1.1.Перші випадки виявлення віл-інфекції в Радянському Союзі та Росії.

В 1986 році , у Москві відкривається перше спеціалізоване відділення для надання медичної допомоги ВІЛ –інфікованим та хворим на СНІД . Його пацієнтами були інфіковані іноземці. Їм надавалася медична допомога , після цього вони обов'язково були депортовані. У СРСР перші випадки СНІДу виявлені у іноземних студентів африканці, які навчалися у радянських вузах. Для попередження розповсюдження ВІЛ обстежуються іноземці, які приїжають на навчання або роботу строком більше 3 місяців, а також співвітчизники, які повернулися із довготривалих закордонних відряджень. Законодавством передбачено примусове обстеження кожного радянського або іноземного громадянина. До категорії вказаних громадян також входять підозрілі на можливість зараження по епідеміологічним або клінічним проявам. Всі міри по перевірці приїхавши із закордону не достатньо ефективні. По-перше, тому що багато вїжаючих можуть знаходитись в ранній фазі хвороби , коли антитіла ще не виявляються (до 3 місяців від моменту зараження). По-друге вірус вже проник і циркулює серед населення СРСР. Як наслідок міжнародні карантинні міри можуть лише відтягнути, але не зупинити поширення вірусу в нових країнах і на нових територіях, в тому числі і в СРСР. [2] Ось чому так важлива індивідуальна профілактика. Згідно наказу Верховної Ради від 25 серпня 1987 року «Про міри профілактики зараження вірусом СНІД». В цілях охорони здоров’я населення та профілактики зараження на СНІД на території СРСР а також враховуючи важливість принятих мір для ефективного міжнародного співробітництва в боротьбі з цим захворюванням Верховна Рада СРСР постановила:

1. Громадяни СРСР, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають або перебувають на території СРСР, можуть бути зобов'язані пройти медичний огляд на виявлення зараження вірусом СНІД. Правила огляду, встановлювані Міністерством охорони здоров'я СРСР відповідно до положень цього Указу , підлягають опублікуванню і повинні бути відкриті для ознайомлення. Особи, щодо яких є підстави припускати, що вони заражені вірусом СНІД, в разі ухилення від огляду в добровільному порядку, можуть бути доставлені в лікувальні установи органами охорони здоров'я за сприяння в необхідних випадках органів внутрішніх справ. Іноземні громадями та особи без громадянства, у разі ухилення від огляду, відповідно до пункту 2 частини першої статті 31 Закону СРСР від 24 червня 1981 року " Про правове становище іноземних громадян в СРСР " (Відомості Верховної Ради СРСР , 1981 , N 26 , ст . 836 ) можуть бути видворені з меж СРСР.

2 . Установити, що явне поставлення іншої особи в небезпеку зараження захворюванням СНІД карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Зараження іншої особи захворюванням СНІД, яка знала про наявність у нього цієї хвороби, карається позбавленням волі на строк до восьми років.

3 . Частину першу статті 36 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я , затверджених Законом СРСР від 19 грудня 1969 (Відомості Верховної Ради СРСР , 1969 , N 52 , ст. 466 ), доповнити словами " Спеціальні заходи профілактики та лікування можуть застосовуватися і до інших захворювань у випадках , встановлюваних Міністерством охорони здоров'я СРСР " .

4 . Доручити Президії Верховної Ради союзних республік привести законодавство союзних республік у відповідність із цим Указом.

5 . Раді Міністрів СРСР приймати всі необхідні заходи з розгортання широкого міжнародного співробітництва на двосторонній і багатосторонній основі , спрямованого на попередження та обмеження поширення СНІД .

наказую :

1 . Міністрам охорони здоров'я союзних і автономних республік ,

керівникам обласних, міських органів охорони здоров'я , Президенту Академії медичних наук СРСР , начальникам головних управлінь , управлінь та самостійних відділів Міністерства охорони здоров'я СРСР , керівникам установ , організацій і підприємств союзного підпорядкування прийняти Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 серпень 1987 "Про заходи профілактики зараження вірусом СНІД" до керівництва та виконання .

2 . Міністрам охорони здоров'я союзних і автономних республік , керівникам обласних, міських органів охорони здоров'я:

2.1 . Розмножити справжній Наказ в необхідній кількості і своєчасно довести його до кожного закладу охорони здоров'я.

2.2 . Здійснювати контроль за порядком дотримання " Правил медичного огляду на виявлення зараження вірусом СНІД ( синдром набутого імунодефіциту )" .У разі виявлення порушення зазначених Правил притягати до відповідальності в порядку , передбаченому чиним законодавством.

3 . Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників міністра охорони здоров'я СРСР.[3]

Відкриваються пункти для добровільного і анонімного обстеження. Проблема добровільного обстеження виникає в наслідок хвилювання люде , що в випадку встановлення факту зараження це стане відомо загалу. В 1987 році в Радянському Союзі офіційно оголошено про реєстрацію першого СНІДу у громадянина країни. Ним виявився гей, який тривалий час працював військовим перекладачем в одній з країн Африки. З 24 спокушених ним юнаків 5 заразились. Надалі один заразив свою наречену дев'ятикласницю, інший – коханку і дружину, від якої, в свою чергу, інфікувалась дитина. Цей чоловік виявився ще й донором, і декілька людей заразились, поки їм переливали кров від одного хворого заразилось 14 осіб. Під час перших випадків зараження вірусом були виявлені порушення лікарської таємниці та низька етична культура медиків та журналістів.

До кінця 1987 серед пацієнтів даного відділення було 24 громадянина СРСР. Відділення та дослідницьку лабораторію очолив Покровський Вадим Валентинович. Серед перших співробітників відділення та лабораторії були основні фахівці –практики в галузі СНІДу. Юрін Олег Геральдович , Савченко Ірина Георгіївна і Горбачова Елла Сергіївна. Починається формування системи спеціалізованих СНІД –центрів для моніторингу епідеміологічної ситуації , організації профілактики інфекції та надання медичної допомоги інфікованим і хворим на СНІД. Радянська система СНІД- центрів стала базовою для формування національних анти –СНІД систем в нових незалежних країнах, що утворилися на території колишнього СРСР.Випадків інфекції в той час було дуже

мало ( 71 випадок на кінець 1988 року) , а існуючі тоді проти інфекційні системи в охороні здоров'я були відсторонені від роботи з цією хворобою, лише кілька десятків лікувально-профілактичних установ по всій країні отримували нову клінічну і дослідницьку інформацію, інші ж проти інфекційні організації отримували тільки статистичні дані про нові випадки зараження. 1989 рік – це важкий рік епідемії в Радянському Союзі, заразилося вірусом імунодефіциту 250 дітей в клініках на півдні Росії. Відразу в декількох великих газетах з'явилися статті про можливість передачі ВІЛ при укусах комах, зокрема комарів. З ініціативи лікарів, які працювали під керівництвом В.В. Покровського, і з його прямою участю створюється перша в історії СРСР і Росії СНІД-сервісна неурядова організація - «Асоціація по боротьбі зі СНІДом». Асоціація про існувала не довго, але це була перша спроба усвідомити присутність епідемії і необхідності не тільки в медичній допомозі , а і в поінформованості. Фонд « Огонек Анти СНІД », який був створений того ж року мав на меті допомогти зараженим дітям. Пізніше були створені десятки великих і маленьких організацій, які мають за мету боротьбу з епідемією СНІДу. У 1990 році для надання медичної допомоги ВІЛ –інфікованим дітям відкрита спеціалізована еціалізована СНІД- клініка в селищі Усть-Іжере поряд з Санкт-Петербургом.В Калмицькій столиці Елісті,у 1988 році за короткий час було виявлено группу інфікованих дітей. Компетентна комісія встановила, що вони перебували на лікуванні в дитячій лікарні у зв'язку з різними захворюваннями, де й заразились. Джерелом інфекції був батько однієї дитини, який повернувся із тривалого закордонного відрядження. Перебуваючи в Конго, він отримував парентеральне лікування і став вірусоносієм, про що сам не знав. Цей чоловік заразив свою жінку, а та-дитину. Остання стала часто хворіти і потрапила у дитячу лікарню. За пропозицією лікарів, батько здав власну кров, з якої виготовили плазму і ввели декільком дітям цього стаціонару. Інші заразились під час внутрішньовенних і внутрішньом'язевих ін'єкцій ліків. Ці ін'єкції медсестри робили одним шприцом, заміняючи лише голку, що с грубим порушенням санітарних вимог. Спалах ВІЛ-інфекції в Калмикії призвів до того, що в Російській Федерації на кінець 1990 року парентеральний шлях став провідним у розповсюдженні вірусу. В Елісті, Ростові-на-Дону, Ставрополі і Волгограді за короткий час було виявлено 27 0 малюків, інфікованих ВІЛом при здійсненні внутрішньовенних маніпуляцій. В Росії та інших нових пострадянських державах основним шляхом передачі інфекції був проникаючий сексуальний контакт без використання презерватива. Найбільш ураженими групами до кінця 1995 року залишалися геї та жінки, які мають сексуальні контакти з різними партнерами. Епідемія ВІЛ –інфекції передувала спалаху інших хвороб, що передаються при сексуальних контактах таких, як сифіліс і гонорея. Наприкінці 1995 року загроза виникає серед споживачів наркотиків , бо інформація про поширення споживання наркотиків просто не доходила від наркологів до інфекціоністів, венерологів і фахівців у області ВІЛ-інфекції. Була відсутня взаємодія між спеціалістами в різних областях . Не допомогло навіть те, що з 1 січня 1987 року по 31 грудня 1995 року в Росії було проведено 161.470.049 тестів на ВІЛ. Було виявлено 1061 ВІЛ-інфікована людина, серед яких лише 7 осіб були споживачами наркотиків.Офіційно кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД в Російській Федерації тримається на рівні 800 тисяч – 1,2 мільйона осіб. Доповіді ООН надають таку статистику: у грудні 2003 року кількість зазначених осіб перебувала на рівні близько 1,5 мільйона. Національна рада з розвідки при ЦРУ США оцінювала кількість ВІЛ-інфікованих в Росії протягом 2002 року у 2 мільйона осіб і передбачила їх зростання до 2010 року (у країні вже налічуватиметься понад 8 мільйонів осіб, ВІЛ-інфікованих, і хворих на СНІД). За прогнозом Федерального СНІД-центру м. Москві, до 2007 року кількість зазначених осіб зросте до 5 мільйонів. Особливо турбує, що у 2003 році на частку Росії в оціночному плані припадало 76 % всіх випадків ВІЛ-інфекції у Центральній та Східній Європі. Показовою є і та обставина, що з 2002 року 93 % зареєстрованих ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД складали як раз споживачі ін’єкційних наркотиків [2]Зараз Росія одна з небагатьох країн, що має зведену статистику безпосередніх спостережень випадків зараження ВІЛ як на національному рівні , так і на рівні суб'єктів федерації. У Росії існує єдина державна система реєстрації всіх випадків СНІДу , ВІЛ –інфекції та обстежень на ВІЛ , організована вертикально в кращих традиціях адміністративно –командної системи . В інших країнах статистика ВІЛ в основному представляє собою національні оцінки , виконані на основі точкових спостережень , проведених в окремих лікарнях , побудовані на системі дозорного епідеміологічного нагляду поступається в повноті радянській системі.

У Росії по кожному виявленому випадку зараження ВІЛ проводиться обов'язкове епідеміологічне розслідування, підтримується база даних всіх випадків СНІДу , ВІЛ –інфекції та обстежень на ВІЛ , відомості до якої надходять з регіональних центрів з профілактики та боротьби зі СНІДом, що покривають усю територію країни Система епідеміологічного нагляду за ВІЛ – інфекцією в Російській Федераці характеризується величезною кількістю тестів , проведення яких регламентується як законом , так і низкою підзаконних актів. Щорічно в Росії тестується на ВІЛ 15 - 17 % населення країни, виробляється більше 20 млн. тестів. [9] У 1995 році в країні був прийнятий закон " Про попередження поширення на території Російської Федерації захворювання , що викликається вірусом імунодефіциту людини" ,[10] автори якого ставили метою заборонити дискримінацію людей , які живуть з ВІЛ. Зокрема , закон гарантував дотримання прав і свобод громадян , які живуть з ВІЛ і забороняв звільнення людей з причини їх ВІЛ- статусу. Різке зростання епідемії сталося в 1996 році. Протягом одного року в Росії було зареєстровано в 10 разів більше нових випадків ВІЛ -інфекції , ніж у 1995році . А за перші шість місяців 1997 року - майже стільки ж , скільки за все що передує десятиріччя . Велика частина випадків припадає не на столиці – Москву і Санкт -Петербург , а на Калінінград , Краснодарський край , Ростовську область, Тверську область , Нижній Новгород , Саратов, з 88 суб'єктів федерації в Росії не були уражені тільки 18. Більшу частину нових випадків складали молоді люди у віці від 20 до 30 років , а передача вірусу в основному відбувалася через вживання ін'єкційних наркотиків. За період з 1987 по 1995 рік офіційно було зареєстровано всього 13 випадків передачі ВІЛ при ін'єкційному введенні наркотиків. За твердженням Об'єднаної Програми ООН по СНІДу (UNAIDS) , " найрізкіше зростання випадків ВІЛ в 1999 році був зареєстрований на території нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу: тільки за період з кінця 1997 до кінця 1999 року кількість людей , що живуть з ВІЛ на даній території , збільшилася в два рази " .

Наприкінці 90 -х років в Росії набули поширення різні програми зниження шкоди. Однією з основних ідей було зниження шкоди від вживання наркотиків в контексті ВІЛ / СНІДу. Найбільш поширеним методами в цій галузі є інформування та консультування , а також обмін шприців ( голок ) . Іншим сучасним методом, що поєднує в собі лікування наркозалежності та профілактику ВІЛ -інфекції , є замісна підтримуюча терапія . Вона використовується для лікування пацієнтів із залежністю від наркотичних засобів шляхом використання синтетичних препаратів , наприклад метадону або бупренорфіну . Замісна терапія знижує абстинент ний синдром , не викликає ейфорії і приймається у вигляді таблеток , а не ін'єкційно . На сьогоднішній день програми замісної терапії заборонені до застосування в Росії на законодавчому рівні.

Робота щодо зниження шкоди в Росії почалася ще в 1996 році , коли в Санкт -Петербурзі , Ярославлі і Москві були організовані перші програми з обміну шприців та створені команди аутріч - працівників . До початку 2003 року в країні налічувалося понад 80 проектів зменшення шкоди. У рамках подібних проектів споживачі наркотиків і секс- працівники можуть пройти тестування на ВІЛ, гепатити , інфекції, що передаються статевим шляхом , отримати консультації , доступ до стерильного устаткуванню. У багатьох проектах активно ведеться робота із засудженими . Робота зі зменшення шкоди отримала підтримку не тільки на регіональному рівні. В 1999 і 2002 р. були випущені дві постанови Головного державного санітарного лікаря Російської Федерації, що вказують на необхідність повсюдного впровадження роботи зі зменшення шкоди, спрямованої на призупинення епідемії ВІЛ в цій країні. На території Росії триває діяльність різних некомерційних організацій , які стають все більш помітними і привертають увагу до проблеми ВІЛ / СНІДу як засобів масової інформації та державних структур , так і пересічних громадян. Епідемія тим часом стала набувати нового характеру. У період з 2000 по 2002 рік кількість ВІЛ- позитивних в Росії подвоювалася щороку . На грудень 2002 року, за офіційною статистикою, зареєстровано більше 200 тисяч ВІЛ-позитивних , у грудні 2003 року . кількість зазначених осіб перебувала на рівні близько 1,5 мільйони,а на вересень 2005 рік вже майже 450 тисяч.За не офіційними даними, їх число досягає 1,6 мільйона.Стрімко збільшується кількість випадків передачі ВІЛ статевим шляхом. З 2000 по 2004 рік кількість випадків зараження гетеро сексуальним шляхом зросла з 6 % до 30 % від загального числа нових випадків. У 2001 році в Москві відбулося засідання Глав урядів СНД , однією з тем якого стало прийняття спільної Програми з протидії епідемії ВІЛ / СНІДу.

У 2002 році керівник Федерального центру з профілактики та боротьби зі СНІДом оцінив темпи розвитку епідемії в Росії в порівнянні з іншими країнами як найвищі. На даний момент серед європейських країн Росія лідирує за кількістю ВІЛ – позитивних людей. 4 з 5 людей , які живуть з ВІЛ в Росії - молодше 30 років. 4 з 10 нових випадків ВІЛ реєструється серед молодих жінок.

У 2005 році Російська держава кординально змінює своє ставлення до проблеми ВІЛ / СНІДу. Був розроблений перелік програм з профілактики , виявлення та лікування ВІЛ на 2006 рік. Всі ці програми були включені в національний проект "Здоров'я. На весні 2006 року відбулося засідання призидії Державної ради Російської Федерації , присвячене стратегії боротьби з ВІЛ / СНІДом. Крім якісного моніторингу поточної ситуації та створення урядової комісії з боротьби з поширенням СНІДу , президія Держради також обговорювала питання вдосконалення законодавства у сфері боротьби з ВІЛ / СНІДом. [4] Ситуація з ВІЛ/СНІД, відмічається загрозливим характером.Офіційно кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД в Російській Федерації тримається на рівні 800тисяч на1,2мільйона осіб. Національна рада з розвідки при ЦРУ США оцінювала кількість ВІЛ-інфікованих в Росії протягом 2002 року у 2мільйони осіб і передбачила їх зростання до 2010 року (у країні вже налічуватиметься понад 8 мільйонів осіб, ВІЛ-інфікованих, і хворих на СНІД). За прогнозом Федерального СНІД-центру в м.Москва , до 2007 року кількість зазначених осіб зростає до 5 мльйонів. У 2003 році на частку Росії в оціночному плані припадало 76 % всіх випадків ВІЛ-інфекції у Центральній та Східній Європі. Щоб зрозуміти суть проблеми СНІДу, потрібно пам'ятати, що ця проблема існує,бо є потерпілі від неї люди. Люди, які потребують інформації про те, як не заразитися даною хворобою в засобах запобігання і сприятливих соціальних умовах. Люди, яким потрібне лікування, увага, в нормальному житті. Люди, які все одно будуть поводитися так, як для них природно, зручно або як диктують їх життєві обставини. Перемогти епідемію людськими ресурсами, законодавчо-заборонними заходами поки, що не вдається.

ДОДАТОК.А

Кількість ВІЛ- інфікованих в Росії (2012рік) [5] Найменування території Число інфікованих ВІЛ Із них хворі на СНІД До нових випадків ВІЛ-інфекції в РФ за 3 міс. 2012 р. (Предв. дані) Всього дітей Дітей, народжених ВІЛ- інфікованими матерями Із них померло Всьо-го дітей З них померло Всього дітей Всьо-го Дітей Російська Федерація 664976 5935 4185 85307 518 17333 337 14595 244 14876 Центральний федеральний округ 124287 1173 923 14518 71 2636 33 2026 22 1590 Білгородська область 1071 8 5 153 1 16 0 16 0 24 Брянська область 1890 14 12 357 1 75 0 49 0 26 Володимирська область 3011 34 25 428 1 118 0 115 0 87 Вороніжськая область 1109 13 11 178 0 63 0 47 0 31 Іванівска область 6156 61 44 655 5 52 2 49 2 144 Калужська область 1961 20 18 348 2 103 1 98 1 48 Костромськая область 1828 15 11 165 0 14 0 14 0 43 Курська область 763 4 4 99 1 37 1 37 1 24 Липецька область 559 5 5 92 0 8 0 7 0 16 Московська область 40873 474 367 6736 40 382 7 361 6 574 Орловська область 1454 6 5 271 0 90 0 60 0 30 Рязанська область 2954 16 16 845 1 208 3 186 1 42 Смоленська область 1443 11 6 237 2 36 1 35 1 42 Тамбовська область 1116 8 7 213 1 30 1 27 1 29 Тверська область 8817 129 114 1404 9 451 6 409 5 201 Тульська область 6532 58 45 1351 3 384 3 273 2 142 Ярославська область 1737 10 8 302 1 116 1 72 0 25 М. Москва 41013 287 220 684 3 453 7 171 2 62 Північно-Західний федеральний округ 89712 661 466 8106 28 1236 15 1033 8 1439 Республіка Карелія 1049 5 3 81 0 3 0 3 0 49 Республіка Комі 1670 8 3 179 1 33 0 30 0 45 Архангельська область 594 6 3 68 0 11 0 11 0 19 Ненецький авт.округ 29 0 0 1 0 0 0 0 0 0 Вологодська область 1858 23 13 324 1 110 0 110 0 48 Калинінградська область 7683 47 29 2669 10 314 5 309 3 120 Ленінградська область 20419 151 105 1820 2 289 2 278 2 300 Мурманська область 3972 23 18 402 0 79 1 56 0 45 Новгородська область 1869 16 12 298 1 131 1 96 0 101 Псковська область 656 7 5 87 0 17 0 15 0 40 м.Санкт-Пітербург 49942 375 275 2178 13 249 6 125 3 672 Південний федеральний округ 26331 444 155 5632 155 1965 185 1838 124 670 Республика Адигея 416 3 3 79 0 13 0 13 0 17 Республіка Калмикія 256 75 3 92 46 127 68 75 40 9 Краснодарский край 10751 101 90 3231 11 1267 6 1266 6 259 Астраханська область 564 6 3 88 1 50 1 28 1 10 Волгоградська область 8012 117 44 1370 33 314 46 281 28 212 Ростовська область 6332 142 12 772 64 194 64 175 49 163 Північно-Кавказький федеральний округ 7290 124 78 1510 38 242 25 209 21 197 Республіка Дагестан 1810 14 7 353 9 54 6 51 6 70 Республіка Інгушетія 865 10 5 202 1 9 0 9 0 12 Кабардино-Балкарська Республіка 565 1 1 145 1 11 1 11 1 18 Карачаєво-Черкеська Республіка 192 5 2 42 1 5 0 5 0 3 Республіка Севнічна Осетія — Аланія 931 6 5 130 1 15 1 14 1 15 Чеченська Республіка 1745 62 49 415 15 83 5 64 4 44 Ставропольський край 1182 26 9 223 10 65 12 55 9 35 Приволжський федеральний округ 158352 1315 998 24070 72 4594 22 3412 15 3689 Республіка Башкортостан 12816 115 105 2302 6 291 4 290 4 278 Республика Марій Єл 989 6 3 177 0 16 0 13 0 14 Республіка Мордовія 1034 7 4 159 1 47 1 46 1 43 Республіка Татарстан 12902 97 75 2284 9 329 1 327 1 239 Удмуртска Республіка 4961 42 23 22 1 5 0 4 0 136 Чувашська Республіка 1354 5 2 269 0 92 0 62 0 54 Пермський край 15964 129 82 1433 5 31 0 31 0 625 Кіровска область 656 5 3 95 1 19 0 18 0 18 Ніжегородська область 9240 67 39 983 2 36 0 36 0 374 Оренбургська область 23986 162 98 3806 6 1198 4 948 2 390 Пензенська область 1955 7 2 250 0 29 0 26 0 82 Самарська область 48785 440 347 7395 18 437 1 333 1 923 Саратовська область 11886 104 98 2295 7 380 3 373 3 267 Ульяновська область 11824 129 117 2600 16 1684 8 905 3 246 Уральський федеральний округ 116716 1155 907 15462 67 3585 22 3536 22 2880 Курганська область 3829 10 5 597 1 136 1 136 1 121 Свердловська область 54730 758 640 7430 41 2480 15 2475 15 1397 Тюменська область 31107 184 118 5388 17 736 6 694 6 701 Ханти-Мансійський авт.округ — Югра 16832 68 44 2743 4 412 1 412 1 338 Ямало-Ненецький авт.округ 1945 10 4 213 1 23 1 22 1 44 Челябінська область 27050 203 144 2047 8 233 0 231 0 661 Уральський федеральний округ 117518 928 571 11893 74 2335 33 1897 30 3899 Республіка Алтай 220 2 2 15 0 3 0 2 0 9 Республіка Бурятія 4758 72 58 1040 11 459 4 363 4 104 Республіка Тива 61 1 0 9 0 7 0 7 0 3 Республіка Хакасія 476 4 3 59 1 9 0 9 0 19 Алтайский край 13354 53 32 1146 4 468 4 273 4 402 Забайкальский край 3997 26 16 661 3 367 2 252 1 116 Красноярський край 13986 99 62 1729 4 339 2 338 2 449 Іркутська область 35235 379 203 1811 18 106 4 93 3 717 Кемеровська область 25488 189 136 4400 19 460 7 450 7 1093 Новосибірська область 13823 73 39 541 13 97 10 93 9 743 Омська область 4595 13 8 289 0 3 0 3 0 186 Томська область 1525 17 12 193 1 17 0 14 0 58 Далекосхідний федеральний округ 14024 102 78 3275 13 577 2 518 2 325 Республіка Саха (Якутія) 924 5 1 110 0 31 0 31 0 22 Камчатський край 207 1 0 11 1 4 1 3 1 8 Приморський край 9914 82 69 2927 11 454 0 410 0 189 Хабаровський край 1881 7 4 94 0 25 0 23 0 64 Амурська область 386 3 2 61 1 34 1 34 1 12 Магаданська область 133 2 2 11 0 9 0 4 0 2 Сахалінська область 379 2 0 58 0 18 0 12 0 17 Єврейська автономна область 120 0 0 2 0 2 0 1 0 9 Чукотський авт.округ 80 0 0 1 0 0 0 0 0 2 ЛЮДИ БЕЗ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ. 10746 33 9 841 0 163 0 126 0 187