Тема 3: Культура України в польсько-литовську добу

1. Суспільно-політичні та історичні умови розвитку української культури XIV— першої половини XVII ст.

2. Розвиток освіти і книгодрукарства в Україні.

3. Піднесення української культури XVI — першої половини XVII ст. Український ренесанс:

а) українські братства. Українська гуманістична література;

б) архітектура і образотворче мистецтво.

4. Культура українського козацтва.

1. Суспільно-політичні та історичні умови розвитку української культури XIV— першої половини XVII ст.

Ренесанс — період епохи Відродження (XIV — початок XVII ст.), коли розвинулася нова ідеологія та культура, виник новий світогляд — гуманізм; архітектурний стиль епохи Відродження. В Україні Ренесанс як нова доба та художній стиль триває з останньої третини ХVІ ст. і впродовж першої половини ХVІІ ст. Ренесанс ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. В ренесансному стилі в Україні створено Успенська церква, каплиця Трьох Святителів та ін.

Становлення української культури відбувалося у складних історичних умовах:

1) бездержавний стан, відсутність у новонародженого українського етносу власної держави супроводжувалися важким іноземним гнітом з боку поляків, литовців, угорців;

2) незахищеність етнічної території, відсутність легітимізованих кордонів, наявність великого масиву незаселених, а значить, і етнічно неосвоєнних земель так званого «Дикого поля», що призводило до щорічних спустошливих набігів з боку Кримського ханства;

3) духовна переорієнтація Європи, пошук нових цінностей, що віддзеркалилися у італійському Ренесансі ХІІІ-ХVI ст., стали фактором культурного розколу етнічного простору українського народу. Незважаючи на те, що гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний «завіз» ренесансні ідеї у Київ, осередком останніх залишався Львів, а саме тогочасне Відродження, за твердженнями Є. Маланюка і Д. Степовика, було поширене лише у західноукраїнській еліті;

4) надзвичайно сильний, без перебільшення, визначальний вплив багатовікової давньоруської спадщини — спільної для усіх східнослов'янських народів — на процес становлення самостійної української культури, що не дозволив останній суттєво дистанціюватися і розвиватися у незалежному культурному просторі. Основою міцності материнського (давньоруського) культурного лона було православ'я, яке, після церковного розколу 1054 р., уособлювало протистояння з католицькою Західною Європою. Українська мова, що почала формуватися у XIV ст., розвивалася на основі південно-західного і подніпровського діалектів колишньої Давньоруської держави (Київської Русі).

2. Розвиток освіти і книгодрукарства в Україні.

Костянтин Острозький — засновник першого греко-латино-слов’янського колегіуму в Україні. Він заснував науковий осередок, який стали називати Острозькою Академією у 1576 р. Вона стала першим навчальним закладом вищого типу західноєвропейського зразку в Україні. Першим ректором Острозької академії став Г. Смотрицький.

В 1585р. була заснована перша братська школа у Львові.

Львівський університет — вищий навчальний заклад на українських землях, який було засновано грамотою польського короля Яна Казиміра II у 1661 р.

Перші друковані книги українською мовою були видані на території Польщі у ХV ст.

Виникнення наприкінці XV ст. східнослов’янського кириличного друкарства (типографії) пов’язане з ім’ям Швайпольта Фіоля. Він заснував друкарню на кириличних шрифтах та перший надрукував книги церковнослов’янською мовою. Був першим видавцем книг українською мовою.

«Аделфотес» — грецько-церковнослов'янська граматика складена 1588 Арсенієм Еласонським разом із учнями Львівської братської школи. Видана 1591 у друкарні Львівського братства двома мовами: грецькою і староукраїнською. Тексти подані паралельно.

Виробництво власного паперу в українських землях у першій половині ХVІ ст. розпочалося у Галичині.

Ю. Дрогобич-Котермак — видатний український діяч науки та культури навчався в Краківському університеті, викладав медицину, філософію та астрономію у Болонському університеті, був ректором Болонського університету протягом 1481-1482 рр. Він є першим в світі українським автором, який видав у Римі книгу латинською мовою (астрономічний прогноз, про сонячне затемнення); знаний гуманіст ХV ст.

«Биті книги» — назва друкованих книг у кінці XVI ст. Ще 1460 р. Степан Драпан подарував Львівському Онуфріївському монастирю друкарню. 1518 і 1571 р. друкарні заводять Константан Іванович та його син Константин-Василь Константинович — князі Острозькі. До 1531 р. друкарні були в Києві та Острозі. Іван Федоров видрукував свого «Апостола» 1574 р. у Львові, і це перша друкована книга в Україні, що збереглася.

Першою українською друкованою книгою вважається «Апостол» Івана Федорова. Він видав такі знані пам’ятки українського друкарства XVI, як «Апостол», «Буквар», «Острозьку Біблію».

Г. Боплан — автор книги «Опис України», що була написана у жанрі історико-мемуарної літератури та є цінним історичним джерелом вивчення побуту запорозького козацтва і селянства, інших станів середньовічного суспільства України.

П. Русин — українець за походженням, який писав вірші латиною та мав неабиякий вплив на розвиток польської ренесансної поезії на початку XVI ст.

Мілетій Смотрицький — український письменник-полеміста, автор трактату на захист православної віри «Тренос» (Вільна, 1610 р.), в стилі якого проступають риси, що були характерні для бароко. Цей твір справив таке сильне враження на сучасників, що польський король Сигизмунд ІІІ наказав знищити увесь тираж. М. Смотрицький також є автором фундаментальної праці «Граматика словенська» (1619 р.), що стала авторитетним підручником, за яким викладали в Сербії, Болгарії, Росії аж до кінця ХVІІІ ст.(майже 150 років).

І. Вишенський — український письменник-полеміст XVII ст., який поселився на Афоні, прийняв чернецтво та розпочав активну літературну діяльність. Категорично був проти католицької експансії в Україну та Берестейської унії 1596 р. До нас дійшло близько 20 його листів і послань, які він передав в Україну з Афону.

«Лексикон славеноросский и имен толкование» П. Беринди — фундаментальний твір, який вміщує 7 тис. термінів. Його вважають першою українською енциклопедією знань про світ, природу, людину, її мислення, життя.

Пересопницьке Євангеліє — перший із відомих перекладів канонічних текстів староукраїнською мовою. Ця унікальна пам'ятка рукописно-книжної культури України є еталоном волинської рукописної школи ХVІ ст. Вона не має собі рівних серед тогочасних пам'яток і за красою, витонченістю і довершеністю орнаменту письма та художнього оздоблення. ЇЇ вага майже 10 кг. Це перша рукописна книга, написана на пергаменті і складена в дубові дошки. Один із символів української нації. Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі, завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі.

«Острозька Біблія» — окремо надрукована книга 5 травня 1581 р., шедевр церковної вченості й видавничої справи свого часу, зразок високої поліграфічної майстерності І.Федорова. Це — перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою. Надрукована на папері з філігранями Буської папірні і містить 628 аркушів, з численними заставками, кінцівками та ініціалами. ЇЇ культурне значення полягає в тому, що це: 1) перша Біблія у словян; 2) Біблія без єдиної помилки.

В 1577 р. вийшов твір Петра Скарги «Про єдність божої церкви під одним пастром», що поклав початок літературній полеміці між православними та католиками.

Полемічна література — церковно-теологічна і публіцистична література ХVІ-ХVII ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовувалась проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на православне населення. Виникла у зв’язку з наступом католицтва і насадженням Брестської унії. Це підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання. Була важливою зброєю в боротьбі за соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем української культури. Першим закликав православних інтелектуалів до полеміки, згадуваний єзуїтський теолог П. Скарга працею «Про єдність Божої Церкви під одним Пастирем» (1577). Видатні українські письменники-полемісти: Г. Смотрицький, І. Вишенський, С. Зизаній та ін.

3. Піднесення української культури XVI — першої половини XVII ст. Український ренесанс:

а) українські братства. Українська гуманістична література

Визначну роль у розвитку української культури відіграли братства. Це національно-релігійні і громадсько-культурні організації, які відстоювали права українського народу.

Одним з перших і найбільш організованих братств було Львівське ставропігійне братство (Успенське ставропігійне братство у Львові), яке організаційно оформилося протягом 1585–1586 рр. За правом ставропігії відбувалося звільнення братств східними патріархами з-під влади місцевих єпископів і взяття їх (братств) під патріарший догляд. По суті, рух братств виконував ту ж саму роль, яку на заході виконувала реформація: церковні власті опинялися під фактичним контролем міської громадськості.

Після короткого періоду піднесення (кінець XVI – початок XVII ст.) Львівська братська школа поступово опустилася до рівня початкового шкільного закладу. Це зумовлювалося посиленням переслідувань української культури польською адміністрацією та католицькою церквою.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. братські школи діяли в багатьох містах України. Крім Львова, вони були засновані у Луцьку, Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі, Городку, Комарні, Кременці та інших містах. Всі вони будувалися за принципами Львівської братської школи, яка надсилала їм свій статут, допомагала навчальними посібниками, а іноді й вчительськими кадрами.

б) архітектура і образотворче мистецтво

Архітектура доби етнозахисту виконувалася у двох стилях — ренесансному і бастіонному. Ренесансний стиль поширився у Галичині на початку XVI ст. Видатними архітекторами були П. Красовський, Петро Барбон, Павло Домінічі Римлянин. Зусиллями останніх на замовлення купця Костянтина Корнякта на площі Ринок у Львові було збудовано архітектурний комплекс національного значення: Успенську церкву і вежу Корнякта (1572-1578 рр.), Будинок (палац) Корнякта (1580 р.) (з середини XVII ст. палац належав польським королям, у 1686 р. у ньому був підписаний «Вічний мир» між Росією і Польщею).

Бастіонний архітектурний стиль відповідав середньовічним запитам — потребі захиститися від нашестя ворогів. У бастіонному стилі українські феодали (князі, магнати) будували свої маєтки — замки-фортеці та захисні укріплення навколо міст, що їм належали (Острозький замок на Рівненщині, Меджибізький замок на Хмельниччині (з елементами ренесансної фортифікаційної архітектури), Хотинський замок на Буковині, Кам'янець-Подільська і Білгород-Дністровська фортеці тощо). У бастіонному стилі будувалися і храмові споруди. Наймальовничішим оборонним монастирем України є Свято-Троїцький Межиріцький монастир-фортеця, що на Волині. Його називають шедевром української оборонної архітектури XV-XVII ст., у якому дивним чином сплелися елементи давньоруського, готичного і ренесансного стилів. Неповторною пам'яткою української архітектури є Покровська церква-фортеця у селі Сутківцях Хмельницької області. Стіни її першого ярусу у XVII ст. були прикрашені фресковим живописом.

Готичний стиль (готика) — стиль, який став заключним етапом європейського середньовічного мистецтва; в більшості країн готичний стиль розвивається в ХIII–ХІV ст., а в деяких — пізніше. В архітектурі характеризується стрімкими, високими будівлями, шпилястими завершеннями, стрільчастими склепіннями та арками, витонченістю кам’яного різьблення, вітражами. Готичний стиль в Україні представляє Львівський кафедральний костел, який заклали на поч. 60-х рр. XIV ст.

Образотворче мистецтво XIV- першої половини XVII ст. в Україні представлене різноманітними жанрами (іконопис, книжкова мініатюра, гравюра, побутовий живопис, стінопис, різьблення по дереву і каменю, лиття з металу тощо). Центральне місце безумовно займав іконопис. Відомими майстрами цієї високодуховної справи були Андрій, Василь зі Стрия, Галль, Федуско. Першою іконою з авторським підписом, що дійшла до нас з середини XVI ст. є ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича (1547 р.). У XV ст. в Україні з'являються іконостаси, у їх створенні особливо прославилися майстри першої половини XVII ст. Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Жанр книжкової мініатюри застосовувався під час створення рукописних книжок — манускриптів. Найяскравіші мініатюри цього періоду уміщені у «Пересопницькому Євангелії» (XVI ст.). За доби пізнього середньовіччя народжується новий спосіб ілюстрування книжок — гравюра. Його виникнення пов'язане з поширенням книгодруку. Навіть першодруки Івана Федорова вже уміщували гравюри, наприклад, гравюрне зображення євангеліста Луки у львівському виданні «Апостола» (1574 р.). Історики припускають, що під виглядом Луки зображено портрет самого Івана Федорова. Відомим тогочасним гравером був Ілля, Петро Могила запросив його працювати у Київ. Середньовічний побутовий живопис в Україні являв собою народне малярство. Найпопулярнішим образом був козак Мамай. Його станковим чином писали сільські майстри — аматори. «Монументальний» живопис того часу представлений потелицьким стінописом, що виконаний у Церкві зішестя Святого Духа у селі Потелич Львівської області (1502 р.).

Гравюра — картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, поліграфічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художником).

Яскравим здобутком тогочасного українського образотворчого мистецтва стало різьблення і лиття. Людвисарство (лиття з міді) і конвисарство (лиття з золота) застосовувалося для виготовлення церковних дзвонів, канделябрів, навісних замків та інших побутових речей. Своєю майстерністю прославився ремісник Юрій зі Львова, що виготовляв гармати і вогнепальну зброю. Родзинкою доби українського етнозахисту стала кам'яна різьба. Унікальним є різьблений декор каплиці Георгія Боїма у Львові (1606-1611 рр.), яку називають «поемою у камені»: від фундаменту до даху споруда прикрашена постатями людей, погруддями, сюжетними сценками, геометричним і рослинним орнаментами тощо. Різьба по дереву використовувалася меблярами: з її допомогою меблі прикрашалися випуклим (виноградна лоза) і виїмчастим (акант) орнаментами.

4. Культура українського козацтва.

Очевидним є те, що бароко як стиль найкраще розкриває мистецтво. Художню культуру України цього періоду прийнято поділяти на три періоди: ранній – друга половина XVII ст. (поєднання ренесансних і барокових мотивів); зрілий – кінець XVII – перша половина XVIII ст.; пізній – друга половина XVIII ст. (поєднання бароко і рококо). Ряд дослідників виводить «козацьке бароко» від спорудження Іллінської церкви (1653) на хуторі Б. Хмельницького Суботів. Суворість вигляду церкви пом’якшує вибаглива форма фронтону фасаду.

Культурними осередками «козацького бароко» були Київ, Чернігів, Ніжин, Полтава, Лубни, Стародуб, Харків, Батурин. До пам’яток бароко в архітектурі належали родові маєтки Б. Хмельницького в Суботові, І. Мазепи в Батурині, І. Скоропадського в Глухові, К. Розумовського в Козельці та Батурині, які були зруйновані.

Для українського барокового живопису визначальним став вплив фламандської аристократичної школи Рубенса. Цей вплив помітний вже в двох портретах 1625 р. дітей Б. Хмельницького – Тимофія і Розанди. Системно він виявився за гетьманування І. Мазепи і зокрема в парадному портреті самого гетьмана, написаного в кінці XVII ст. невідомим художником. Більшість парадних портретів козацьких полковників місцеві майстри написали в реалістичній манері. На жаль, до нашого часу дійшла незначна їх частина.

Отже, зважаючи на історичні обставини середини XVII ст., розвиток української культури в добу Бароко отримав два регіональні напрями: «козацьке бароко» на Лівобережжі та Слобожанщині в умовах існування української держави – Гетьманщини; бароко на західноукраїнських землях та Правобережжі. У першому разі здебільшого йдеться про самобутнє українське бароко, а в другому – про розвиток європейських барокових традицій на українському культурно-історичному просторі. Загалом розвиток культури був одним з чинників, які консолідували український народ у складних суспільно-політичних умовах того часу, сприяли формуванню української нації та її самобутньої культури. Українські митці створили значний доробок у різних культурних сферах, характерними рисами якого стали урізноманітнення форм культурного життя, методів і засобів художнього самовираження, підвищення рівня освіти, перехід до нового етапу розвитку зі світською і демократичною домінантою. Водночас українська культура, попри складні історичні реалії, відображала і кращі освітні та художні зразки європейських культурних тенденцій.