3. Історично сформовані системи виховання музично-ритмічних навичок учнів

З історії музичної освіти відомо чимало систем музичного виховання, які спрямовані на розвиток у відчуття ритму та моторних здібностей.

Платон практикував воєнне звучання, героїчні ритми, які виховують людей «розсудливих і мужніх». На відміну від Платона, мислителі і богослови раннього Середньовіччя вбачали в ритмі тілесний початок і тому практично від нього відмовилися: ритм григоріанського хоралу – зразка церковного піснеспіву – був розміреним і повільним, відображаючи аскетичну відчуженість від світу, духовну зосередженість людини, містичне споглядання. Освоєння ритму практично у всіх системах музичного виховання і навчання починається з рівномірної пульсації. Це найпростіший та ефективний засіб синхронізації організму людини й музики, забезпечення їх безпосереднього взаємозв'язку.

За кордоном серед систем масового музично-естетичного виховання ХХ ст. найбільш відомими стали:

• система музично-ритмічного виховання і виховання емоційної чутливості (евритміка) – швейцарського педагога і композитора Еміля Жак-Далькроза [24];

• система на основі співацько-хорових традицій – угорського педагога і композитора Золтана Кодая [33];

• система синтетичного підходу: єдність слова – музики – руху (музично-сценічна гра, театр) – німецького педагога і композитора Карла Орфа [88].

Відома система музично-ритмічного виховання, створена швейцарським педагогом і композитором Емілем Жак-Далькрозом (1865-1950), викладена у теоретичній практиці «Ритм, його виховне значення для життя та мистецтва»(1907). Ритм у Далькроза – універсальний символ загального порядку та організованості. Ця система спрямована на те, щоб, використовуючи спеціальні вправи, розвивати у дітей музичний слух, пам’ять, чуття ритму, пластичну виразність рухів. Її метою було виховання людини, гармонійно розвинутої фізично та розумово, художньо, естетично. Саме поняття ритму трактувалось Жак-Далькрозом дуже широко, неодмінно включаючи естетичну складову [24].

Серед розмаїття прийомів розвитку музично-ритмічного слуху особливого значення набуває ритмічна гімнастика Еміля Жак-Далькроза, яка була створена на початку ХХ століття. [24, c. 30-40].

Система вправ на фізичне переживання музики, що спочатку була започаткована Е. Жак-Далькрозом на заняттях у Женевській консерваторії, мала прикладну мету: допомогти майбутнім музикантам в опануванні музичного ритму. Музично-ритмічне виховання ґрунтувалося у Жак-Далькроза на імпровізації як методі музичного виховання. Він вважав, що часте використання однієї й тієї ж музики унеможливлює спонтанні, індивідуальні вияви рухової активності, сприяє утворенню штампів рухових форм емоційного відгуку на знайому музику. Він відстоював незмінно ідею, що універсального значення «крупної» моторики в ритмічному вихованні, говорив про «вплив ритмічних вражень, що викликаються рухами пальців на нервові центри».

Золтан Кодай (1882-1967) у світовій музичній культурі відомий як композитор, фольклорист, педагог та громадський діяч. Він плідно працював на ниві музичної освіти й виховання. 3.Кодай закликав ліквідувати музичну неграмотність широких народних мас, прагнув навчити всіх людей розуміти та любити музику. Для досягнення цієї мети він вважав за необхідне використовувати ресурси школи й аматорських колективів, особливо хорових. Учителям він адресує 107 двоголосних вправ, збірку «Будемо співати правильно», чотири зошити «Введення в двоголосний спів», дві збірки «Пісні для школи», «333 вправи з читання нот» тощо [33].

За методикою угорського педагога 3.Кодая розвиток музично-ритмічного виховання починається з кроків і ходьби, щоб дати таким чином дитині можливість відчути рівномірність тактових долей. Це веде до знайомства з тривалостями (чвертями і восьмими). Тому перші кроки на шляху знайомства з музикою це: вивчення на слух пісень, рівномірні удари і ходьба або ж удари і ходьба в ритмі вивченої пісні, спів з текстом. В дитячих піснях зустрічаються короткі ритмічні мотиви в розмірі 2/4, які діти віком від 3 до 5 років після показу вчителем з легкістю відтворюють і проплескують.

Згідно методики німецького композитора і педагога Карла Орфа (1895-1982), першоджерелом музики слід вважати ритм. Ритму не можна навчити. Його можна звільнити, «розв’язати» у людині. Це не розумова абстракція, це жива сила організму і всього біологічного життя. «Розв’язання ритму» починалося з ударів рук, клацанням пальцями, притупувань ногами. Усе це прикрашалося брязкальцями і тріскачками, що належать до найдавніших інструментів людства. Ритмічні вправи і танці супроводжувалися цими звуками. Метою музичного виховання К.Орфа є не стільки пробудження дрімаючого музичного таланту, як формування особистості. А особистість не можна будувати на випадковому, довільному фундаменті [88].

Педагогічні принципи К.Орфа втілені у методичному посібнику під назвою «Schulwerk», (назва походить від двох німецьких дієслів «wirken» і «schulen» - «діяти» і «навчати», тобто «навчати в дії»). Це п'ятитомне зібрання найпростіших партитур для дитячих інструментів, пісень для хорового виконання в інструментальному супроводі, вправ у вимові та декламації, ритмічних вправ, театралізованих сценок. Збірки побудовані на народних піснях, фольклорних текстах (приказках, загадках, лічилках, дражнилках тощо). Партитури створені професійним композитором і призначені для стимулювання музичної творчості дітей.

Відповідні дослідження проводять і у вітчизняній педагогіці (Н.Ветлугіна, С.Конорова, М.Румер, К.Самолдіна, В.Верховинець та ін.) [12].

Отже, музично-ритмічне виховання – це процес, направлений на організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови.

Основою музично-ритмічного виховання можна вважати:

• рух під музику,

• гру на простих інструментах,

• зв’язок із структурою і римами поезії, з мелодико-інтонаційною вимовою слова та характером його звучання.

Ритмічний слух – це здатність вловлювати, розрізняти і розуміти організацію процесу в часі (як ритму взагалі, так і музичного ритму) [90].