Сім’я як інститут гендерної соціалізації

А. Бандура: статеворольове виховання починається з моменту, коли дитину забирають з пологового будинку і перев’язують рожевою чи блакитною стрічкою її ковдру. Потім статева роль позначається:

-іменем,

-вибором іграшок,

-відмінностями у одязі.

К. Сміт і Б.Ллойд спостерігали за поведінкою жінок-матерів з чужими 6-місячними дітьми. Частина дівчаток видавалася за хлопчиків, і частина хлопчиків – за дівчаток. Жінки спонукали удаваних хлопчиків проявляти більшу фізичну активність, повзати, грати. З дівчатками поводилися більш м’яко, спонукаючи їх більше розмовляти.

С.Бем: батьки спонукають дитину залежно від її статі бути або «справжнім хлопчиком» – стриманим, вольовим, жорстким, практичним, впевненим, або «справжньою дівчинкою» – ніжною, залежною, говіркою, непрактичною.

Дж.Стокард і М.Джонсон + Л. Ленглуа і А. Даунс: батьки іноді навіть неусвідомлено заохочують типову для статі поведінку і негативно ставляться до нетипової. У батька обидві реакції більш виражені. Р. Парке: на хлопчиках відсутність батька впливає у віці до 5 років (син стає залежним від ровесників і менш впевнени у собі), а на дівчаток – у підлітковий період (хороший батько здатний навчити доньку взаємодіяти з представниками протилежної статі).

Особливості ідентифікації дівчинки з матір’ю:

1. більший віковий період;

2. більша інтенсивність процесу ідентифікації (дівчатка обирають роль матері частіше, ніж хлопчики – роль батька);

3. більша значимість для ідентифікації теплих, довірливих стосунків з матір’ю;

4. більша залежність ідентифікації від стосунків між батьками (конфлікти негативно впливають на ідентифікацію);

5. менший вплив на дівчаток сестри, ніж брата на ідентифікацію хлопчика.

Деякі автори (Ю. Альошина, А. Волович, Дж.Стокард, М.Джонсон) вважають, статева ідентифікація хлопчиків відбувається у більш складних умовах, ніж у дівчаток:

• мати контактує з дитиною більш тривало, ніж батько, тому він стає менш привабливим об’єктом і внаслідок цього первинною стає ідентифікація дитини з матір’ю, тобто, фемінінна;

• саме положення дитини відображає традиційно жіночі особливості – залежність, підлеглість, пасивність.

Отже, в подальшому перед хлопчиком стоїть складна задача – змінити первинну жіночу ідентифікацію на чоловічу. Але більшість тих, з ким стикається дитина в процесі свого виховання – жінки (вихователі, лікарі, вчителі). Тому хлопчики значно менше знають про поведінку, яка відповідає чоловічій ролі, ніж про жіночу. Це призводить до того, що хлопчик вимушений будувати свою статеву ідентичність переважно на негативній основі – бути не схожим на дівчаток, не брати участі у жіночих видах діяльності. І дорослі не стільки заохочують «чоловічу» поведінку, скільки засуджують «не чоловічу». Ось чому у дівчаток статева ідентифікація є неперервним і менш конфліктним процесом, ніж у хлопчиків.

У хлопчиків частіше зустрічається неадекватна або нечітка ідентифікація, пов’язана з відсутністю батька

Успішність ідентифікації з батьками певної статі залежить від

• компетентності і престижності батька і матері в уявленнях дітей;

• наявності в сім’ї ідентичного їх статі члена пробатьківської сім’ї (дідуся для хлопчика і бабусі для дівчинки) – А. Захаров;

• задоволеності потреби у спілкуванні з батьком своєї статі (якщо ця потреба не задоволена – ідентифікація з батьком протилежної статі) – Ю. Набіулліна.

А. Козлова, Н. Поляшова: за когнітивним і емоційним компонентами статеворольової ідентичності діти, що виховуються у притулках, не відрізняються від дітей з повних родин, але на поведінковому рівні яскраво виражена перевага статево типової поведінки є тільки у дівчаток.