1. Виникнення і становлення Київської Русі (середина IX - кінець X ст.).

До утворення Давньоруської держави у східних слов'ян існувало 14 великих племенних об'єднань (древляни, северяни, поляни, волиняни, улічі…)

У VIII – середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї сформувалось державне об єднання – Руська земля, яке випереджало в соціально - економічному та культурному розвитку північні землі.

Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у північному регіоні. Спочатку силою меча варяги змусили місцеве населення платити їм данину, але підкорені племена об’єдналися й вигнали варягів. Проте неузгодженість слов'янських правителів, які не могли поділити владу, внутрішні чвари та суперечки призвели до парадоксального наслідку – на князювання було покликано нормандського конунга Рюрика.

У 879 р. Рюрик помер, спадкоємцем престолу став його малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши Київського князя Аскольда, він захопив владу в місті.

882 р – створення держави Київська Русь з центром у Києві.

Князювання князя Олега (882-912 рр.) Правив на Русі від імені сина Рюрика Ігоря.

Значення діяльності:

• об’єднав Північну Русь з Південною, що знаменувало початок створення загальноруської державності;

• сприяв перетворенню Київської Русі на централізовану державу;

• зміцнив військову могутність своєї держави (переможні морські походи на Константинополь у 907 р. та 911 р.;

• здійснював збирання і консолідацію східнослов’янських земель навколо Києва.

Князювання князя Ігоря (912 – 945 рр.) – син Рюрика.

Значення діяльності:

• продовжував справу свого попередника, наполегливо й послідовно згуртовуючи в єдину державу східнослов’янські племінні князівства;

• діяв жорстокіше і відвертіше від Олега в напрямку зміцнення центральної влади;

• завдяки активній воєнній політиці південний напрямок зовнішньої політики набув пріоритетного значення (Закавказзя).

Князювання княгині Ольги (945 – 964 рр.) – регент малолітнього сина Святослава.

Значення діяльності:

• здійснила першу державну реформу на Русі – чітко визначила місце, час, розмір і землі, з яких збирали данину;

• у зовнішній політиці визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними;

• сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі;

• під час одного з візитів прийняла християнство в Константинополі.

Князювання князя Святослава (964 – 972 рр.) – син Ігоря та Ольги.

Значення діяльності:

• зовнішня політика князя мала переважно завойовницьку спрямованість. Талант полководця не завжди доповнювався політичною далекоглядністю;

• підпорядкував своїй владі величезні території від Балкан до Середньої Волги і від Балтики до Каспію та Кавказу. Проти всі вони незабаром були втрачені;

• численні війни Святослава спричинили виснаження Русі, були втрачені дипломатичні відносини з провідними християнськими державами, налагоджені Ольгою;

• здійснив адміністративну реформу, посадивши своїх синів в Києві (Ярополка), Овручі (Олега), Новгороді (Володимира), збирався перенести столицю до міста Переяславця на Дунаї.

Характерні риси першого етапу історії Київської Русі:

1) вихід Давньоруської держави на міжнародну арену;

2) її перші спроби вписатися в геополітичний простір;

3) постійна рухливість кордонів, розширення території країни;

4) зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці;

5) вияв активності державної еліти (князь і дружина) головним чином у військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки збуту, владу;

6) недостатня консолідованість території держави;

7) слабкість великокнязівської влади, що не була ще чітко організованою та централізованою;

8) формування системи васально-ієрархічних відносин.