2.2 Технологія виготовлення часткових зміних пластинкових протезів.

Технологія виготовлення часткових знімних пластинкових протезів включає в себе послідовне чергування клінічних та лабораторних етапів.

            Отримання відтисків та  моделей.

            Лікар може отримати відтиски щелеп гіпсом або за допомогою альгінатних чи силіклнових мас. За отриманими повними ана­томічними відбитками зубний технік виготовляє робочі та допоміжні гіпсові моделі.

            Для виготовлення робочої моделі відбиток необхідно занурити на декілька хвилин у холодну воду, одночасно в стоматологічній колбі готу­ють гіпс, для чого в колбу набирають звичайної водопровідної води і дода­ють до неї гіпс до повного насичення. Замішавши гіпс рідкої консис­тенції, витягують відбиток з води, добре струшують для видалення за­лишків води і невеликими порціями шпателем уводять гіпс на вестибу­лярні краї відбитка, обов'язково постукуючи ложкою з відбитком по краю стола або колби для доброго проходження рідкого гіпсу у відбитки зубів та видалення повітряних пухирців. Заповнивши відбиток до рівня шийок зубів, ложку з відбитком перевертають і струшують гіпс у гіпсоприймач.

            По завершенню кристалізації гіпсу гіпсовим ножем обробляють цоколь моделі і про­водять відокремлення готової гіпсової моделі від ложки з відбитком. Після перевірки якості відливки моделі та проведення завер­шального оформлення цоколя гіпсова модель готова до подальшої роботи на етапах виготовлення часткових знімних пластинкових протезів.

            Межі базису часткового знімного пластинкового протеза.

            Зубний технік, закінчивши роботу над виготовленням гіпсової моделі верхньої та нижньої щелеп, запрошує лікаря стоматолога-ортопеда, який олівцем на моделях визначає та окреслює межі базисів.

            На верхній щелепі щічній і губній поверхнях у ділянках відсутніх зубів межа проходить по пе­рехідній складці, обходячи рухомі щічні тяжі слизової оболонки та вуздеч­ку верхньої губи. З піднебінного боку базис прилягає до шийок зубів, покриваючи на 1/3 висоти коронки зубів фронтальної групи, обов'язково перекриваючи піднебінні горбки, та на 2/3 — групу жувальних зубів. У ділянці твердого піднебіння межа проходить по лінії А та сліпих ямках, які розміщені на межі між твердим і м'яким піднебінням. Край базису проте­за проходить по задніх краях верхньощелепних горбів, що забезпечує фіксацію протеза. За наявності торуса його покривають базисом, але по­передньо необхідно провести ізоляцію його на гіпсовій моделі щелепи олов'яною фольгою, бюгельним воском, лейкопластирем.

            На нижній щелепі межі базису про­теза проходять у ділянці відсутніх зубів по перехідній складці щічної та губної ділянок, обходячи рухомі тяжі слизової оболонки, вуздечки язика і нижньої губи. З язикового боку межа базису протеза проходить, перекри­ваючи косу лінію дещо вище від перехідної складки. На відміну від верхньої щелепи, базис протеза на нижній щелепі перекриває на 2/3 ко­ронки збережених зубів, що дозволяє уникнути просідання протеза та за­побігає травмуванню слизової оболонки ротової порожнини. З вестибу­лярного боку в ділянці жувальних зубів базис протеза закінчується заок­ругленнями по перехідній складці. За наявності необмежених дефектів базис протеза перекриває горбки нижньої щелепи повністю або частково, але ніколи їх не залишають відкритими.

            Виготовлення воскових базисів з прикусними валиками.

            Наступним етапом у роботі зубного техніка після відливання гіпсових моделей та визначення меж базисів лікарем є виготовлення воскових ба­зисів з прикусними валиками. Вони необхідні для клінічного етапу, на якому лікар визначає та проводить фіксацію центрального співвідношен­ня щелеп. Для виготовлення воскових базисів використовують пластини базисного воску. Але спочатку гіпсові моделі на кілька хвилин поміщають у воду. Потім беруть одну пластинку базисного воску і розігрівають її з од­ного боку над полум'ям газової горілки, за відсутності газу — над увімкне­ною електричною плиткою або над спиртівкою і за досягнення хорошої пластичності накладають на гіпсову модель ненагрітим боком. Великим пальцем притискають до піднебінної поверхні моделі та беззубого коміркового відростка, тиск необхідно розподіляти так, щоб воскову пластинку не зтоншити або не перфорувати в певних місцях. Розігрітою пластинкою воску обтискають глибокі місця на поверхні піднебіння, ділянку верхньощелепних горбів та вестибулярні поверхні беззубих коміркових відростків. Перевіривши детально ступінь приляган­ня воскового базису до гіпсової моделі, розігрітим зуботехнічним шпате­лем обрізають залишки воску по межах позначеного краю базису протеза.

            Закінчивши роботу з восковим базисом на моделі розпочинають формування воскових оклюзійних валиків. Для цього мож­на використовувати базисний віск, який розігрівають з обох боків і скру­чують у рулон. Можна виготовити заготовки валиків із відходів воску, що, безперечно, є більш ефективним та економним. Готові валики, які знахо­дяться у пластичному стані, накладають на восковий базис по центру коміркових відростків у ділянках, де відсутні природні зуби. Воскові ок-люзійні валики приливають до базису воском, який кипить на всьому протязі, одночасно роблячи плавний перехід від базису до валиків. На дистальних кінцях валиків роблять скос. Висота валика зменшується від фронтальної групи зубів до жувальної. Ширина оклюзійного валика по­винна бути на 1—2 мм більшою, ніж поряд розміщені природні зуби, висо­та в ділянці жувальних зубів — не більше ніж 1—1,2 см, а в ділянці фрон­тальних зубів — 0,6—0,8 см.                 

                  Техніка виготовлення кламерів.

            У конструкціях часткових знімних пластинкових протезів широко використовуються гнуті дротяні кламери.    Техніка вигинання одноплечого дротяного кламера. Даний вид кламера складається з плеча, тіла та відростка. Для виготовлення даного кламера застосовують стандартні дротяні заготовки діаметром від 0,5 до 1,2 мм, один кінець яких є розплющеним та має спеціальні насічки. За відсутності даних заготовок можна використовувати ортодонтичний дріт з нер­жавіючої сталі діаметром від 0,6 до 1,2 мм, золотий дріт 750 проби або дріт із сплаву золота та платини.

            Для вигинання кламера використовують круглогубці, фасонні та крампольні щипці. Вигинання проводять, орієнтуючись на зуб гіпсової моделі. Процес вигинання починають із заокруглення кінця дроту напильником або надфелем. Фасонними щипцями або круглогубцями вигинають плече кламера так, щоб воно охоплювало вестибулярну поверхню зуба за поя­сом, повторюючи лінію шийки зуба, але не торкалося ясен.        

            Підбір та конструювання штучних зубних рядів.

            Провівши в клініці визначення та фіксацію центрального співвідно­шення щелеп, лікар стоматолог-ортопед зобов'язаний зробити ще низку необхідних маніпуляцій, потрібних для зубного техніка на етапі констру­ювання ним штучних зубних рядів. Отже, лікар проводить визначення кольору штучних зубів, їх форми, фасону та величини, орієнтуючись на вік пацієнта, стать, професію, форму щелеп, ступінь атрофії кісткової ос­нови, розмір верхньої губи та дефекту зубного ряду.

            У конструкціях знімних пластинкових протезів використовують пласт­масові або фарфорові штучні зуби, застосування яких має як незаперечні переваги, так і недоліки. Широке використання пластмасових зубів призводить до швидкого їх стирання, зміни кольору, зниження міжкоміркової висоти та інших ускладнень. Зважаючи на це в останній час повернулися до використання фарфорових зубів, які добре імітують колір природних зубів, добре флюоресціюють, однак і мають низку не­доліків. Зокрема, фарфорові зуби з'єднуються з базисом протеза тільки механічними способами, під час конструювання штучних зубних рядів необхідна дуже висока кваліфікація зубного техніка. Тому вибір штучних зубів необхідно проводити в залежності від клінічної ситуації та інших складових.

            Лікар стоматолог-ортопед у наряді на роботу вказує зубному техніку вид штучних зубів, номер кольору, їх фасон. Крім того, лікар стоматолог-ортопед у фронтальній ділянці прикусного валика верхньої щелепи позначає лінію посмішки, яка вказує на висоту штучних зубів, зінична лінія — на ширину фронтальної групи зубів, що умовно проходить по дистальних краях ікол.

            Отримавши від лікаря таку інформацію і гіпсові моделі, складені у по­ложенні центральної оклюзії, зубний технік загіпсовує їх в артикулятор або оклюдатор і розпочинає конструювання зубних рядів. Крім того, не­обхідно підготувати гіпсові моделі до конструювання штучних зубних рядів. Для цього з моделей видаляють воскові базиси і виготовляють нові з межами, дещо ширшими, ніж помічені на моделі, щоб можна було прили­ти їх воском, який кипить, без порушення визначених меж. Восковий ба­зис укріплюють дротяною дугою, розтопленим воском до воскового бази­су приклеюють восковий валик товщиною 3—4 мм таким чином, щоб зовнішній край знаходився на рівні середини коміркого відростка (або частини). На цьому ж лабораторному етапі виготовляють кламери, якщо вони не були виготовлені на попередньому.

            Постановка штучних зубів фронтальної групи у базисі протеза може бути проведена на приточці і штучних яснах в залежності від клінічної картини. Постановку штучних зубів у бічному відділі в усіх випадках про­водять на штучних яснах.

            Завершивши конструювання штучних зубних рядів, зубний технік детально перевіряє оклюзійні співвідношення між зубами-антагоністами і проводить ретельне моделювання усіх елементів протеза, перевіряє товщину воскових базисів, його межі, щільність прилягання до моделі, наявність дроту та внутрішні поверхні коміркового відростка і частини, очищує штучні зуби від воску, гравірує їх шийки й ділянки міжзубних сосочків. На гіпсових зубах перевіряє розташування елементів утримувального дротяного кламера, положення відростка у базисі проте­за. Закінчивши перевірку воскової репродукції протеза та оплавивши вос­кові деталі у полум'ї паяльного апарату або газової горілки, її накладають на гіпсову модель в оклюдаторі. Підготовлена таким чином воскова репродукція повинна легко зніматися з гіпсової моделі. У такому вигляді воскову композицію протеза на гіпсовій моделі в оклюдаторі передають у клініку ортопедичної стоматології для проведення наступного клінічного етапу перевірки конструювання штучних зубів на восковому базисі в ро­товій порожнині.

Завершальне моделювання воскових базисів протезів.

            Після перевірки конструювання штучних зубів на восковому базисі в ротовій порожнині та усуненні, за необхідності, виявлених недоліків ро­бота знову повертається у зуботехнічну лабораторію для проведення за­вершального моделювання воскових базисів. На цьому етапі зубний технік надає восковій композиції базису необхідні форму, розмір і товщи­ну.

                             Обробка готових базисів протезів.

            Після завершення процесу полімеризації пластмасового базису протеза та повного охолодження кювети розпочинають його вилучення з останньої. У різних випадках за умови порушення ізоляції гіпс погано відокрем­люється від базису протеза. У такому разі необхідно ділянки базису з гіпсом помазати розчином хлористоводневої кислоти і через 5—10 хв гіпс змити водою з милом за допомогою жорсткої щітки, а базис протеза після змиття гіпсу необхідно добре промити у проточній воді.

Після очищення базису протеза від гіпсу він підлягає обробці, шліфу­ванню та поліруванню.                             

            Залишки пластмаси, усунення нерівностей проводять за допомогою зуботехнічних інструментів, таких, як напильники, шабери, штихелі, а та­кож використовують бормашини і відповідні абразивні інструменти.

            Краї протеза заокруглюють, зберігаючи їх товщину і межі. Додаткової обробки поверхні, яка контактує зі слизовою оболонкою, не проводять з метою запобігання порушенню відповідності цих повер­хонь, що в кінцевому результаті може призвести до послаблення адгезії.

            Завершивши обробку базису протеза, зубний технік розпочинає нас­тупний етап - шліфовку. Шліфовка базису передбачає його обробку наж­дачним папером з полотном різної зернистості, починаючи з більш грубої та закінчуючи найтоншою. Шліфуванню не підлягає внутрішня поверхня бази­су протеза та штучні зуби. Свої особливості під час шліфування мають кламери, особливої уваги надають шліфуванню їх кінців, які мають бути гладенькими та заокругленими. У разі використання кламерів із золотих сплавів шліфування необхідно проводити дуже обережно з використан­ням наждачного паперу найдрібнішої зернистості.

            Полірування проводять з використанням шліфмотора циліндричними, конусними, войлочними або фетровими фільцями, які фіксуються на гвинтову нарізку наконечника шліфмотора. Полірування зубний технік починає, використовуючи конусний фільц, з ділянки між штучними зубами, постійно наносячи на ділянки, що поліруються, кашку з води та пем­зи або "минутника".

            Для надання поверхні базису протеза дзеркального блиску, зуб­ний технік використовує м'які щітки і крейду, замішану на воді чи мінеральній олії. Поверхню базису протеза, яка обернена до слизової оболонки протезного ложа, і штучні зуби полірують м'якими щітками, без сильного тиску, з метою запобігання стиранню пластмаси, порушенню форми і мікрорельєфу. Протягом проведення полірування з використан­ням щіток на шліфмоторі потрібно контролювати та запобігати контакту країв базису зі щіткою. Кламери полірують перед поліруванням базису, після закінчення полірування базису на кламерах наводять блиск за допомогою ніжної щітки та пасти ДОІ.

            Для запобігання поломкам бази­су протеза під час полірування у найтонших місцях зубний технік зобов'язаний створити гіпсове ложе. Є необхідність ще раз акценту­вати увагу зубного техніка на не­обхідності під час проведення об­робки, шліфування та полірування базису протеза підвищеного конт­ролю за товщиною базису, збере­женням цілісності кламера, поясів штучних зубів, країв базису. Після закінчення процесу полірування готовий протез добре промивають  водою з використанням мила.

            Дотримання вищеперерахованих вимог та правил дозволить отримати базиси протезів з гладенькою поверхнею, що забезпечить їх міцність та чистоту, полегшить догляд за ними, захистить від хімічних і фізичних впливів.