сформульована іншим відомим софістом Протагором: "Людина є міра всіх речей існуючих, і не існуючих, що вони не існують". З цього часу на передній план виходить проблема ставлення людини до світу. Як видно з наведеного вище висловлювання Протагора, вже софісти підкреслювали суб'єктивний характер людського буття, його вплив на сприйняття і оцінку світу як об'єкта. Отже, починаючи з софістів і

з Сократа, філософія вперше формулює основний світоглядний питання як питання про ставлення суб'єкта до об'єкта, духу до природи, мислення до буття. Учнем софістів в початковий період своєї творчості, а потім їх непримиренним опонентом був Сократ (470-399гг.до н.е.) Прогресивне значення софістики полягає в тому, що вона висунула на передній план суб'єктивний момент у відношенні людини до світу , що виразився у вимозі; все, що цінне для особистості, має бути виправдане бать виправдано перед її свідомістю. Однак, це виправдання в софістиці було поставлено в залежність від випадкового хотіння і думки окремого індивіда. Сократ же виступив проти релятивізму софістів. Мірилом всіх речей для Сократа є не суб'єктивно-довільний одиничний людина, а людина як розумна, мисляча істота, оскільки в мисленні знаходять своє вираження загальні закони. Сократ виступав з вимогою виробити такі істини, які мали б загальне і об'єктивне значення. І так, основоположна здатність людини, за Сократом, - це розум, мислення. Саме розум здатний дати вищу, загальнообов'язкове знання. Але це знання не можна отримати в готовому вигляді. Людина повинна затратити значні зусилля, щоб набути його. Звідси випливає метод Сократа-майевтика-(повивальнемистецтво). Цей метод допомагає народженню людської думки, а філософ, працюючий за цим методом, вживається "бабки-повитусі". Сократ вчив, що філософія-любов до мудрості, любов до знання-може розглядатися як моральна діяльність у тому випадку, якщо знання саме по собі є добро. Істинна справедливість, за Сократом, це знання того, що добре і прекрасно, разом з тим і корисно людині, сприяє його блаженства, життєвому щастю. Трьома основними чеснотами Сократ вважав: помірність (знання, як приборкувати пристрасть). хоробрість (знання, як подолати небезпеки), справедливість (знання, як дотримуватися законів божественні і людських). Таким чином, Сократ спробував знайти у свідомості, мисленні людини таку міцну і тверду опору, на якій могло б стояти будівля моральності і всього суспільного життя , в тому числі і держави. Але Сократа не зрозуміли і не прийняли його співгромадяни. Він був звинувачений в тому, що розбещує своїми міркуваннями молодь, не визнає богів і священних звичаїв, і тому був заарештований.