Тема 7: Українська культура радянської доби

1. Національне відродження в Україні (1920-1933 рр.): більшовицька «культурна революція» (кампанії лікнепу, українізації).

2. Тоталітарне панування «соцреалізму» в українській культурі (1933-1956 рр.):

а) «розстріляне відродження» як початок масових репресій проти діячів культури;

б) розвиток та здобутки науки, освіти, літератури і мистецтва в УСРР-УРСР.

3. Стихійне піднесення духу національного опору (1956-1987 рр.):

а) лібералізація суспільно-політичного життя за М. Хрущова («відлига» у культурі, рух шістдесятників);

б) здобутки української культури в умовах радянської культурної парадигми (культура соціалістична за змістом, національна за формою).

4. Національно-духовне оновлення в УРСР (1987-1991 рр.):

а) перебудова М. Горбачова та її вплив на суспільно-політичне і культурне життя в УРСР;

б) розвиток освіти, науки, літератури, мистецтва в останні роки існування радянської влади в Україні.

1. Національне відродження в Україні (1920-1933 рр.): більшовицька «культурна революція» (кампанії лікнепу, українізації).

Українізація — політика коренізації 20-30-х рр., спрямована на забезпечення в державних і партійних установах достатньої кількості представників корінного населення та вживання їхньої рідної мови; сприяння організації шкіл і вузів, культурних закладів, які б вели діяльність мовами корінних національностей; видання їхніми мовами періодики та книг в Україні; формування кадрів української інтелігенції, розвиток українського мистецтва.

Українізація передбачала :

— висування українців на керівні посади;

— впровадження укр. мови в державні та культурні установи, пресу,навчальні заклади;

— розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

— створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Укр.

Центром українізації став Народний комісаріат освіти України, яким у 1920-ті pp. керували Г.Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.

Наслідки політики українізації (коренізації):

— У 1930 р. кількість шкіл з укр. мовою навчання становила 85 %, на укр. мову було переведено 75 % державних установ, укр. мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів.

— Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва укр. інтелігенції.

— Відбувався бурхливий розвиток укр. культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів.

Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М. Зеров, Г. Косинка, М. Рильський, В, Яловий, В. Сосюра, Лесь Курбас, О. Довженко, Г. Верьовка та ін.

Поступово політика українізації почала виходити за дозволені центром межі. Вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Основними ідеологами українського національного комунізму були М. Хвильовий, 0. Шумський,та М. Волобуєв.

З кінця 20-х рр. українізація поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до політики зросійщення, активних учасників українізації було репресовано.

2. Тоталітарне панування «соцреалізму» в українській культурі (1933-1956 рр.):

а) «розстріляне відродження» як початок масових репресій проти діячів культури

Соціалістичний реалізм (лат. socisalis — суспільний, real is — дійсний) — унітарний, псевдохудожній напрям і метод радянської літератури, що сформувався під впливом натуралізму і так званої пролетарської літератури. Цей термін закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, і «являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Він був провідним у мистецтві з 1934 по 1980 рік. Поняття соцреалізму пов'язували насамперед з творчістю письменників М.Горького, з театром К. С. Станіславського, кінематографічними роботами О. П. Довженко, музикою Д. Д. Шостаковича (з другої половини 1930-х років), драматургією В. В. Вишневського.

«Розстріляне відродження» — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Деякі жертви: М. Хвильовий, О. Вишня, І. Багряний, П. Тичина, М. Куліш, Л. Курбас.

Лисенківщина — політична кампанія (сер.30-х — поч.60-х рр. ХХст.) з переслідування групи генетиків. Вона включала у себе заперечення науки генетики та тимчасову заборону генетичних досліджень в СРСР. Кампанія отримала назву від Т.Д.Лисенка, який став її символом. У переносному значенні лисенківщина — це будь яке адміністративне переслідування вчених за їх політично "некоректні" наукові погляди.

Ждановщина — переслідування української інтелігенції, що було частиною широкої кампанії, яка охопила весь Радянський Союз у 1946 р. і була названа за ім’ям її головного виконавця, голови відділу агітації й пропаганди А. Жданова. Згідно з цим вченням світ був поділений на два табори:«імперіалістичний», очолюваний США та «демократичний», очолюваний СРСР. Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали притримуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії.

Космополітизм — ідеологія, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам; теорія та практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим; заперечення права націй на самостійне існування, відмова від суверенітету, культури, традицій в ім’я абстрактного розуміння «єдності людського роду», єдиної держави. Наприкінці 1948 р. у СРСР було розгорнуто боротьбу з так званими «космополітами». Відомі в Україні літературні та театральні критики І.Стебун (Кацнельсон), Я.Санов (Смульсон), Є.Адельгейм та інші були звинувачені в антипатріотизмі, в схилянні перед культурою Заходу, в замовчуванні зв’язків культури українського народу з культурою російського народу.

б) розвиток та здобутки науки, освіти, літератури і мистецтва в УСРР-УРСР

Наука

Перший в СРСР атомний реактор був запущений у Радянській Україні 25 грудня 1946 р.

Перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина була створена українськими вченими у 1948-1951 рр. Це відбулося в селі Феофанія під Києвом.

У 1953 році у Києві було побудовано суцільнозварний міст через Дніпро, де були застосовані нові технології зварювання, автором яких був Є. Патон.

Освіта

Посаду наркома освіти УСРР в період українізації обіймав М. Скрипник.

Література

Остап Вишня — український письменник, який у своїх творах створив новий жанр — усмішка, що був різновидом фейлетону та гуморески.

Олесь Гончар — автор трилогії «Прапороносці», що вийшла у другій половині 1940-х рр.

Скульптура

6 травня 1939 року у Києві було встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченко у парку навпроти Київського університету, автором якого є М. Манізер.

Музика

Колектив, який у 1929 р. виїздив на гастролі у Францію, це хорова капела «Думка».

Опера

Автором опери «Украдене щастя» — шедевру українського музичного мистецтва, що був написаний у середині 1950-х рр. — є Іван Франко.

Багатостраждальною оперою К. Данькевича, що була зацькована під час ждановщини, стала опера «Богдан Хмельницький».

Театр

Один із перших українських радянських театрів, заснований у 1922 р., це «Березіль».

Кіноіндустрія

О. Довженко — майстер українського й світового кіномистецтва. У 1927 р. поставив фільм «Звенигора». Кіносценарій О. Довженка «Життя в цвіту» на екрани вийшов під назвою «Мічурін». Також він створив фільм, що кликав українців боронити рідний край — «Україна в огні».

3. Стихійне піднесення духу національного опору (1956-1987 рр.):

а) лібералізація суспільно-політичного життя за М. Хрущова («відлига» у культурі, рух шістдесятників)

«Відлига» (десталінізація) — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Шістдесятництво — генерація молодих українських письменників, поетів, публіцистів, критиків, художників, що сформувалися внаслідок «відлиги». Шістдесятники ввійшли у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х і найповніше себе творчо виявили на початку та в середині 1960-х років. Серед них — Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Валентин Мороз, Євген Сверстюк, Євген Гуцало. Вони прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися усіма доступними засобами проти тоталітарної системи, чинили їй інтелектуальний опір, виступали за докорінне оновлення на засадах загальнолюдських цінностей всього суспільного життя.

Дисидентство — морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей; виступ проти панівного державного ладу або загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці. Дисидентський рух — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Спочатку осередок українських дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. Серед них — Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Валентин Мороз, Євген Сверстюк, Євген Гуцало.

б) здобутки української культури в умовах радянської культурної парадигми (культура соціалістична за змістом, національна за формою)

Наука

В 1961 р. колектив АН УРСР розробив технологію виробництва штучних алмазів.

Видатний вчений В. Глушков, який у 1964 р. був удостоєний Ленінської премії, прославився у галузі кібернетики, математики, інформатики.

Видатним радянським вченим у галузі електрозварювання, який у 1962 р. очолив роботу АН УРСР, був Б. Патон.

Ю. Кондратюк — талановитий український вчений, один із піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів. На основі його теоретичних пошуків здійснювалася підготовка польотів на Місяць у США.

М. Амосов — видатний вчений, кардіолог, винахідник штучного серцевого клапану в УРСР.

Література

Визначні представники національно-культурного напряму в дисидентському русі України: І. Світличний, І. Драч, В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко, І. Дзюба.

Плеяда поетів-шістдесятників в Україні: І. Світличний, І. Драч, В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, В. Стус, Д. Павличко, Є. Сверстюк, Б. Олійник.

Василь Симоненко — поет-шістдесятник, автор поетичної збірки «Тиша і грім», що вийшла у 1962 р.

О. Гончар — український радянський письменник, автор роману «Собор», за який у 70-х роках XX ст. розпочалося його цькування.

Музика

Автором шедевральних українських пісень «Червона рута», «Водограй» та інших був В. Івасюк.

Опера

За роки радянської влади в Україні було відкрито три нові оперні театри у Дніпропетровську, Донецьку та Києві.

Видатний діяч української культури Б. Гмиря був прославленим оперним і камерним співаком.

Театр

О. Корнійчук — відомий драматург радянської доби, автор патріотично спрямованих п’єс «Фронт», «Партизани в степах України», які були написані в роки Великої Вітчизняної війни.

Хореографія

Всесвітньовідомим танцювальним колективом у Радянській Україні був колектив «Барвінок».

Кіноіндустрія

Українське поетичне кіно — цим терміном позначають кіноіндустрію України 60-70-х рр. Найвідоміші режисери: М. Параджаниов (екранізація повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»), Л. Осика («Камінний хрест»). Це вияв чітко визначеного світогляду, що випливає з укоріненості в рідну землю, яка годує людину. Тому це кіно означає спротив асиміляції та іншим нівеляційним процесам. У фільмах цього напряму представлені моделі національної психології, життя персонажів невід’ємне від природного універсуму, від природного колообігу буття, з чого випливають моделі етичні й естетичні: любов до рідної землі, вірність давнім традиціям, дотримання звичаїв та обрядів, творення матеріальної культури, музичного та пісенного фольклору».

4. Національно-духовне оновлення в УРСР (1987-1991 рр.):

а) перебудова М. Горбачова та її вплив на суспільно-політичне і культурне життя в УРСР

1985–1990 рр. були останнім існуванням СРСР.  Цей період відкрився приходом до влади в СРСР М. Горбачова, з ініціативи якого почалася перебудова, що офіційною партійною пропагандою зображувалося як оновлення, модернізація всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому нового «дихання» і гуманного, демократичного характеру. За своєю суттю перебудова була спробою партійно-державної верхівки СРСР вивести країну з гострої кризи, що охопила всі сфери суспільства і набула всеохоплюючого, системного характеру.  Деякий час вище радянське керівництво в Москві, а особливо його представники в Україні не усвідомлювали ні глибини цієї кризи, ні її розмаху. Свідченням цього була цілком утопічна, нічим не обґрунтована політика «прискорення», яка передбачала без суттєвих змін у системі виробничих відносин. У керівництві країною зростало побоювання, що в СРСР назріває стихійний соціальний вибух з непередбаченими наслідками.  Але досить швидко стала цілком очевидною неспроможність політики «прискорення». Замість очікуваного наростання темпів економічного розвитку тривало неминуче їх зниження. Замість ослаблення продовольчої, житлової і товарної криз відбулося їх подальше загострення. Врешті-решт, у 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Таким чином, усі спроби перебудови системи управління економікою, введення різних моделей госпрозрахунку, як і зрештою прийняті Верховною Радою СРСР у 1990 р. заходи, виявились абсолютно безплідними.  Загострення економічної кризи пришвидшувало реформи в політичній системі. Існуючі державні інститути були вже неспроможні уберегти країну від занепаду. Ця істина оволоділа свідомістю ініціаторів перебудови й підштовхувала їх до пошуків виходу, який вбачався в демократизації суспільного життя, відмові так званої керівної ролі КПРС у суспільстві. 

б) розвиток освіти, науки, літератури, мистецтва в останні роки існування радянської влади в Україні

Живопис

Катерина Білокур (1900-1961 рр.) — всесвітньовідома майстриня в галузі українського народного малярства.

Марія Примаченко — зірка українського образотворчого мистецтва, представниця школи «народного примітиву».