39. Громадянське суспільство як суб’єкт фінансового права.

В Конституції України підходи до розуміння теорії та практики держави і суспільства намічені у найзагальніших рисах і є, як мінімум, непослідовними та суперечливими. Так, у КУ зазначено, що «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші мінеральні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією». Про бюджетні кошти держави тут і не згадується, ніби у них дійсно відмінна від природних об’єктів права власності українського народу правова природа.

Офіційну відповідь на це питання, на нашу думку, можна знайти в іншій статті де вказано, що «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами». Категорії власність Українського народу і суспільне багатство є синонімами, що свідчить про ідентичну правову природу відповідних суспільних феноменів. Проте юридичний режим природних об’єктів права власності Українського народу та права суспільної власності на бюджетні кошти є неідентичним.

В Конституції України правова природа та юридичний режим власності на кошти Державного бюджету визначені точніше ніж, наприклад у Конституції РФ, проте все ще не достатньо. Зокрема, у КУ зазначено: “Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків”. Як бачимо, для позначення правової природи і юридичного режиму права власності на кошти Державного бюджету України вжито категорію суспільного багатства, що дуже чітко й однозначно вказує на суворо цільове призначення зазначеного грошового фонду. По-друге, держава у цій конструкції зобов’язана особа, управомочен а здійснювати лише передбачені суспільством дії. Тобто, вона не є реальним власником державного бюджету, а тільки від імені власника – суспільства – здійснює його права “лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Держава, здійснюючи від імені суспільства право власності на кошти Державного бюджету, завжди повинна діяти виключно в публічному інтересі, тому процедура здійснення нею цього права завжди повинна бути строго  визначена об’єктивним правом. У держави, згідно Конституції України, не виникає право власності на створене суспільне багатство – вона від імені суспільства тільки здійснює управління та розпорядження ним. Більше того, як однозначно випливає із КУ, держава у юридичній конструкції “суспільне багатство” є зобов’язаною стороною, управомоченою здійснювати тільки передбачені суспільством дії. Тобто, за нині чинною Конституцією України українська держава не є реальним власником Державного бюджету України, а лише від імені істинного власника – українського суспільства – здійснює його права “лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України”. У зв’язку з цим, стали неминучими також зміни субстанціональних якостей класичної держави. Однак який характер матимуть ці зміни, однозначно сказати ще не можливо. У цьому аспекті не лише вітчизняний, але й світовий досвід ще недостатні.