50. Методика вивчення теми Дзвінкі та глухі приголосні звуки

З глухими і дзвінкими приголосними учні практично ознайомились у період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спостереження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостерігали за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка — папка). Це був перший етап їх засвоєння.

Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу і шуму у вимовлянні пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одер­жують завдання беззвучно артикулювати приголосні таких пар: [д — т], [д' — т] [б — п], [ж — ш], [з — с], [з' — с' ], [дз — ц] та ін. При цьому корисно дати за­вдання дивитись у дзеркальце (або учні мають дивитися один на одного).

Це дає можливість зосереджувати увагу лише на способі творення звуків, у результаті чого учні доходять висновку, що спосіб вимовляння звуків кожної пари однаковий.

Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму в процесі ви­мовляння зазначених пар звуків. Для того щоб відчути, чи бере участь голос у вимовлянні звуків, учням пропонується прикласти до шиї на місці гортані кін­чики пальців: за участю голосу голосові зв’язки дрижатимуть.

У результаті спостережень учні доходять висновку, що вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Учитель допомагає школярам зробити висновок: дзвінкі приголосні — це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Як результат спостережень на дошці має бути запис або таблиця пар дзвінких і глухих:

Дзвінкі	[б], [д], [д' ], [з], [з' ], [ж], [дж], [дз], [дз' ], [г], [ґ]
Глухі	[п], [т], [т' ], [с], [с' ], [ш], [ч], [ц], [ц' ], [х], [к]

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння ознайомлюються також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]: [в], [м], [й], [н], [л], [р], [н' ], [л' ], [р' ], [ф].

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не лише тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м’які. В іншому випадку в учнів складуться неправильні уявлення (вони вважатимуть, що дзвінкі й глухі приголосні можуть бути лише твердими).

^ Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно пов’язана з удоско­наленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів, залежно від діалектних умов або під впливом російської чи польської мов, трапляється неправомірне оглушення дзвінких у кінці та в середині слова (в кінці складу): ду[п], ні[ш], зла[с' ], ва[ш]ко, сли[с' ]ко.

Ця робота має своє продовження і під час вивчення орфографічного матері­алу. У деяких словах української мови спостерігається оглушення дзвінкого [г] (во[х]ко, ні[х]ті, кі[х]ті) та одзвінчення м’яких глухих перед наступними дзвінки­ми (про[з' ]ба, хоча просити, моло[д' ]ба, хоча молотити). Ці фонетичні явища, як і саме орфографічне правило, стануть доступними і зрозумілими учням лише

за умови, якщо буде приділено достатню увагу спостереженням за вимовою ана­лізованих звуків у словах і позначенням їх буквами.