4. Мікрофлора продуктів харчування. Поява мікроорганізмів у продуктах харчування відбувається через зараження:

- первинне (прижиттєве) – при захворюваннях тварин через порушення захисних бар’єрів потрапляють стафілококи, ентерококи, кишечні палички, протей, клостридії, сальмонели;

- вторинне – через об’єкти навколишнього середовища, через людей – хворих, бактеріоносіїв (у холодильнику виживають психрофіли – псевдомонади, протей, аспергіли, пеніцили):

• м’ясо – сальмонели, шигели, кишечні палички, протей, ентерококи, клостридії, бацили. Слиз утворює протей, гниття спричиняють клостридії, псевдомонади.

• молоко – фактор передачі бруцельозу, туберкульозу, шигельозу.

• яйця – сальмонельозу.

• риба – ботулізму.

• овочі, фрукти – шигели, кишечні палички, протей, стафілокок.

• злаки – гриби: аспергіли, пеніцили, фузаріуми – мікотоксикози, афлатоксикози.

5. Розвиток мікрофлори в дітей раннього віку. Умови існування мікробів у людському організмі неоднакові. Мікрофлора розміщується на шкірі, слизових оболонках порожнин, що контактують із зовнішнім середовищем, окрім матки та сечового міхура. Усі тканини організму в нормі вільні від мікробів.

Мікробіотопи організму суттєво розрізняються за газовим складом повітряного середовища, спектром ферментів та імунних факторів, продуктів метаболізму, біологічно активних речовин, рівнем рН, набором екзогенних речовин. Усі ці параметри відрізняються в ротовій порожнині, стравоході, шлунку, товстому і тонкому кишечнику, піхві, носі, верхніх і нижніх дихальних шляхах, шкірі. Власних клітин людського організму значно менше, ніж мікробних (1014 клітин, 500 видів).

До народження організм людини стерильний – ембріон захищений плацентарним та іншими бар’єрами. Через травму чи хворобу матері відбувається внутрішньоутробне інфікування плоду, тому що ембріональні імунні механізми захисту відсутні, а неспецифічні знаходяться в зародковому стані.

Мікрофлора травного тракту найчисленніша і найзначніша для підтримки здоров’я людини. Особливо значна її роль у дитячому організмі. Існують два критичні моменти у процесі формування кишечного мікробіоценозу. Перший – при народженні дитини, коли протягом перших діб починається колонізація стерильного кишечнику, другий – коли дитину відлучають від грудного годування.

У ході родів шкіра та слизові дитини вперше контактують із мікрофлорою родових шляхів матері, повітря, рук медичного персоналу. Внаслідок цього кишечна мікрофлора перших днів життя представлена асоціацією аеробів – мікрококами, ентерококами, клостридіями, стафілококами. До 4-5-го дня кишечна мікрофлора стає різноманітнішою, з’являються асоціації неспороутворюючих анаеробів (біфідобактерії, пропіонобактерії, пептококи, бактероїди і фуз обактерії), але домінують аеробні – лактобацили, коки, дріжджові гриби.

Подальше формування аутомікрофлори шлунково-кишечного тракту (ШКТ) залежить від типу годування. При грудному у здорових, доношених, дітей уже в кінці першого – на початку другого тижня в мікробіоценозі переважає анаеробна складова (95% - біфідобактерії), інша частина представлена факультативними аеробами – лактобацилами, ешеріхіями, ентерококами, епідермальним стафілококом, дріжджовими грибами. Подібна динаміка зумовлена наявністю комплексу стимуляторів росту бактерій у грудному молоці, в тому числі біфідогенних факторів (манози, галактози).

При штучному годуванні становлення повноцінної мікрофлори кишечнику гальмується. Фактично замість еубіозу формується дисбіоз. Найнесприятливіші наслідки для здоров’я дитини має недорозвиненість біфідофлори через відсутність біфідогенних факторів. Положення ускладнюється відсутністю факторів місцевого антиінфекційного захисту кишечнику дитини – секреторного імуноглобуліну класу IgA (SIgA), лактоферину, лізоциму, лактопероксидази, інтерферону, лімфоцитів, макрофагів. Тому частота інфекційних захворювань у таких дітей значно вища.

6. Характеристика основних мікробіоценозів організму людини. Тканини і порожнини, що контактують із зовнішнім середовищем – шкіра, розміщені до голосової щілини відділи респіраторного тракту, слизисті очей і носа, вагіна, шлунко-кишечний тракт – відкриті біологічні системи, колонізовані мікроорганізмами. Мікробіоценози відрізняться якісним складом і густиною населення.

Постійна мікрофлора містить представників, специфічних для цього біотопу, випадкова складається з особин занесених ззовні (ШКТ – з їжею). Фізіологічна роль представників постійної мікрофлори неоднозначна. У ній розрізняють 2 фракції:

• облігантна мікрофлора – основна складова мікробіоценозу, бере участь у процесах ферментації, імуностимуляції, тобто виконує захисні й інші нормофізіологічні функції. Проявляється бродильною активністю (розпадом вуглеводів з утворенням кислих продуктів),

• факультативна мікрофлора складає меншу частину. Бере участь у гнильних процесах (розпаді білкових речовин з утворенням лужних продуктів). Нормофізіологічні функції – протидія випадковій мікрофлорі, участь у ферментативних процесах, важливих для локального біотипу. При дисбіозі кількість представників зростає – викликають патологічні процеси (нагнивання, некрози).

На шкірі виявляється як аеробна, так і анаеробна флора. Бактерії утворюють нагромадження під шаром зроговілих клітин епідермісу, у вустях волосяних фолікул, потових і сальних залоз. Концентрація та видовий склад залежать від вмісту шкірного жиру, вологості, рН, температури. Секреція потових залоз, нейтральна рН і тепло зумовлюють збільшення кількості мікроорганізмів. До складу облігатної мікрофлори входять різноманітні види Corynebacterium, Staphylococcus, Micrococcus, Propionibacterium. На шкірі здорових людей відсутні ентеробактерії, дріжджеподібні гриби, бактероїди. У новонароджених поверхневий жировий шар досить щільний, надалі зменшується. Відповідно з віком зменшується густина нормальної мікрофлори.

У нормальній мікрофлорі кон’юктиви домінують дифтероїди, нейсерії, мораксели. На кількісний та якісний склад бактерій впливає слізна рідина, в якій міститься лізоцим, що володіє антибактеріальними властивостями.

Особливість мікрофлори вуха – відсутність бактерій в середньому вусі (бактерицидна дія вушної сірки). Проте вони можуть проникати у середнє вухо через євстахієву трубу, з глотки. У зовнішньому вусі виявляють стафілококів, коринебактерій, рідше зустрічаються Pseudomonas і Candida.

Власна мікрофлора носа представлена коринебактеріями, нейсеріями, коагулазо-негативними стафілококами, альфа-гемолітичними стрептококами. Транзиторні види: Staphylococcus aureus, Escherihia coli, бета-гемолітичні стрептококи.

Мікробіоценоз ротової порожнини різноманітний, у ньому заходиться біля 300 видів, максимальна концентрація досягає 108-1011 на 1 г слини. Анаеробна мікрофлора ротової порожнини починає швидко розвиватися після прорізування зубів. Природну складають бактероїди, фузобактерії, стафілококи, нейсерії, стрептококи, спірохети, молочнокислі бактерії. Незважаючи на анатомічну близькість – синуси, євстахієві труби, нижні дихальні шляхи в нормі стерильні.

Мікрофлора стравоходу і шлунка не буває постійною, залежить від характеру їжі. У стравоході – відповідає мікробіологічному пейзажу рота. Мікробіоценоз шлунка – бідний – представлений лактобацилами, стрептококами, хелікобактерами, дріжджеподібними грибами.

Кишечник – біотип із найвищою густиною мікробної колонізації. У дванадцятипалій і порожній кишці переважають стрептококи, лактобацили, вейлонели, у повздошній – кишечна паличка й анаеробні бактерії. У товстому мешкає 500 видів мікроорганізмів.

Розрізняють мікрофлору:

- мукозну – разом із компонентами позаклітинного матриксу формують біоплівку. Спеціальні дослідження показали, що в біоплівці, по-іншому, порівняно з чистими культурами бактерій, відбуваються фізіологічні процеси, в тому числі й продукція метаболітів. Спільнота утворює єдину генетичну систему у вигляді плазмід, що несуть поведінковий код для членів біоплівки, визначаючи їх трофічні, енергетичні зв’язки між собою та навколишнім середовищем – соціальна поведінка quorum sensing мікроорганізмів. Реакція мікроорганізмів на зміну умов середовища в біоплівці суттєво відрізняється від реакції кожного окремого виду. Така організація забезпечує її фізіологічну й функціональну стабільність і є запорукою конкурентного виживання в екологічній ніші;

- пристінкову;

- просвітну.

Слизиста суцільним газоном заселена асоціаціями анаеробних (97%) і факультативно-анаеробних бактерій. Сумарна біомаса їх складає 5% ваги (2-5 кг). Містяться ентеробактерії, ентерококи, стафілококи, лактобактерії, бактероїди, біфідобактерії, клостридії. Несподівана наявність актиноміцетів. Природна мікрофлора виконує важливі фізіологічні функції:

1) забезпечує колонізаційну резистентність слизистої, тобто перешкоджає закріпленню та розмноженню мікробів, невластивих біотипу. Кисле середовище, яке забезпечується молочною й оцтовою кислотою лактобактерій та біфідобактерій, перешкоджає розмноженню гнильної і патогенної мікрофлори;

2) стимулює процеси формування імунної системи в новонароджених і підтримку імунного тонусу в дорослих за допомогою пептидоглікану клітинної стінки бактерій та інших ад’ювантно-активних макромолекул;

3) бере участь у обмінних процесах – за рахунок продукції ферментів для метаболізму білків, ліпідів, НК, жовчевих кислот, підтримання водно-сольового балансу, синтезу вітамінів групи В, К, D, регуляції газового середовища кишечнику;

4) бере участь у біохімічних процесах травлення;

5) зумовлює інактивацію екзогенних і ендогенних токсичних продуктів за допомогою механізмів біотрансформації та біодеградації.

Бактерії групи кишечної палички мають складну будову антигену. На відміну від сальмонел мають не два, а антигени – О –соматичний, Н – джгутиковий, К – капсульний. Серед групи зустрічаються патогенні, умовно-патогенні, корисні штами. Для ідентифікації використовують Ендо, Левіна, Хейфеца, Сімонса, Кесслера. Біохімічно дуже активні – розщеплюють лактозу, глюкозу, манніт, мальтозу, декстрозу, галактозу, ксилозу, розріджують елатин, редукують нітрати і нітрити, переважно утворюють індол, не розкладають інозиту і не утворюють сірководень.

Мікрофлора вагіни і вульви залежить переважно від гормонального статусу, характер якого зумовлює метаболічну селекцію тих чи інших мікроорганізмів. Естрогенні гормони спричиняють насичення клітин циліндричного епітелію вагіни глікогеном, який утилізується Lactobacillus acidophilus. У незначних концентраціях зустрічаються коринебактерії, біфідобактерії, коки. Такий характер встановлюється з моменту статевого дозрівання у 12-13 років і зберігається до менопаузи. У дівчаток перших місяців життя аналогічний характер мікрофлори. Інший мікробіоценоз встановлюється з 2 до 12 років, коли виснажуються материнські естрогенні гормони і зникає глікоген. Домінують кокові бактерії, антагоністичні властивості яких не дуже високі. Тому дівчатка дуже вразливі до зараження венеричними захворюваннями через предмети побуту.

Вагітність супроводжується естрогенним вибухом, сприяє додатковому розвитку лактобактерій і очищенню родових шляхів від мікрофлори, несприятливої для новонароджених. Переривання вагітності пригнічує колонізаційну резистентність епітелію вагіни і вульви, що приводить до розвитку гнійно-запальних процесів. При хронічних дисбактеріозах переважає фекальна мікрофлора (кишечна паличка, ентерококи, кандиди, стафілококи).

У нормі в здорової дитини чи дорослого мікрофлора стійка до дії пошкоджуючих факторів. Еубіоз – нормальний стан природної мікрофлори організму. Характеризується стабільним складом мікробіоценозів і повним об’ємом їх фізіологічних функцій. Мікробіологічні нормативи, на які орієнтуються при визначені еубіозу коливаються в широких межах. Найчастіші наявні міжпопуляційні відмінності, які залежать від клімато-географічних умов і традицій харчування (Крайня Північ, Кавказ чи Африка, вегетаріанство, дієти) та віку.

Дисбіоз – характеризується відхиленням у складі мікробіоценозу, що суттєво виходять за рамки фізіологічної норми. За однією з оцінок стану дисбіозу кишечнику виділяють три типи порушень: а) ізольований, при якому відбувається порушення або аеробної або анаеробної аутохтонної мікрофлори; б) комбінований – одночасне порушення аеробної й анаеробної ланки; в) дислокований – спостерігається вихід мікрофлори за межі природного біотопу, тобто переміщення мікроорганізмів шлунково-кишечним трактом, вихід у загальний кровотік.