5.1 Контурне проектування границь полів

Проектування контурної організації території здійснюють у такій послідовності:

• виділяють еколого-технологічні групи і підгрупи земель;

• визначають і розміщують площі сівозмін, ділянки постійного залуження, багаторічні насадження і природні кормові угіддя;

• розташовують заходи постійної дії протиерозійного впорядкування території (лісосмуги, шляхи, гідротехнічні споруди);

• за потреби проводять внутрішньо польову організацію території, визначають технологічні і робочі ділянки;

• визначають ділянки, на яких треба провести заходи щодо відновлення родючості грунтів.

І еколого-технологічна група земель з крутизною схилів 0-3⁰ – на ній організовуються інтенсивні польові сівозміни, в яких сконцентровані всі просапні культури, що вирощуються за інтенсивними технологіями.

ІІ еколого-технологічна група земель – містить ділянки з крутизною схилів 3-7⁰. На ній організовуються ґрунтозахисні сівозміни багаторічними травами і без просапних культур.

ІІІ еколого-технологічна група земель – охоплює орні землі з крутизною схилів понад 7⁰. Ділянки цих земель засівають багаторічними травами і вилучають з ріллі. Вони перетворюються на штучні сіножаті з сіяних багаторічних трав.

Грунтозахисна система контурно-меліоративного землеробства має відповідати:

• раціональній структурі земельних угідь;

• раціональній структурі посівних площ;

• раціональному розміщенню полів, сівозмінних масивів і робочих ділянок усередині полів з урахуванням умов рельєфу;

• ґрунтозахисним системам механічного обробітку грунтів відповідно до культури, рельєфу та кліматичних умов;

• меліоративним та культуртехнічним заходам на орних землях та природних кормових угіддях;

• раціональному розміщенню системи лісових насаджень;

• раціональному використанню природних кормових угідь;

• раціональному розміщенню лінійних рубежів (шляхів, меж полів, сівозмін, господарства) максимально сполучених з природними.

Грунтозахисна система контурно-меліоративного землеробства складається з таких основних ланок:

• контурно-меліоративна організація території з напрямними лініями обробітку грунту;

• система сівозмін;

• система ґрунтозахисного обробітку грунту;

• система удобрення культур;

• система захисту культур від бурянів, хвороб та шкідників;

• система машин і знарядь;

• система насінництва.

Основними принципами схем протиерозійних заходів щодо областей є:

-комплексність протиерозійного захисту земель, що забезпечує оптимальне сполучення організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів;

-диференційованість застосування протиерозійних заходів залежно від конкретних природних та економічних умов, активності і характеру процесів;

-економічність і стійкість заходів, що передбачаються.

Основним завданням організації угідь і сівозмін при складанні проектів внутрішньогосподарського землеустрою є створення організаційно-господарських і територіальних умов для найбільш повного й ефективного використання земельних угідь, захисту від ерозії і підвищення родючості еродованих і земель, , одержання найбільшої кількості продукції з одиниці площі при найменших витратах засобів і праці, найбільш ефективного використання с.г. техніки й організації праці. Особливістю організації угідь і сівозмін у районах ерозії грунтів є розробка комплексу протиерозійних заходів для усіх видів угідь. Організація угідь і сівозмін у цих районах включає встановлення складу і площ угідь, розробку заходів щодо поліпшення угідь, проектування системи раціональних сівозмін.У системі заходів боротьби з ерозією грунтів важливе значення має введення й освоєння системи раціональних сівозмін.

Проектування сівозмін у районах ерозії грунтів має на меті вирішення наступних завдань:

• раціональне використання орних земель для найбільш повного й ефективного використання кожної ділянки з врахуванням рельєфу, грунтів і їх еродованості;

• розробка системи сівозмін і їхньої структури, здатної забезпечити умови для припинення ерозійних процесів і підвищення родючості земель, що еродуються;

• створення необхідних територіальних умов для ефективного застосування протиерозійного комплексу;

• диференційоване розміщення сільськогосподарських культур з врахуванням відповідності природного середовища біологічним особливостям оброблюваних культур;

• виконання і перевиконання плану виробництва продукції і раціональне використання сільськогосподарської техніки;

• максимальне скорочення витрат, пов’язаних з освоєнням сівозмін.