Індивідуальні ложки.

Основоположником сучасних методик отримання індивідуальних ложок можна вважати Шротта, який знімав із щелеп анатомічні відбитки, відливав моделі, за якими готували штамп і контрштамп і за їх допомогою з металу штампували індивідуальні ложки для верхньої та нижньої щелеп. Отже, індивідуальна ложка —це ложка, яка виготовляється індивідуально для кожного хворого. Матеріалом, з якого виготовляють індивідуальні ложки, може бути метал, термопластична маса, пластмаса. їх можна виготовляти безпосередньо в ротовій порожнині, а також лабораторним шляхом.

У ротовій порожнині можна виготовляти індивідуальну ложку за методикою ЦІТО. Для цього пластинку базисого воску складають у два або три шари, приблизно обрізають за формою щелепи, розігрівають на вогні і вводять у ротову порожнину, де проводять обтискання анатомічних утворень. Процес продовжують до повного відтворення протезного ложа. Метод точний, але потребує багато часу, а міцність таких ложок невелика. У лабораторних умовах індивідуальні ложки виготовляють за допомогою методики ДонМ І, в апараті СОШПУ конструкції проф. Вареса Е.Я. та ін. їх можна також виготовляти із стандартних пластинок АКР-П та самотвердіючої пластмаси ("Карбопласт", "Протакрил").

Імедіат-протез. Безпосередній протез, виготовлений до операції, фіксується на тканини протезного ложа відразу після операції, але не пізніше ніж через 24 год.

Припасування індивідуальної ложки на нижню беззубу щелепу.

Готову індивідуальну ложку необхідно спеціально підготувати. Необхідно звільнити вуздечку нижньої губи, язика, бічні складки слизової оболонки, створюючи тим самим виїмки по краю ложки. Крім того, краї ложки вкорочують так, щоб вони не доходили 2 мм до перехідної складки. Слизові горбки покривають ложкою частково або повністю залежно від їх стану. Після проведення цих обов"язкових маніпуляцій розпочинають припасування ложки за допомогою проб Гербста.

Під час першої проби хворого просять широко відкрити рот та здійснити акт ковтання. Якщо ложка скидається під час ковтання, необхідно вкоротити її край від місця позаду слизового горбка до щелепно-під"язикової лінії. Після цього хворого просять повільно відкривати рот. Якщо ложка піднімається ззаду, її необхідно вкоротити на ділянці від горбків до місця, де пізніше в базисі буде розміщуватися другий моляр. Необхідно дотримуватися правила: ніколи не залишати повністю відкритими слизові горбки. Якщо піднімається передня частина ложки, то її вкорочують у ділянці між іклами.

Друга проба полягає у проведенні язиком по червоній облямівці нижньої губи; якщо ложка піднімається, то її вкорочують по краю, який проходить уздовж щелепно-під"язикової лінії.

Під час третьої проби хворому пропонується доторкнутися кінчиком язика до щоки за умови напівзакритого рота. Ділянка, яку необхідно вкоротити, знаходиться на відстані 1 см від середньої лінії на під"язиковому краї ложки. Під час рухів язика вліво вкорочення може бути справа,  а під час рухів управо — навпаки.

Четверта проба полягає у висуненні язика в напрямку до кінчика носа; вкороченню підлягає ділянка ложки, яка розміщена біля вуздечки язика.

П"ята проба визначає активні рухи мімічних м"язів, складання губ трубочкою. Якщо ложка піднімається, то її необхідно ще раз вкоротити по зовнішньому краю між іклами. Усі рухи мають здійснюватися самими пацієнтами. Контроль за індивідуальною ложкою здійснюють легким натискуванням на неї, після чого вона повертається на протезне ложе. Гострі краї ложки, які утворилися після її вкорочування, зашліфовують і полірують.

Особливу увагу надають формуванню замикального клапана під"язикової ділянки. Для цього на внутрішному краї ложки в ділянці премолярів формують восковий валик товщиною 8—10 мм, який попередньо розігрівають. Хворий виконує рухи язиком, як під час третьої проби. Валик має заповнити простір між під"язиковою залозою та нижнім краєм коміркові частини.

Припасування індивідуальної ложки на верхню беззубу щелепу.

Індивідуальну ложку на верхню щелепу, виготовлену одним із способів, спочатку необхідно попередньо припасувати. Маніпуляції щодо звільнення вуздечки верхньої губи, бічних складок слизової оболонки повторюють так само, як на нижній щелепі. Ложку вкорочують, де необхідно, щоб вона не доходила 2—3 мм до перехідної складки. Предметом особливої уваги має бути топографія лінії А та її співвідношення з індивідуальною ложкою. Прийнято, що індивідуальна ложка має перекривати лінію А на твердому піднебінні на 1 —2 мм. Після того краї ложки облямовують ортопедичним коректором "Ортокор", який попередньо нарізають смужками та розігрівають у гарячій воді. "Ортокор" накладають на краї ложки так, щоб він продовжував її, а в місці контакту з лінією А його наклеюють на внутрішню поверхню ложки, щоб відтиснути м"які тканини цієї ділянки.

Після проведення усіх підготовчих маніпуляцій розпочинають припасування індивідуальної ложки на верхню щелепу за допомогою проб Гербста.

Перша проба полягає у широкому відкриванні рота. Якщо ложка змішується, то її необхідно вкоротити по краю, який контактує з верхньощелепними горбами та місцем уявного розміщення молярів.

Під час другої проби хворому пропонують усмоктувати щоки. Якщо ложка зміщується, то її необхідно вкоротити в ділянці щічних складок.

Під час третьої проби хворий витягує губи

в трубочку. Зміщення ложки з протезного ложа свідчить про те, що її необхідно вкоротити у фронтальному відділі.

Необхідно пояснити, що використання "Ортокору" для облямівки індивідуальних ложок нижньої та верхньої щелеп під час проведення проб Гербста значно пришвидшує процес формування функціонального краю ложки. У місцях, де край ложки чинить тиск на підлеглі тканини, "Ортокор" зміщується з краю ложки. У такому разі "Ортокор" у тому місці відгортають, а край ложки вкорочують. Проводячи одну за одною такі маніпуляції, завершальне функціональне оформлення країв ложки не викликає труднощів.

Проби Гербста ефективні у разі добре збереженого коміркового відростка чи частини і малоефективні у разі значної або повної атрофії, особливо на нижній щелепі, де дуже важко створити замикальний клапан.

 

Класифікація стану слизової оболонки ротової порожнини за Суплє.

Суплє виділяє 4 класи стану слизової оболонки ротової порожнини.

Перший клас характеризується добре вираженими комірковим відростком та комірковою частиною, що покриті трохи рухомою слизовою оболонкою. Тверде піднебіння покрите рівномірним шаром слизової оболонки, яка помірно рухома в її задній третині. Анатомічні складки слизової оболонки на обох щелепах знаходяться далеко від верхівки коміркового відростка (частини). Якщо стан слизової оболонки першого класу, в ротовій порожнині створюються сприятливі умови для ортопедичного лікування повної відсутності зубів.

Другий клас характеризується атрофованою слизовою оболонкою, яка тонким натягнутим шаром покриває комірковий відросток чи частину, тверде піднебіння. Місця прикріплення складок розміщені дещо ближче до верхівки коміркового відростка (частини).

Третій клас характеризується тим, що комірковий відросток чи частина і задня третина твердого піднебіння покриті розрихленою слизовою оболонкою. Такий стан слизової оболонки часто спостерігається у разі атрофії коміркового відростка (частини).

У разі четвертого класу комірковий відросток та коміркова частина покриті рухомими тяжами слизової оболонки, які розміщені впродовж і можуть легко зміщуватися під час незначних навантажень. Тяжі можна спостерігати частіше на нижній шблепі за умови повної атрофії коміркової частини. Необхідно зазначити, що тяжі можуть защемлюватися і тоді користування протезами стає неможливим.

Запропонована Суплє класифікація  стану слизової оболонки ротової порожнини має важливе практичне значення для клініки ортопедичної стоматології.

Клініко-лабораторні етапи виготовлення повних знімних пластинко- вих протезів.

Клінічний етап: обстеження хворого, складання плану лікування, у разі необхідності — проведення спеціальної підготовки ротової порожнини до протезування.

Клінічний етап: зняття повних анатомічних відбитків для виготовлення індивідуальної ложки та допоміжного повного анатомічного відбитка, визначення меж протеза.

Лабораторний етап: виготовлення індивідуальної ложки із самотвердіючої пластмаси або воску, або термопластичної маси.

Клінічний етап: припасування індивідуальної ложки, проведення функціональних проб Гербста, зняття функціонального відбитка.

Лабораторний етап: виготовлення гіпсових моделей, виготовлення воскового базису з прикусними валиками.

Клінічний етап: визначення та фіксація центрального співвідношення щелеп, визначення кольору, форми, матеріалу штучних зубів.

Лабораторний етап: гіпсування моделей в артикулятор, постановка штучних зубів на восковому базисі.

Клінічний етап: перевірка постановки штучних зубів повного знімного пластинкового протеза на восковому базисі.

Лабораторний етап: остаточне моделювання базису, заміна воску на пластмасу, обробка, полірування протеза.

Клінічний етап: примірка, фіксація, корекція повного знімного пластинкового протеза. Поради, рекомендації щодо догляду за протезом.

Корекція знімних протезів.

Корекція — це комплекс заходів, спрямованих на усунення чинників травмувальної дії базису та елементів фіксації, токсикоалергійної дії, порушення оклюзійних співвідношень, естетичної та мовленнєвої функцій.

Корекцію проводять, починаючи з наступного дня після фіксації протезів. Протягом перших днів хворий приходить на прийом до лікаря щоденно, а потім — за показаннями. Під час відвідувань лікар збирає усі скарги хворого та ретельно оглядає тканини протезного ложа і поля, проводить розмовні проби, за необхідності — жувальні проби. Спостереження за хворим слід проводити доти, доки лікар не впевниться у тому, що у хворого настала адаптація до протеза. Лікар помічає больові точки на слизовій оболонці гіпсовим порошком чи зубною пастою і переносить на протез, коригує з наступним шліфуванням та поліруванням. Таким чином, лікар дотримується принципу закінченості ортопедичного лікування. Своєчасно та правильно проведена корекція сприяє швидкій адаптації хворого до знімного протеза.

Фіксація повних знімних протезів.

Фіксацією називається стійкість повного знімного зубного протеза на тканинах протезного ложа в стані спокою. Проблема фіксації повних знімних зубних протезів на беззубих щелепах є не вирішеною уже протягом більше ніж двох століть. За цей час запропоновано велику кількість методів фіксації протезів на беззубих щелепах, створено низку класифікацій для їх використання та систематизації. Ми вважаємо, що найбільш практичною є класифікація, запропонована Б.К.Бояновим, за якою усі методи фіксації протезів ділять на механічні, біомеханічні, фізичні та біофізичні.

Серед механічних способів фіксації насамперед необхідно пригадати спосіб фіксації П. Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які згодом були замінені на спіральні. Метод не знайшов широкого використання через велику кількість ускладнень.

До механічних методів фіксації треба віднести також методи, які були запропоновані Вайном: для збільшення маси протеза на нижню щелепу в базис уводили вольфрам. Паршин запропонував вкладку із олова масою 30—40 г, Зельбах — використовувати амальговану пластмасу з наступним її покриттям звичайною пластмасою. На жаль, усі методи механічної фіксації є неефективними у зв"язку зі специфічними умовами, в яких функціонують повні знімні зубні протези.

Біомеханічні методи для свого використання потребують певних умов, які відрізняються від механічних. Це насамперед використання анатомічних утворень, або, як їх ще називають, анатомічної ретенції. Під анатомічною ретенцією розуміють природні анатомічні утворення, які розміщені на поверхні протезного ложа і перешкоджають зміщенню протеза, або форму самого протезного ложа. До таких утворень належать комірковий відросток, коміркові горби верхньої беззубої щелепи, склепіння твердого піднебіння тощо. Анатомічну ретенцію можна створити також за допомогою різних пелотів, вестибулярних відростків базису, під"язикових відростків нижнього повного знімного протеза.

Анатомічна ретенція може бути використана також на верхній щелепі для застосування наясенних кламерів у разі добре вираженого коміркового відростка та збережених горбів верхньої щелепи. Як і механічні, біомеханічні методи не знайшли широкого застосування у разі протезування за повної відсутності зубів на щелепах.

В основу фізичних методів фіксації покладено створення різниці атмосферного тиску. Для використання цього методу в базисі протеза, який дотикається до твердого піднебіння, створюють камеру. Після уведення у ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння у камері створюється від"ємний тиск, що сприяє покращенню фіксації протеза. Утримувальна сила камери невелика і вона ефективна на початку дії. Використання камер дуже обмежене. Слизова оболонка під дією  несприятливих чинників гіпертрофується, що може бути причиною її малігнізації.

У свій час широкого застосування набули протези з присмоктувальними камерами Рауе. Але досить швидко від них відмовилися через ускладнення, які були описані вище, а також камери призводили до перфорації твердого піднебіння.

Використання магнітів було запропоновано відносно недавно. Однієї точки зору щодо їх використання немає. Але широкого застосування вони не знайшли через складну технологію їх використання.

Біофізичні методи фіксації протезів грунтуються на законах фізики та знанні анатомічних особливостей меж протезного ложа. Тут необхідно пригадати, що використання розрідженого простору у свій час мало як негативні, так і позитивні сторони. Мається на увазі використання його не на одній окремій ділянці, а на всій площі під базисом протеза. Необхідно підкреслити, що в разі використання камери замикальний клапан виникав по її краю. Якщо урахувати це явище і межу перенести на край протеза, який контактує з межею протезного ложа, то рухома слизова оболонка, контактуючи з краєм протеза, запобігає попаданню повітря під базис.

Крайовий замикальний клапан виникає за умови, що край протеза дещо відтісняє слизову оболонку перехідної складки. Для створення цих сприятливих умов необхідна участь слизової оболонки, яка розміщена дещо вище від перехідної складки. Ділянки слизової оболонки, які беруть участь у створенні крайового клапана, називають клапанною зоною. Треба зазначити, що це поняття не анатомічне, а функціональне.

Під час жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та слизовою оболонкою збільшується, а об"єм повітря залишається стабільним. За рахунок цього під базисом протеза створюється і зберігається від"ємний тиск, що утримує протез на протезному ложі.

Чинником, що покращує фіксацію знімних протезів, є адгезія. Адгезія виникає між двома поверхнями, які дуже сильно пришліфовані і між ними знаходиться тонкий шар рідини — тоді вони змикаються одна з одною. Слина в такому разі забезпечує адгезію, вона є адгезивом.

МОРФОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БЕЗЗУБИХ ЩЕЛЕП.

На верхній щелепі розрізняють 3 типи атрофії альвеолярних паростків за Шредером

I тип - дуже добре збережені альвеолярні паростки:

•  альвеолярні паростки високі та круглі;

•  дуже добре виражені альвеолярні горби;

• високе куполоподібне піднебіння;

• високо розміщена перехідна складка,  вуздечка губи, щічно-ясенні та крилопіднебінними складками.

Цей тип беззубої верхньої щелепи найбільш сприятливий для протезування, тому що: а) зберігається найбільша площа протезного ложа, що забезпечує добре прилипання і функціональну присмоктуваність базису протеза; б) добре виражені пункти анатомічної ретенції - високе піднебіння, вираженість альвеолярного паростка та верхньощелепні альвеолярні горби. При цьому на одиницю площі протезного поля діє найменша сила жувального тиску.

II тип - це середня ступінь атрофії альвеолярного паростка:

•  альвеолярні паростки та альвеолярні горби ще збережені;

•  піднебінні склепіння виражене;

• перехідна складка розміщена дещо ближче до вершини альвеолярного паростка чим при 1 типі.

Функціональна присмоктуваність може бути як при І типі, але залежить від форми піднебіння, умови для прилипання базису протезу погіршуються. При різкому скорочені  мімічних м'язів може бути порушена фіксація протеза.

III  тип - характеризується різкою атрофією.

•  альвеолярні паростки повністю атрофовані, а горбики відсутні;

•  піднебіння плоске;

•  перехідна складка, вуздечка губи, щічно-ясенна і крило піднебінна складки розміщені в одній горизонтальній площині з твердим піднебінням.

        Умови для протезування найбільш тяжкі, тому що: а) протезне ложе мале; б) активно рухома слизова максимально наближена до межі протеза; в) анатомічна ретенція при горизонтальних зсувах протезу відсутня, а низьке прикріплення вуздечки та перехідної складки сприяє скиданню протеза. На одиницю площі протезного ложа припадає саме велике жувальне навантаження

 

Класифікація нижніх беззубих шелеп за Келлером.

I тип - атрофії нижньої щелепи характеризується:

•      добре збереженими альвеолярними паростками;

•      рівно округлений альвеолярний гребінь, який є доброю основою для протеза і обмежує свободу руху його при зміщенні до переду  і в сторону;

•      низьке прикріплення вуздечок язика та нижньої губи, перехідної складки та мімічної, язикової та власне жувальних м'язів, а також щічноясенних згорток.

Такий тип щелепи спостерігається при одночасному видалені зубів і тоді атрофія альвеолярного паростка відбувається повільно. Він найбільш сприятливий для протезування, хоча зустрічається порівняно рідко.

II тип - характеризується:

•      вираженою, але рівномірною атрофією альвеолярного паростка;

•      альвеолярний гребінь ледве підвищується над дном порожнини рота і в передньому відділі є дуже вузьким або іноді навіть гострий як ніж, і тоді мало надається під основу протеза; місця прикріплення мімічних, жувального м'язів, язиково-підборідкового м'язу, вуздечок язиката губи, складок слизової (перехідної, щічно-ясенної) розташовуються майже на рівні гребеня.

Цей тип нижньої беззубої щелепи є тяжкий для протезування і отримання стійкого функціонального результату, тому що відсутні умови для анатомічної ретенції, а високе прикріплення м'язів при їх скорочені приводить до зсуву протеза з його ложа. Користування протезом при цьому часто буває болючим через гострий край внутрішньої косої лінії і здебільшого успіх протезування досягається лише після її згладження. Анатомічну рстенцію можливо дещо досягти тільки за рахунок подовження базису в ретроальвеолярну ділянку. Тиск на одиницю площі протезного ложа максимальний.

III  тип - характеризується:

•         нерівномірною атрофією альвеолярного паростка;

•         повна атрофія в бокових ділянках;

•  відносно добре збереженим відростком в передньому відділі.

                Цей тип нижньої щелепи виникає при ранньому видалення бокових зубів і в загальному є сприятливий для протезування. В бокових ділянках між зовнішньою та внутрішньою косими лініями є плоскі і майже ввігнуті поверхні, вони є вільні від точок прикріплення м'язів, а наявність альвеолярного паростка у фронтальній ділянці, запобігають зміщенню протеза в переднє-задньому напрямку.

IV тип - альвеолярний паросток повністю атрофований у фронтальній ділянці та зберігається в бокових ділянках нижньої щелепи.

Протез втрачає опору в передньому відділі і сповзає вперед, тому велике значення надається використанню ретроальвеолярного та ретромолярного простору.

Оксман І.М. виділяє по 4 типи атрофії для верхньої щелепи та нижньої . щелепи. На верхній щелепі всі три співпадають з класифікацією Шредера, а 4-й тип характеризується нерівномірною атрофією альвеолярної частини в різних ділянках верхньої щелепи. Для нижньої щелепи - перший та третій типи співпадають з класифікацією Келлера, а другий с середнім між першим і третім.

Слизова оболонка порожнини рота після втрати всіх зубів набуває особливого значення в протезуванні хворих. Вона стає тою проміжною ланкою, від якої залежить якість фіксації повних знімних протезів на щелепах та характер передавання жувального тиску на кісткову основу жувального апарату. Крім того, слизова оболонка порожнини рота густо насичена кровоносними, лімфатичними судинами; трофічними та чутливими нервовими волокнами і рецепторами, в ній відкриваються численні вивідні протоки слинних, слизових і серозних залоз. Все це робить слизову оболонку ротової порожнини високочутливою рефлекторною зоною, подразнення якої тяжко впливає на стан всього організму.

Анатомо-гістологічна будова слизової оболонки порожнини рота.

Слизова оболонка порожнини рота - це зовнішній покрив м'яких тканин ротової порожнини. Вона складається з 3 шарів:

•       покривний епітелій ( епітеліальний шар );

•       власне слизова;

•       підслизовий шар.

Покривний шар побудований з багатошарового плоского епітелію, який поступово злущується. З віком у беззубих хворих верхній шар епітелію постійно зроговіває. В покривному епітелію розрізняють:

■    поверхневий роговий шар;

■    глибокий - мальпігієвий шар.

Власне слизова оболонка складається з волокнистої сполучної тканини, в якій пучки волокон розміщені в різних напрямах. Між ними в різних місцях знаходяться нагромадження еластичних волокон, що надає слизовій еластичності.

Підслизова оболонка - побудована в основному з пухкої ("рихла")сполучної тканини, що зумовлює податливість слизової. Ця тканина містить велику кількість кровоносних судин, які утворюють густе сплетіння. Тут розміщені також лімфатичні судини, а також розгалуження чутливих нервів та спеціальні кінцеві нервові апарати (тільця Мейснера).

З анатомічних утворів слизової оболонки треба розрізняти:

■    різні види вуздечок ( губ, язика)

■    тяжі та складки",

■    горбики та валики;

■    заглиблення, які обмежують рух губ, язика, щік;

■    кісткові виступи, гребені;

■    вивідні протоки слинних залоз;

■    місце прикріплення м'язів, зв'язок.

Всі ці утвори мають важливе значення при утворені комка їжі; апробації її смакових якостей, а також при формуванні вимови звуків. Недостатньо уважне обстеження цих утворів може привести до помилок при протезуванні, погіршенню якостей протеза, їх травмуванню, порушення жувальної та мовної функції.

Вуздечки верхньої та нижньої губи - це тяжі активно рухомої слизової оболонки, які починаються в слизовій оболонці губ та прикріплюються вузькою основою до альвеолярного паростка. Ці утворення добре видно при відтягуванні губ вперед. Нерухома точка їх прикріплення може знаходитись далеко від гребеня або на самому гребені. Це залежить від степені атрофії альвеолярного паростка. Значення вуздечок для фіксації повних протезів є дуже велике.

Вуздечка язика - це потужний тяж активної рухомої слизової оболонки, який розміщується по середньому шву передньої третини язика та прикріплюється точкою в ділянці верхніх горбиків підборідкової кістки. Вуздечка обмежує рух язика.

Складки слизової - щічно - ясенні - розміщуються в ділянці перших-других премолярів, мають менші розміри чим вуздечки і часто бувають подвійними; потрійними. Нерухома точка їх прикріплення часто є асиметрична. Ці тяжі утворені активно-рухомою слизовою та мають дуже велике значення для фіксації повних протезів.

Крилопіднебінні складки знаходяться позаду альвеолярних горбиків верхньої щелепи та покривають собою крилонижньощелепні зв'язки. Своїми точками прикріплення вони розміщуються біля основи альвеолярних горбиків верхньої щелепи і позаду горбиків нижньої щелепи.

Поперечні піднебінні складки - це ущільнення нерухомої слизової оболонки, які утворюють хвилясті валики різної довжини і розходяться в сторони від піднебінного шва в передній третині піднебіння. З віком і особливо після втрати всіх зубів їх висота зменшується, вони стають менш вираженими, але їх форма, характерний для даної людини малюнок не змінюється все життя, як малюнок шкіри пальців рук. Поперечні складки забезпечують тактильну та смакову апробацію їжі, а також формування мови людини, чіткість вимови окремих звуків.

Нижньощелепні горбики - сполучнотканинні ущільнення слизової оболонки, які розміщуються в ретромолярному трикутнику позаду останніх молярів нижньої щелепи з обох сторін. Найчастіше ці горбики нерухомо з'єднані з надкісницею гребеня альвеолярного відростка. В таких випадках вони повністю перекриваються базисом протеза. В деяких хворих горбики можуть бути повністю або частково рухомі. В таких випадках дистальна границя повного протеза укорочується на величину рухомої частини горбика.

Різцевий сосочок розміщується між центральними різцями верхньої щелепи з піднебінної сторони, а після втрати зубів максимально наближається до альвеолярного гребеня. Це сполучнотканинне ущільнення слизової оболонки, яке нерухомо зрощене з надкісницею та закриває вхід в різцевий канал. Це утворення надзвичайно чутливе до механічних та інших подразників, тому завжди необхідно виключити тиск відбиткового матеріалу для профілактики його запалень я, або травми протезом.

Піднебінні ямки - знаходяться на перехресті сагітального піднебінного шва та лінії "А". Вони мають важливе топографічне значення при визначенні дистальних границь повного протеза верхньої щелепи. При створені функціонально - присмоктуючого повного протеза його дистальний край завжди перекриває  піднебінні ямки.

Ретромолярна ділянка - це ніша або заглиблення , яке обмежене коренем язика, гілкою нижньої щелепи, дном порожнини рота та передньою піднебінно -язиковою дужкою. Розміри та форма ніші дуже індивідуальна. Ця ділянка маєсуттєву роль в функціональному присмоктуванні і анатомічній ретеїщії повних знімних протезів нижньої щелепи.

Рухливість та податливість слизової оболонки порожнини рота.

За характером рухливості слизової оболонки розділяють 3 зони:

- активно рухома;

- пасивно рухома;

-нерухома.

Рухома слизова оболонка покриває щоки, губи та дно порожнини рота. Вона має пухкий підслизовий шар, який містить - жировий прошарок; багато судин, значну кількість еластичних волокон, тому рухається в усіх напрямках разом з м'язами, залозами. Жування, розмова супроводжується скороченням м'язів, що завжди спричинює переміщення активно рухомої оболонки. Рухлива слизова зміщується в двох напрямах:  вертикально та горизонтально

Нерухома слизова або малорухома слизова покриває альвеолярний паросток та тверде піднебіння. Слизова в цих ділянках є рухома тільки увертикальному напрямі, тобто вона здавлюється та відтягується, але не може зміщуватися по горизонталі і збиратися в складки. Така рухомість в клініці називають ще податливістю. Обмеженість рухливості слизової зв'язана з тим, що в деяких ділянках (повздовжній шов твердого піднебіння, гребені альвеолярних паростків) немає підслизового шару і власне слизова безпосередньо зрощена з надкісницею. В інших місцях підслизовий шар хоча і розвинений у вигляді жирової сполучної тканини (поперечні піднебінні складки) чи товстого шару серозних та слизових залоз, сплетінь великих кровоносних судин та нервових стволів, слизова оболонка з'єднана з надкісницею сполучнотканинними пучками.

Пасивно рухома слизова дістала назву нейтральної зони. Це ділянка слизової, яка розміщена на межі переходу нерухливої в рухливу, тобто між слизовою альвеолярного паростка та перехідною складкою і мас вигляд полоски нерівномірної ширини по вестибулярній поверхні верхньої і нижньої щелеп; по язичній поверхні нижньої щелепи і по лінії "А" на верхній щелепі.

Ширина нейтральної зони в ділянці вуздечок губ, язика, щічно-ясенних та крилощелепових складок і піднебінних ямок не перевищує 1-2 мм, а в проміжках між цими утвореннями досягає 4-7 мм. Слизова оболонка в нейтральній зоні не прикріплена до надкісниці. Вона може зміщуватися по горизонталі, вертикалі та складатися в складки, але всі ці рухи пасивні, які виникають тільки під час жування.

Границі нейтральної зони по лінії "А" визначити трохи складніше, тому що тут немає перехідної складки, а нерухома слизова твердого піднебіння плавно переходить в слизову м’якого піднебіння. Орієнтирами для визначення границь цієї они є - а)піднебінні ямки; б) лінія,    яка з'єднує точки біля основи альвеолярних горбиків верхньої щелепи. Передня границя  нейтральної зони проходить через ці точки та ямки, а також в ділянці проекції поперечного гребеня піднебінних кісток та висовується вперед на 2-5 мм. Дистальна границя перекриває піднебінні ямки та точки за горбиками альвеолярних відростків на 1.5-2.0 мм

Нейтральна зона в усіх ділянках отримання функціонально -присмоктуючих протезів перекривається базисом повністю.

Перехідна складка - це згин рухливої слизової оболонки в ділянці переходу слизової ясен  на щоку і прикріплення м'язових волокон до кістки. Вона є верхньою границею нейтральної зони на верхньої щелепи та нижньою границею цієї зони на нижній щелепі.

Таким чином, перехідна складка та нейтральна зона - це різні анатомічні утворення. Крім того, не можна ці зони прирівнювати до клапанної.

В окремих випадках, при значній атрофії щелеп нейтральна зона зовсім відсутня, коли слизова оболонка з підлеглими м'язовими волокнами розміщується безпосередньо на альвеолярному гребені, що є дуже несприятливе для стабілізації протеза.

На нижній щелепі, нейтральна зона часто співпадає з щелепно-під'язиковою лінією. В ділянці премолярів нейтральна зона безпосередньо переходить у слизову дна ротової порожнини.

Якість протезного ложа, тобто, -   анатомічна форма кісткового базису; товщина та податливість м’яких тканин, що покривають протезне поле, мають велике значення для стабілізації, утримування та функціональної цінності повних знімних протезів.