52.Поняття колективу, його види та фактори розвитку.

Колектив - це відносно самостійна, організаційно оформлена група людей поєднаних загальною спільною діяльністю.

Основний колектив - колектив підприємства в цілому (наприклад колектив магазину, їдальні, ремонтної майстерні). Він являє собою більш широку категорію, в якій цілі, співвідношення і взаємовідносини ґрунтуються на більш глибокому соціальному синтезі.

Первинний колектив - найменша за чисельністю складова частина загального колективу підприємства, яку частіше називають групою.

Трудовий колектив підприємства, як правило, має складну структуру^.

Організаційна структура колективу складається з органів управління, функціональних і операційних підрозділів. Організаційна структура - це формальна структура колективу підприємства, в якій функції, права та обов'язки підрозділів і кожного працівника чітко визначені відповідним статутом, положеннями і посадовими інструкціями.

Соціальна структура характеризується складом працівників колективу підприємства за кваліфікацією (кількісне і якісне співвідношення між відповідними групами працівників); статевовіковою (співвідношення працівників колективу за віком і статтю); та культурно-технічними ознаками (співвідношення працівників за рівнем загальної і спеціальної освіти, оволодіння спеціальністю, досягненнями НТП).

Соціально-психологічна структура колективу - його неформальна структура, що базується на певних цінностях, нормах і очікуваннях, які поділяються усіма членами і мають форму міжособових відносин.

Кожен колектив у процесі своєї діяльності виконує певні функції:

- економічні - сприяння підвищенню продуктивності праці, підвищенню якості продукції і послуг, виконанню завдань, планів і досягненню певних цілей, раціональному використанню ресурсів, участі в управлінні підприємством;

- соціальні - сприяння покращенню умов і охорони праці, підвищенню життєвого рівня і соціально-культурних умов життя працівників, підвищенню кваліфікації працівників, розвитку творчої активності працівників, участі в управлінні соціальним розвитком;

- політичні - сприяння участі в управлінні державою.

53. Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми.

Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. Їм притаманні грубість, нечесність. Педагогічно занедбаніпідлітки негативно ставляться до навчання й суспільне корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі. Підлітки-правопорушники перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спеціальних умовах. Неповнолітні злочинці — педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Перевиховання здійснюють поетапно.

На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання.

На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки.

На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність

На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Специфічними принципами перевиховання є:

Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпаки.

Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в такого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршими, справдити "прогнози" вихователів.

Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, "по гарячих слідах", адже в такому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А.Макаренко пропонував "відстрочену бесіду", яка дає вихованцеві можливість "охолонути", обдумати свій вчинок, а педагогові — підготуватися до розмови.

Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не "вип'ячуванні" негативних рис особистості, зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей.