128. Сша та арабський світ на рубежі хх-ххі ст. Війни в Іраку та Афганістані.

Війна́ в Іра́ку — це вторгнення Збройних сил Сполучених Штатів та Збройних сил Великої Британії 20 березня 2003року на територію Іраку, за підтримки урядів країн що входили у міжнародну коаліцію.

Оскільки учасниками коаліції мандат ООН на інтервенцію не був отриманий, легітимність вторгнення була під сумнівом. Головною офіційною причиною війни була оголошена наявність в Іраку зброї масового ураження, а думки щодо обґрунтованості цього твердження значно варіювались серед країн-членів ООН. Після приблизно трьох тижнів боїв, збройні сили коаліції окупували Ірак, поклавши край правлінню Саддама Хусейна та його Баатистської Партії. Результатом інтенсивних та тривалих пошуків спеціально створеної урядом США команди для пошуку іракської зброї масового ураження стали всього кілька снарядів із хімічною начинкою, що склало разючий контраст із передвоєнними застереженнями про наявність значної збройової програми. Після завершення активних боїв та капітуляції регулярної іракської армії, розпочався період окупації Іраку.

20 березня — 1 травня 2003 року об'єднані сили США і антиіракської коаліції провели проти Іраку військову операцію, що отримала первинну назву «Шок і трепет». Потім операція отримала назву «Свобода Іраку». Офіційний Багдад назвав війну «Харб аль Хавасим» — «вирішальною війною».

Війна́ в Афганіста́ні (англ. War in Afghanistan) — поточний збройний конфлікт між Міжнародними силами сприяння безпеці під проводом НАТО та ультрарадикальним ісламіським рухом Талібан на території Афганістану. Збройний конфлікт розпочався 7 жовтня 2001 року із вторгнення американських та британських військ за планом операції «Непохитна свобода», у відповідь на терористичні акти 11 вересня 2001.

27-28 вересня 2014 року в ході боїв між афганськими військовими й талібами загинуло не менше 60 осіб, більшість загиблих — співробітники поліції та члени їх сімей. Таліби 26 вересня увечері взяли під свій контроль провінцію Газні, афганські військові намагаються повернути контроль над нею^[22].

129.Н.Макіавеллі та Т.Гоббс про міжнародні відносини та зовнішню політику

Т. Гоббс ставився до питань міжнародного життя, виходячи із своєї концепції "війни всіх проти всіх", яка є природним станом людських взаємовідносин. Для припинення взаємного знищення під час війни люди приходять до розуміння необхідності укладення суспільного договору. Його наслідком стає держава -- Левіафан. Це відбувається шляхом добровільної передачі людьми своїх прав і обов'язків державі в обмін на гарантії суспільного порядку, миру і безпеки. Але при цьому держави продовжували залишатися у природному стані і єдиним регулятором міждержавних відносин залишалася сила. Т. Гоббс допускав можливість підтримання миру між народами за умови створення політичних організацій, які стояли б над державами, тобто свого роду світового уряду. Отже, у підході до розв'язання проблеми війни англійський мислитель віддавав перевагу не правовим, а політичним засобам.

Що стосується одного із засновників політичної науки Нового часу, яким вважається Н. Макіавеллі, то його безперечною заслугою є те, що він одним із перших в історії політичної думки став розглядати державу з точки зору інтересів людини і виводити її природні закони з розуму і досвіду, а не з технології. Італійський мислитель зробив висновок про тісний зв'язок між зовнішньою політикою держави і добробутом людей, які в ній проживають. Водночас він вважав мир лише моментом історичного кругообігу, а війни неминучими, так як люди більш схильні до зла, а не до добра, і тому віддають перевагу воєнним рішенням при зіткненні з проблемами. Крім того, на думку Н. Макіавеллі, негативну роль у налагодженні мирних конструктивних взаємовідносин між державами відіграє церква. Звідси він робив висновок, що в умовах того часу мир був неможливий і завдання держав полягає у перетворенні зовнішньої політики в ефективний засіб захисту своїх інтересів, причому будь-якими способами.

В цілому Н. Макіавеллі позбавляв зовнішню політику моралі й правових норм. Він надавав вирішального значення силі як фактору міжнародних відносин. Розглядав її як мету, до якої повинні прагнути держави, і водночас як основний засіб їхніх дій на міжнародній арені. Разом з тим італійський мислитель запропонував закріпити як норму міжнародних відносин право народів на об'єднання і безпеку від зовнішнього втручання. Він пропонував відмовитися від найманих військ і воювати лише за ті території, населення яких не ставиться вороже до тих, хто воює

129. Н.Макіавеллі та Т.Гоббс про міжнародні відносини та зовнішню політику Т. Гоббс ставився до питань міжнародного життя, виходячи із своєї концепції "війни всіх проти всіх", яка є природним станом людських взаємовідносин. Для припинення взаємного знищення під час війни люди приходять до розуміння необхідності укладення суспільного договору. Його наслідком стає держава -- Левіафан. Це відбувається шляхом добровільної передачі людьми своїх прав і обов'язків державі в обмін на гарантії суспільного порядку, миру і безпеки. Але при цьому держави продовжували залишатися у природному стані і єдиним регулятором міждержавних відносин залишалася сила. Т. Гоббс допускав можливість підтримання миру між народами за умови створення політичних організацій, які стояли б над державами, тобто свого роду світового уряду. Отже, у підході до розв'язання проблеми війни англійський мислитель віддавав перевагу не правовим, а політичним засобам.

Що стосується одного із засновників політичної науки Нового часу, яким вважається Н. Макіавеллі, то його безперечною заслугою є те, що він одним із перших в історії політичної думки став розглядати державу з точки зору інтересів людини і виводити її природні закони з розуму і досвіду, а не з технології. Італійський мислитель зробив висновок про тісний зв'язок між зовнішньою політикою держави і добробутом людей, які в ній проживають. Водночас він вважав мир лише моментом історичного кругообігу, а війни неминучими, так як люди більш схильні до зла, а не до добра, і тому віддають перевагу воєнним рішенням при зіткненні з проблемами. Крім того, на думку Н. Макіавеллі, негативну роль у налагодженні мирних конструктивних взаємовідносин між державами відіграє церква. Звідси він робив висновок, що в умовах того часу мир був неможливий і завдання держав полягає у перетворенні зовнішньої політики в ефективний засіб захисту своїх інтересів, причому будь-якими способами.

В цілому Н. Макіавеллі позбавляв зовнішню політику моралі й правових норм. Він надавав вирішального значення силі як фактору міжнародних відносин. Розглядав її як мету, до якої повинні прагнути держави, і водночас як основний засіб їхніх дій на міжнародній арені. Разом з тим італійський мислитель запропонував закріпити як норму міжнародних відносин право народів на об'єднання і безпеку від зовнішнього втручання. Він пропонував відмовитися від найманих військ і воювати лише за ті території, населення яких не ставиться вороже до тих, хто воює.