36. Методи грошово-кредитного регулювання

В сучасний період грошово-кредитине регулювання одне з провідних форм державного впливу на ринкову економіку. Основна його мета - допомогти економіці у досягненні повної зайнятості і подолання інфляції. Цей вид регулювання є антиінфляційним. Грошово-кредитне регулювання пов’язане з монетарною політикою держави.

Монетарна політика - система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей в економіці, тобто впливі на грошову масу.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, тому що, з одного боку, - сучасна грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого - пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулювання мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Регулювання грошової маси здійснюється центральним банком країни такими методами:

- операції на відкритому ринку;

- встановлення облікової процентної ставки;

- зміна обов’язкових резервних вимог.

Операції на відкритому ринку - держава, купуючи чи продаючи власні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує напругу грошово-кредитних потоків, які обслуговують зустрічний рух товарів і послуг. Маневруючи операціями купівлі і продажу цінними паперами, держава має змогу реально впливати на динаміку валового національного продукту. Вона стимулює економічне зростання на стадії рецесії і стимулює його, коли насувається небезпека надмірного зростання і порушення економічної рівноваги.

Важливою формою грошово-кредитного регулювання є зміна процентної ставки обліку векселів центральним банком, що доповнює операції на відкритому ринку. Облікова процентна ставка центрального банку пов’язана із обліком веселів при кредитуванні комерційних банків. Центральний банк є кредитором комерційних банків та інших інституцій кредитної системи. .

За умов підвищення облікової ставки проценту обсяги кредитування комерційних банків центральним банком зменшуються, а кредит наданий комерційними банками стає дорожчим. При зниженні облікової процентної ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дешевою. Таким чином, важелем процентної ставки обліку векселів, держава може активно впливати на загальну інвестиційну ситуацію.

Особливою формою грошово-кредитного регулювання є зміна норм обов’язкового резервного покриття - утримання центральним банком частини резервів усіх інших кредитних установ. (комерційному банку законодавчо заборонено використовувати усі 100 % депозитованих клієнтами грошових коштів).

Завдяки політиці контролю грошової маси, держава має змогу впливати на динаміку національного виробництва. Якщо виникає необхідність стримування сукупного попиту та інвестицій, центральний банк підвищує ставку обов’язкових резервів. Якщо ж потрібно подолати економічний спад і розширити інвестиції, держава через зменшення норми обов’язкового резервування розширює кредитні можливості комерційних банків.

Політика контролю грошової маси спрямовується на регулювання грошового обігу і кредитного забезпечення з метою гарантування стабільності національної валюти, що є монетарною передумовою рівноважного економічного зростання і дотримання високого рівня зайнятості.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового і кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей.

Виділяють два основних варіанти монетарної (грошово-кредитної) політики: політика "дешевих грошей" і політика "дорогих грошей".

Політика "дешевих грошей" має на меті зробити кредит "дешевим" і легкодоступним, проводиться для подолання економічного спаду за умов стагнації економіки . Політика "дорогих грошей" полягає в обмеженні пропозиції грошей, "подорожчанні" кредиту, застосовується для подолання інфляції попиту в період економічного зростання.

Грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для заміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банківська система відреагує на них адекватно, тобто змінами у кредитуванні, особливо в період економічного спаду.