12. Адміністративно-правовий механізм розвитку земельних відносин

Адміністративно-правовий механізм розвитку земельних відносин об’єднує групу інструментів прямого впливу на суспільні відносини щодо володіння, розпорядження, використання, охорони і відтворення земельних ресурсів.

Основна його перевага - безпосередній та цілеспрямований вплив на суб’єкта механізму земельних відносин, його стан або діяльність.

Адм.-правовим методам та інструментам характерні недоліки: зокрема відсутність гнучкості та швидкої реактивності на динаміку суб’єкта та об’єкта земельних відносин, відсутність ефекту стимулювання інноваційного розвитку.

Призначення адм.-правов. інструментів механізму сталого розвитку земельних відносин, закріплення права суспільства та кожної людини на безпечне довкілля, попередження та компенсація завданої шкоди здоров’ю чи майну, а також визначення права громадян та юридичних осіб на приватну власність на землю та інші природні ресурси, (право на отримання доходу, ренти від використання, володіння, розпорядження майном, відповідальність за порушення встановлених правил і норм використання.)

Інструменти нормативно-правового регулювання характеризуються, як обов’язкові забезпечують специфічний спосіб правового впливу на поведінку учасників земельних відносин щодо закріплення права власності на землю, його змісту та способів реалізації, забезпечення раціонального землекористування, охорони і відтворення земельних ресурсів, охорони навколишнього середовища, захисту екологічних прав та інтересів суспільства та суб’єктів господарювання.

Адміністративно-контрольні інструменти передбачають адміністративне регулювання і контроль використання земельних ресурсів та довкілля шляхом затвердження регулятором обов’язкових екологічних і технологічних стандартів нормативів, інструкцій та інші правил та способів поведінки. Регулятором може бути як секторальні галузеві органи державної влади, місцевого самоврядування, так і управлінські органи суб’єктів землекористування.

Дозвільні інструменти механізму розвитку земельних відносин передбачають ідентифікацію параметрів екологічної безпеки у процесі підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень щодо земель, мінімізація екологічного ризику, запобігання і обмеження негативного впливу виробничо-господарської діяльності на земельні ресурси та стан довкілля.

Адміністративно-правовий механізм розвитку земельних відносин передбачає встановлення рамок і правил взаємодії суб’єктів земельних відносин а також регламентацію процесів використання володіння і відтворення земельних ресурсів.

31. Фінансові ресурси як об'єкт управління

Фінанси (від лат. - платіж) - це система (сукупність) економічних відносин у процесі створення і використання централізованих та децентралізованих грошових коштів, яка виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням.

Фінансові ресурси - це сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств, організацій, які характеризують фінансовий стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Розрізняють централізовані (створюються на рівні держави) і децентралізовані (створюються на рівні підприємств, організацій об'єднань) фінансові ресурси. Основним джерелом формування фінансових ресурсів є валовий національний продукт - це сукупна вартість кінцевих продуктів, створених національним капіталом як на території країни, так і за кордоном упродовж року. Це найзагальніший показник, який охоплює кінцеві результати економічної діяльності всіх господарських одиниць у виробничій сфері та у сфері нематеріальних послуг.

Методами, за допомогою яких держава може мобілізувати фінансові ресурси, є :

o стягнення податків;

o відрахування частини прибутку державних підприємств;

o відрахування на страхування й інші види відрахувань до централізованих фондів;

o продаж державою цінних паперів і свого майна;

o одержання кредитів;

o емісія грошей.

o характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів.

Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений внутрішній валовий продукт (ВВП):

1. Національне багатство - вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів (основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас, валютний запас, природні ресурси).

2. ВВП - додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році; амортизація; заробітна плата; прибуток; позиковий процент; рента; непрямі податки.

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва - ані просте, ані розширене.

За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці - за правом виробників ВВП, держава - за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець.

Оскільки об'єкт фінансових відносин 1, а суб'єктів 3, то ці відносини носять протиречивий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

1. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

2. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів.

Збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках - рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі - тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно, перш за все, сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення та маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, яким є абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-на-всього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.