20. Методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів.

Формування структури джерел фінансування — це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану та перспектив розвитку акціонерів, а також кон'юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу та структури інвестицій для фінансування проекту, а саме:

• Яким має бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво.

• Яким чином у перспективі буде формуватися основний та обіговий капітал.

• Яким має бути співвідношення власного, акціонерного та позичкового капіталу.

• При якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Найчастіше для вирішення цих проблем використовують ефект фінансового важеля (левереджу).

Структура інвестиційного капіталу пов'язана із співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має фірма, тим вищий її фінансовий левередж. Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує процент за кредит, левередж є позитивним. Якщо доходність з інвестицій не перевищує процент за позичковим коштам, левередж є негативним. У випадках коли інвестиції приносять доход, рівний проценту за кредит, левередж є нейтральним.

Іншими словами, беручи в борг, інвестор отримує вищі доходи, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який треба сплатити за ці кошти. Такий ріст чистих доходів на акцію називається фінансовим лєвереджом. Властивість фінансового левереджу (важелю) заключається у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит.

Враховуючи інтереси власників компанії, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.

У зв'язку з цим, слід навчитися визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати якою має бути частка позичкових коштів з урахуванням ризику.

Також в оцінці оптимального варіанту структури інвестиційного капіталу, рекомендується використовувати показник терміну окупності.

21. Особливості управління реальними інвестиціями.

Специфічний характер реального інвестування та його форм зумовлюють певні особливості його здійснення на підприємстві. Висока інвестиційна активність підприємства та необхідність підвищення ефективності управління реальними інвестиціями вимагають спеціальної політики.

Політика управління реальними інвестиціями є складовою загальної інвестиційної стратегії підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів.

Процес формування такої політики на підприємстві проходить такі основні етапи:

1. Аналіз стану реального інвестування (оцінка рівня інвестиційної активності підприємства в попередньому періоді і ступеня завершеності реальних інвестиційних проектів та програм. Досліджується динаміка загального обсягу інвестування капіталу в приріст реальних активів, питома вага реального інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства в перед плановому періоді (перша стадія).

2. Визначення загального обсягу реального інвестування в наступному періоді. Основою для розрахунків є планований обсяг приросту основних засобів підприємства в розрізі окремих видів, а також нематеріальних і оборотних активів, що забезпечуються приріст обсягів його виробничо-комерційної діяльності.

3. Визначення форм реального інвестування - залежить від конкретних напрямків інвестиційної діяльності підприємства, які забезпечують відтворення його основних засобів і нематеріальних активів, а також розширення обсягу власних оборотних активів.

4. Пошук окремих об'єктів інвестування та оцінка їхньої відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. Досліджується поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні об'єкти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства.

5. Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів. Усі форми масштабних реальних інвестицій (крім відновлення окремих видів механізмів і устаткування в зв'язку з їхнім зносом) формалізуються в реальних інвестиційних проектах.

6. Забезпечення високої ефективності реальних інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їхньої економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкта інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності, за результатами якої проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів за рівнями ефективності.

7. Мінімізація ризиків, пов'язаних з реальним інвестуванням. У першу чергу ідентифікуються і оцінюються ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. Останні ранжуються за рівнем ризиків і відбираються для реалізації ті, що за інших рівних умов забезпечують мінімальні інвестиційні ризики.

9. Формування програми реальних інвестицій. На основі всебічної оцінки проектів (об’єктів) та з урахуванням обсягу інвестиційних ресурсів підприємство формує свою програму реальних інвестицій на майбутній період.

22. Форми реалізації реальних інвестицій на підприємстві.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у відтворення основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об'єкти інвестування, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства.

Розрізняють три форми реальних інвестицій.

1 .Капітальні інвестиції, або капітальні вкладення, — це вкладення капіталу у відтворення основних фондів підприємства.

2. Інноваційні інвестиції (інновації) — це вкладення капіталу в нематеріальні активи підприємства з метою використання в Діяльності підприємства нових наукових і технологічних знань.

3. Інвестиції в матеріальні оборотні активи — це вкладення капіталу в приріст запасів матеріальних оборотних активів підприємства з метою забезпечення необхідної пропорційності в розвитку основних та оборотних активів підприємства.

Капітальні інвестиції містять у собі:

— інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення), у тому числі витрати на капітальне будівництво, витрати на придбання машин та устаткування;

— витрати з удосконалення об'єкта;

— інвестиції в нематеріальні активи;

— витрати на формування основної череди;

— витрати на інші необоротні матеріальні активи.

Витрати на придбання основних фондів (і їхніх окремих

частин), інших матеріальних і нематеріальних активів з метою їхнього подальшого перепродажу до капітальних інвестицій не належать.

Капітальні вкладення можна класифікувати за технологічною і відтворювальною структурою.

Інноваційні інвестиції — це одна з форм реальних інвестицій підприємства, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво.

Інновації впроваджуються по наступних видах:

— комплексна механізація й автоматизація виробництва;

— впровадження нових технологічних процесів;

— освоєння виробництва нових видів товарів і техніки.

Ефективне управління реальними інвестиціями будується з урахуванням усіх особливостей реального інвестування, зумовлених рівнем галузевої й регіональної

Диверсифікованості інвестиційної діяльності, формами здійснення реальних інвестицій, структурою джерел їхнього фінансування.