12.Основні закономірності географічної оболонки.

Географічна оболонка має декілька чітко виражених загальних закономірностей: цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальну зональність та висотну поясність.

Цілісність географічної оболонки полягає в існуванні тісних взаємозв 'язків між компонентами природи, що її складають. Зміна будь-якого одного кампонента неминуче призводить до зміни інших, а також географічної оболонки в цілому. Цілісність властива всім природним комплексам. Проявлення цієї закономірності забезпечується постійним існуванням системи колообігів речовини й енергії в географічній оболонці.

Цілісність- найважливіша географічна закономірність, на знанні і врахуваннні якої грунтуються теорія і практика раціонального природокористування.

Ритмічність розвитку означає, що географічній оболонці властива повторюваність у часі тих чи тих явищ. У природі існують ритми різної тривалості - добовий, річний та багаторічний, віковий.

Добова ритміка обумовлена обертанням Землі навколо своєї осі. Добовий ритм проявляється у зміні температури, тиску і вологості повітря, сили і напрямку вітру (денний і нічний бриз), хмарності, панування припливів і відпливів, інтенсивності процесу фотосинтезу в рослин, поведінці тварин і т. ін.

Річна ритміка - це передусім зміна пір року, що, своєю чергою, призводить до змін інтенсивності перебігу процесів вивітрювання гірських порід, грунтоутворення, в особливостях погодних умов, режимі річок, фенологічному розвиткові рослин, у господарській діяльності людини. Вона зумовлена річним рухом Землі по орбіті навколо Сонця, а особливо тим, що вісь обертання нашої планети нахилена до площини орбіти. Річна ритміка найкраще виражена у помірному поясі й дуже слабко - в екваторіальному.

Виявлені багаторічними спостереженнями та дослідженнями також триваліші ритми - 11,22,80-90 років і т. ін. Пов’язують їх з активністю Сонця, рухом інших небесних тіл та Сонячної системи в Галактиці. Вивчення ритмічності має надзвичайно важливе значення для прогнозування розвитку багатьох природних явищ. Ритмічність не означає абсолютне повторення процесів, а передбачає певні відхилення від попереднього стану і поступовий розвиток.

13.Гіпсометрія і орографія найбільших форм поверхні України.

Укр. має рiзноманiтний рельєф. На її рiвниннiй територiї, яка є час­тиною Схiдноєвропейської рiвнини, чергуються низовини та височини. На заходi знаходяться: ripcькi пасма Укр. Карпат, на пiвднi — пас­ма Кримських rip. Поверхня територiї країни формувалася поступово протяroм багатьох геологiчних епох. На її розвиток вnлинули новітні тек­тонiчнi рухи, давнi зледенiния i вiдкладання лесу, коливания рiвня моря, ерозiйна робота рiчок i вiтри, господарська дiяльнiсть тощо. 70 % nовepxнi займають низовини, 25 % — височини i 5 % — гори. Низовиии, височи­ни та гори неоднаковi за висотою i формами рельефу; низовини чергують­ся з пiднесеними дiлянками, рiчковими долинами, балками. Пiднесенiсть рiвнинної частини територiї над рвнем моря становить близько 175 м, а її максимальна точка знаходиться на Хотинськiй височинi – г. Берда (515 м). На Азово-Чорноморському узбережжi абсолютнi висоти коли­ваються в межах 10-15 м, на височинах — 300-400 м. Гipcькi хребти мiсцями досягають 1700-2000 м; найвища гора Укр. – г. Говерла (2061 м) — знаходитьcя в Укр. Карпатах. Низовини, височини та гори Укр. належать до рiзних тектонiчних структур, що вnливали на розвиток сучасноro рельефу.

На пiвночi країни знаходиться Полiська низовина, що має похил до рiчок Прип’ять i Днiпро. Її середня висота 200 м (лише Словечансько-­Овруцький кряж пiднiмається до 315 м). На Полiськiй низовинi розвинутагуста мережа рiчок. OKpeMi дiлянки мiж рiчками мають nлоеко-хвилясту поверхню з пагорбами i понижениями. На пiвдень Biд Полiськоi низови­ни вздовж лiвого берега Днiпра простяглася Приднiпровська низовина. Її поверхня похилена в 3axiдному i Пiвденно-Захiдному напрямках, абсолютнi висоти змiнюються вiд 140-170 до 90-120 м. В її межах видiля­ється долина Днiпра з крутим правим берегом i декiлькома терасами — налiвому. На сходi долина Днiпра постynово переходить у Полтавську рiвни­ну, що має nлоску й горбисту поверхню з долинами та балками. На пiвднi знаходиться Причорноморська низовина. Її поверхня має абсолютнi висо­ти 120-150 м. Низовина поетynово знижується до Чорного моря. Части­ною Причорноморської низовини є Пiвнiчнокримська рiвнина на Крим­ському niвocтpoвi. Її поверхня поступово знижу€ться до Сиваша. Абсо­лютнi висоти рiвнини не перевишують 40 м над рівнем моря. 3 пiвденного-заходу до Українських Карпат пролягає частина Середньодунайської низо­вини — Закарпатська низовина, яка слабо похилена на пiаденний захiд її абсолютнi висоти — 105-120 м. Поверхню 3акарпаської низовини утворює плоска терасована долина р. Тиси.

У центральнiй частинi Укр. знаходиться мальовнича Приднinровсъка височина, абсолютнi висоти якої складають 280-320 м на пiвночi й до 150-170 м на пiвднi. У її схiднiй частинi видiляються так званi Kaнівськi гори. На південному cxoni розташована Приазовська височина з висотами 100-300 м. Тут поширенi залишки кристалiчних порiд, якi утворюють підвищення, що одержали назву моrил (гора Моrила-Белъмак, 324 М). У західній частинi Украiни розташованi Подiльсъка i Волинсъка височиии, їхня поверхня сильно розчленованi. Абсолютнi висоти — 320-350 м. На Волинській височинi видiляється Мiзоцький кряж, на Подільській окремі масиви-гори: Kpeмeнeцькi гори, Гологори, Опiл­ля, Товтри (Медобори). На Сходi України розтаmована Донецька височи­на. Її сер. висоти складають 175-300 м. Найвища точка, гора Моти­ла-Мечетна (367м). На територiю України заходить своїми niвденнo­-захiдними вiдрогами Середньоруська височина. Її висоти в межах України не перевищують 236 м. Тут луже батато ярiв, балок. 3 niвнiчноro сходу до Українських Карпат прилягає Передкарпатська височина з rycтою мережою річкових долин. Її висоти — 650-800 м. Хотинська височи­на — це хвилясте горбисте пасмо в межирiччi Пруту i Днiстра. Тут знаходиться найвища точка рiвнинної частини України — гора Берда (515 м).

Укр., або Східні, Карпати є частиною великої Карпатської сис­теми. Це молоді середньовисотнi гори, шо yrворилися пiд час альпiйськоi складчастостi. Iхні висоти коливаються вiд 1200 до 1600 м. Гори склада­ються з декiлькох рiвнобiжних пасм, що простяглися з пiвнiчного заходу на південний cxiд на 270 км. Гiрськi пасма на cxoдi мають назву Зовнiшнix Карпат: Серед них Видiляються гори Бескиди, Горгани i Покутсько-Буко­винські. Центральну частину займають Вододiльно-Верховинськi Карпати, Полонинсько-Чорногорський хребет, Paxiвcькi та Чивчинськi roри. Найвиша частина Укр. Карпат — масив Чорногора з кiлькома вершинами (у тому числi Говерлою), щo мають висоти понад 2000 м. В Українськиї Карпатах є зручнi перевали: Ужоцький, Верецький Вишкiвський, Яблуниuький. Кримськi гори займають пiвдень Кримського niвocтpoвa. Вони про­стягаються з заходу на cxiд на 180 км. Тут видiляються три ripcькi пасма: Головне iз висотами 1200-1500 М, Внутрiшнє — з висотами 400-600 м i 3овнiшнє — з висотами 250-350 м. Схили пасм асиметричнi: пiвденнi ­Kpyтi та стрiмчастi, пiвнiчнi — пологi. Це було спричинено розмиванням м’яких порiд у гiрських нашаруваннях, що складаються з пластiв рiзної твердостi. Головне пасмо найвище у Кримських горах. Вано становить суцiльний ланцюг плоских безлiсих масивiв, що називаються яйлами. Найвища точка Кримських rip — ropa Роман­-Кош (1545 м). Узбережнi схили Головного пасма закiнчуються Пiвденним берегом Криму. Тут поширенi ерозiйнi, зсувнi та вулканiчнi форми рельєфу.