45. Самовиховання, суть, умови, етапи, принципи

 Самовиховання – вищий етап виховного процесу.

Воно успішно здійснюється за таких умов:

а) у учнівському колективі створений сприятливий для самовиховання морально-психологічний клімат;

б) в учня, який хоче займатися самовихованням сформовано ідеал, до якого він прагне;

в) в учнів наявний певний рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку;

г) учні мають певні відомості з психології, можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї особистості;

д) в учнів певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.

Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів:

а) підготовчий етап (переконання учнів у необхідності займатися самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів;

б) допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації;

в) організація контролю за ходом самовиховання, який згодом переходить у самоконтроль.

До прийомів самовиховання відносять:

- самопереконання;

- самонавіювання;

- самопідбадьорювання;

- самозаохочення;

- самоосуд і самопокарання;

- самопримус;

- самоаналіз.

Ефективним у самовихованні є так звані практичні прийоми. До них належать такі прийоми:

- «крок уперед»;

- «оцінка прожитого дня»;

- «правила моєї поведінки»;

- самозобов’язання;

- «впізнай себе»;

- самохарактеристики;

- взаємохарактеристики.

46. Основні закономірності виховання і принципи виховання

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності:

1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання.

2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).

3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.

Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

Процес виховання ґрунтується на принципах:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї.

4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

6. Систематичність і послідовність виховання.

7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості.

8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики.

9. Народність.

10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості.

11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь.

12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил

13. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності. Забезпечує співробітництво вихователів і вихованців, врахування думки колективу й кожної особистості.

14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.