4. Загальна філософська позиція Платона

Філософія Платона (427-347 до н.е.) по праву вважається одним з найбільш серйозних досягнень античної думки. Платоном в історії філософії, пояснюється тим, що він першим заявив про себе як про професійний мислителя. Продовжуючи традиції свого вчителя Сократа, Платон викладав свої ідеї в діалогічності формі, прагнучи спонукати читача до пошуків істини. Запозичивши у Сократа розуміння актів філософствування як відшукання істинних понять, в першу чергу міцних моральних принципів, Платон розвиває таке розуміння призначення філософії. Для нього діалектика є універсальним способом відшукання і гіпотетичного дослідження понять. При цьому об'єктом дослідження, виступає реальність, прямо протилежна чуттєво сприймається світу. Така реальність називається Платоном ейдосом, тобто ідеєю або виглядом. Вищою ідеєю, що вінчає піраміду буття, є благо. Ідеї вЂ‹вЂ‹реально існують, але пізнавати їх людина може тільки за допомогою розуму. Матеріальний же світ представляє як втілення в тілесної формі вже існуючого ідеального "проекту". Таким чином, Платон чітко розрізняє існування світу імматеріально, невидимого і безтілесного, і світу матеріального, сприйманого відчуттями і навколишнього людини в його повсякденності. Тому в історію античної та світової філософії Платон увійшов як мислитель, послідовно обстоює принципи об'єктивного ідеалізму. В області гносеології Платон розробив детальну класифікацію видів пізнання. Основний розподіл у нього зводиться до розведення знання на два основних види-інтелектуальне і чуттєве. У свою чергу інтелектуальне знання ділиться на мислення і розум. Чуттєве знання поділяється на віру і подобу. Використовуючи своє ейдетично вчення, Платон вперше у філософії постарався осмислити проблему відповідності індивідуальної чесноти-суспільної справедливості. Це вчення отримало назву "ідеальної держави". Криза афінської демократії змушує мислителя по-іншому поглянути на пристрій і функціонування державного механізму. Платон вважає, що три основних чесноти-мудрість, мужність і поміркованість-повинні бути ієрархічно вибудувані в ідеальній державі, щоб у формі справедливості в ньому могло восторжествувати благо. Тому він і переконаний, що самою вірною земної копією ідеального гуртожитки буде зосередження державної влади в руках філософів. Мета військового стану, "вартових" - забезпечення внутрішньої безпеки держави, а завдання селян і ремісників-виробництво матеріальної продукції для задоволення потреб своїх співгромадян. Ідеальному державі за Платоном протистоять чотири основних типи негативної організації державної влади. Це-тимократия (влада, заснована на пануванні в суспільстві честолюбців), олігархія (панування багатої меншості над бідним більшістю), демократія (влада правління більшості над меньшіством), тиранія (у владу одного тирана над усім суспільством). Головним стимулом поведінки людей в подібних формах влади є матеріальні потреби і відповідні їм турботи. Тому всі вони виступають як збочення ідеальної форми влади.