2 Самостійна

Загальна характеристика права України

1.Система права України, норма права, її структура

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.Система права характеризується такими рисами, як єдність, відмінність,взаємодія, здатність до поділу, об'єктивність, матеріальна обумовленість.

Єдність юридичних норм, що утворюють право визначається: по-перше,єдністю вираженої в них державної волі, по-друге, єдністю правової системи, у рамках якої вони існують і діють;по-третє, єдністю механізму правового регулювання, його вихідних принципів; по-четверте, єдиними цілями і завданнями. Тобто будь-який структурний елемент, узятий із системи права, лишається системних функцій, а отже, і соціальної значущості.

Норма права - це визнане і що забезпечує державою загальнообов'язкове правило, з якого випливають права, обов'язки і відповідальність учасників суспільних відносин, чиї дії покликані регулювати дане правило в якості зразка, еталона. 

Загальний характер правової норми розкривається через наступні ознаки :

1) норма права розрахована на кількаразову дію (реалізацію або застосування); 

2) поширюється на персонально невизначене коло осіб; 

3) спрямована на регулювання не одиничного випадку або відносини, а певний вид суспільних відносин.

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

— це засіб пізнання та використання правової дійсності;

— це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою.

Структура правової норми — це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю. Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма — норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.

2.Галузі права і джерела права

Галузь права — окрема сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин. Галузь права, найбільший структурний підрозділ і центральна ланка права, найповніше виражає «групові» особливості правового регулювання.

• Галузі права

• Конституційне право — це система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи.

• Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

• Фінансове право — це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси.

• Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між роботодавцем і працівниками.

• Сімейне право — це галузь, норми якої регулюють особисті і майнові відносини, що випливають із шлюбу та належності до сім'ї.

Джерело права – це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість

Джерела права

Правовий звичай – це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов’язкового характеру.

Правовий прецедент — джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою при розгляді всіх подібних справ у майбутньому.

Нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний документ компетентного державного органу, який містить загальнообов’язкові норми, які забезпечуються державою і спрямовані на врегулювання суспільних відносин.

Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу держави або безпосередньо народу, який регулює найбільш важливі і загальні суспільні відносини.

3.Правові відносини

Правові відносини - це специфічні вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Вони мають такі ознаки:

1. Суспільні відносини, які виникають тільки між людьми та їх об'єднаннями і безпосередньо пов'язані з їх діяльністю та поведінкою.

2. Ідеологічні відносини, оскільки до свого виникнення вони проходять крізь свідомість людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі загальнолюдські цінності і суспільні пріоритети.

3. Виступають юридичним виразом економічних, політичних, сімейних та інших відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті.

4. Виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються.

5. Суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони в правовідносинах виступають як уповноважені і зобов'язані особи, де права та інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов'язків іншими.

Групувати правовідносини можна за такими підставами: залежно від кількості суб'єктів (прості та складні); за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.); за дією в часі (довго- й короткотривалі); за методом правового регулювання (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).

4.Законність і правопорядок

Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі.

Основними засадами законності вважають:

- верховенство закону в системі нормативних актів;

- єдність законності;

- незаперечність закону в соціальній практиці;

- реальний характер законності;

- забезпечення прав людини.

Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності.

Правопорядок — це заснований на праві стан впорядкованості і організованості суспільного життя, що склався в результаті здійснення режиму законності. Правопорядок є метою і одночасно підсумком, результатом правового регулювання.

Як системне утворення правопорядок складається з безлічі взаємодіючих елементів, пов'язаних між собою відносинами взаємозалежності та взаємовпливу. До них належать:

1) суб'єкти (учасники) правопорядку;

2) сукупність актів реалізації права;

3) всі правові відносиниі зв'язки між учасниками, їхніми властивостями, свобод і обов'язків, відповідальності.

Ознаки правопорядку:

1) правопорядок є станом впорядкованості суспільних відносин, передбачених нормами права. 

2) правопорядок — це результат проведення в життя принципу законності та іншихпринципів права;

3) змістом правопорядку є правомірна поведінка суб'єктів права;

4) правопорядок забезпечується державою.