16.Засоби боротьби з тероризмом

Головні стратегічні умови боротьби з тероризмом: - визнання ролі великих Ідей в Історії і відмова від підміни Історії Грою; - відновлення ролі держави і його монополії на застосування сили усередині товариства. Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з тероризмом, то антитерористичні служби США, Ізраїлю, Франції й інших країн рекомендують: - попередження; блокування тероризму на початковій стадії і недопущення становлення і розвитку його структур; - недопущення ідеологічного виправдання терору під прапорами "захисту прав нації", "захисту віри" і т. п. ; - передача всього керування антитерористичною діяльністю найбільш надійним спецслужбам при невтручанні в їхню роботу будь-яких інших органів керування; - використання договорів з терористами тільки цими спецслужбами і тільки для прикриття підготування акції по повному знищенню терористів; - ніяких поступків терористам, жодного безкарного теракту, навіть якщо це коштує крові заручників і випадкових людей - тому що практика показує, що будь-який успіх терористів провокує подальше зростання терору і кількості жертв; - спеціальні психологічні операції ЗМІ, що подають придушення теракту як трагічну необхідність, протиставляючи "чорноту" терору "чистоті" тих, хто з ним бореться

17.Зміст системного підходу до вивчення політики

Змістом систем. підходу є філософ. уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого і частин, про взаємодію системи із середовищем, загальні закономірності функц-ння й розвитку с-м; про структурованість кожного системн. об'єкта, актив. характер діяльності суб'єктів соціально політ.систем.

Призначення системного методу /аналізу/ полягає у виявленні засобів досягнення та підтримки врівноваженого, стабільного стану політичної системи, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища. Сучасний світ стає все складнішим, посилюється ризик глобальних катаклізмів, криз, і конфліктів, які мають соціальні, економічні, етнонаціональні, екологічні, демографічні та інші причини

Засновником використання системного підходу в політології вважають американського дослідника Д.Істона, який у працях “Політична система” /1953/, “Системний аналіз політичного життя”/1965/ та ін. запропонував метод вивчення політичної системи будь-якої країни, а також елементів /підсистем/ всієї політичної організації: парламенту, уряду, місцевого самоурядування, політичної партії, громадської асоціації. Д.Істон вбачав сенс політичної системи у врахуванні взаємодії з середовищем; зміст системного аналізу політичного життя – у виявленні засобів підтримки рівноваги з середовищем, а призначення політичної системи – у зменшенні соціальних відмінностей, подоланні протиріч і політичних конфліктів.

Згідно Д.Істону, політична система – це організм, що саморегулюється і розвивається, та реагує на імпульси, які надходять зовні. Отже, політична система є відкритим утворенням: вона піддається численним впливам, що надходять із зовнішнього середовища. Система має вхід, на який ззовні надходять імпульси у формі вимог /конструктивних і деструктивних/ та підтримки чи протесту. Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею багатоканальної, багатофакторної обумовленості, яка базується на тому, що поряд із економічними чинниками та соціальними інтересами, а інколи і всупереч їм, політичні події та інститути залежні також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від структури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різним подій та інших обставин. Виходячи з цього, американський політолог Г.Алмонд розглядає політичну систему як множину взаємодій, поведінок, як державних, так і недержавних, які слід досліджувати. Він відзначає, що будь-яка політична система є багатофункціональною та має свою власну структуру; крім того, всі політичні системи є змішаними у культурному відношенні та, незалежно від принципу поділу влад, деякі функції політичних систем лишаються неподільними.

Отже, модель політичної системи Г.Алмонда долає певні вади моделі Д.Істона, тому що вона враховує психологічні, особистісні аспекти політичної взаємодії, імпульси, що надходять не тільки зовні , від народу, громадянського суспільства/, але й імпульси, що надходять від правлячої еліти. В даній моделі головна увага приділяється множині та різноманіттю інтересів всередині системі, їх зіткненню та поєднанню, врахуванню цих інтересів самою системою.