36. Поняття, особливості та структура суб’єктивного фінансового права: типи доктринальних підходів.

Суб’єктивне право є ключовим елементом механізму правового регулювання. Дане поняття є багатозначним і існує два підходи до його розуміння:

1. Юридичне, що виникає з норми і обумовлене відповідним обов’язком.

2. Природно-правове розуміння, поширене в сенсі природних прав людини;

З позитивістського підходу Суб'єктивне фінансове право — це належна фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб'єктам цих зв'язків для задоволення їхніх інтересів міра можливої або дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб відносин у сфері правового регулювання публічних фінансів. З етатистської точки зору, суб'єктивне право виражено в суворо визначених юридичних можливостях цієї особи, причому ці можливості не безмежні, їх чітко визначено за змістом, у цих межах особа й може будувати свою поведінку. Наприклад, Державна фінансова інспекція (державне контрольно-ревізійне управління), основним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до законодавства, має, наприклад, такі права: право проводити ревізії та перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т.д. грошові й бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; право одержувати від відповідних установ потрібні відомості тощо. До того ж, саме обов'язки іншої сторони фінансових відносин, що містяться в нормі, виступають гарантією дотримання прав управомочених суб'єктів.

З природно-правового підходу суб’єктивне фінансове право – це вид та міра поведінки людей, що виступає передумовою особистої свободи індивіда, засоби задоволення матеріальних та духовних потреб, забезпечує поєднання колективних, індивідуальних і суспільних інтересів. Тобто, суб’єктивне право виступає мірою свободи, яка визначається суб’єктивною здатністю окремої людини реалізовувати себе.

Як висновок можемо зазначити, що з позицій природно-правового типу право розуміння суб’єктивне фінансове право - це можливість реалізації невід’ємних прав і свобод особи у сфері правового регулювання публічних фінансів та максимальне їх закріплення та гарантування з боку публічного суб’єкта.

37. Поняття та класифікація суб’єктів фінансового права.

Загальна передумова участі суб’єктів ФП у правовідносинах - правосуб’єктність, тобто соціально-правова можливість суб’єкта бути учасником правовідносин. Фінансова правосуб’єктність має похідний, вторинний характер. Для вступу у фінансові правовідносини особа повинна уже володіти якостями суб’єкта права, набутими в іншій сфері суспільних відносин. Передумовою фінансової правосуб’єктності виступають: конституційна правосуб’єктність – для Української держави, АРК та муніципальних утворень; адміністративна правосуб’єктність – для органів держави та місцевого самоврядування; цивільна правосуб’єктність – для фіз. та юр. осіб.

Фінансова правосуб'єктність визнається за певним суб'єктом:

• безпосередньо – шляхом прямої вказівки на це в законі;

• опосередковано – шляхом окреслення їхніх прав та обов'язків у сфері правового регулювання публічних фінансів.

У теорії права виділяють загальну, галузеву та спеціальну правосуб'єктність. Загальна правосуб'єктність – це здатність суб'єкта бути учасником правовідносин взагалі.  Галузева – здатність суб'єкта бути учасником лише фінансових правовідносин.  Спеціальна – здатність суб'єкта бути учасником певного кола фінансових правовідносин.

Спеціальна правосуб'єктність має 2 різновиди: активна - якою наділені управомочені носії; пасивна - яка надана зобов’язаним суб'єктам.

Правосуб'єктність публічних осіб виявляється у їх компетенції – сукупності прав і обов'язків, які надаються їм для виконання відповідних функцій.

Правосуб'єктність фізичних осіб складається з їх правоздатності і дієздатності, в деяких випадках вона включає деліктоздатність.

Фінансова правосуб’єктність є складною і становить єдність понять фінансова правоздатність і фінансова дієздатність. Фінансова правоздатність – це зумовлена фінансово-правовими нормами можливість суб’єктів права мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки у сфері публічних фінансів. Фінансова дієздатність – це обумовлена правовими нормами здатність суб’єктів ФП своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права і нести юр. обов’язки у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД.

Формою прояву дієздатності суб'єкта фінансових правовідносин є деліктоздатність - встановлена правовими нормами здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за порушення тих чи інших правил поведінки, передбачених цими нормами.

Класифікація суб'єктів ФП здійснюється із урахуванням фінансово-правового статусу учасника правовідносин.  Фінансові правовідносини є публічними за своєю правовою природою, тому у них завжди бере участь сторона, яка представляє та забезпечую публічний інтерес.

У фінансово-правовій науці виділяють такі 3 групи суб’єктів ФП:

• суспільно-територіальні утворення;

• колективні суб’єкти;

• індивідуальні суб’єкти.

До суспільно-територіальних утворень відносять державу та органи місцевого самоврядування (АР Крим, області, міста, райони, селища, села).

До колективних суб’єктів – органи державної влади, П, У, О.

До індивідуальних суб’єктів - фізичні особи.

Деякі вчені виділяють 2 групи суб’єктів: колективні - держава в особі уповноважених органів, місцеві утворення, юр. особи, некомерційні організації; та індивідуальні – фіз осіб.

Також виділяють владарюючі суб’єкти (уповноваженні суб’єкти) та зобов’язані суб’єкти.

Начало формы