Творчість Шарля Бодлера

У духовній біографії Бодлера важливе місце зайняла його літературна творчість кін. 40-х - першої половини 50-х років, коли він експериментував у прозі (новела "Фан-фарло", 1847) і в драматургії (чернетка п'єси "П'яниця" - 1854), писав нотатки про художні виставки і брався за переклади творів Е. По. Крім перекладів віршів і прози американського митця, Бодлеру належало два літературно-біографічні нариси про нього: "Едгар Аллан По, його життя і творчість" (1852) і "Нові нотатки про Е.По" (1857).

Шарль Бодлер - поет, який не знайшов розуміння і визнання у сучасників. Читачі вважали його небезпечним богохульником, напівбожевільним. Лише деякі діячі мистецтва вбачали в Бодлері великого поета. Доля подарувала йому лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики!

Літературну долю поета визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла», задум якої визрів у Бодлера у 25-річному віці. Вона створювалась упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» - цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані.

Творчість Бодлера справила вплив на таких символістів, як П.Верлен, А.Рембо, С. Малларме, модерніста М.Пруста та ін. Своїм учителем його називали Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Елюар, Рільке. Про нього писали I. Франко, Л. Українка, В.Стефаник. В Україні твори перекладали П. Грабовський, М. Драй-Хмара, М.Зеров, І.Драч та ін.

Новаторство поета

1) введення у французьку поезію урбаністичної теми;

2) загострена сприйнятливість у поетичній манері;

3) прагнення до максимальної точності у зображенні найпохмуріших моментів нутрішньої реальності;

4) поет - безрідний і незрозумілий юрбою "чужинець", якого вона мучить і ненавидить;

5) взаємопроникнення у поезії високого й низького, поєднання непоєднуваного в межах одного образу, естетизація потворного;

6) стирання грані між суб'єктом та об'єктом, між уявним і реальним;

7) визнання за поетичним словом сугестивної функції;

8) романтичний конфлікт мрії і дійсності набуває глибокого внутрішнього характеру.

Новелістика Гі де Мопассана

Провідні теми творчості:

o війна; страждання і смерть, які вона несла людям;

o життя представників різних суспільних верств і прошарків;

o кохання; щастя чи нещастя у шлюбі;

o вірність і зрада;

o самотність людини; її ізольованість і приреченість;

o доля жінки у суспільстві і сім'ї;

o доля людей, які опинилися за межами суспільства;

o буржуазні й аристократичні звичаї у столиці та провінції;

o релігія та її вплив на людей;

o патріотичні твори про франко-прусську війну.

Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література. Аналізувати його твори досить складно, бо найчастіше сюжет і зміст у новелі не збігалися. Зазвичай автор відтворював лише окремий епізод людського буття без чітко визначеного фіналу - "шматок життя". Але кожен такий епізод був проявом глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти й осягнути які автор запропонував читачеві. Сюжет став ніби верхнім ґрунтом, який приховував значний художній шар. Такий принцип зображення пізніше отримав назву "підтекст".

Дослідивши тему війни, Мопассан поставив широке коло питань: -відповідальність уряду за війну;

-аморальне прагнення міської та сільської буржуазії мати зиск із війни; -трагедія втягнутої у криваві події війни пересічної людини і властиве їй почуття патріотизму;

-патріотизм мопассанівських героїв не промовистий, вони не виголошували гучних гасел, не говорили про велич Франції та свій обов'язок. Майстерність Мопассана-новеліста:

o одна сюжетна лінія;

o гострота та динамічність сюжетів;

o психологічна вмотивованість усіх дій героїв;

o найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації;

o сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів;

o драматичне напруження дії;

o прийом контрасту;

o жвавий діалог;

o мова героїв індивідуалізована;

o широке використання художньої деталі;

o несподівана розв'язка;

o різноманість форма творів;

o стислість і лаконічність.

Головні герої «Пампушка» — руанці, чиє місто було здано французькою армією на милість прусських переможців. Патріотично налаштовані і, одночасно, перелякані громадяни не змогли винести побутового співіснування поруч з ворогами і вирішили покинути місто, маючи намір осісти там, де немає німців — в дальніх французьких чи англійських краях. У число втікачів потрапили люди, що належать до різних соціальних верств: графи, фабриканти, виноторговці, черниці, один демократ і одна особа «легкої поведінки» на прізвисько Пампушка. Навколо останньої і формується основне сюжетне ядро новели. Саме Пампушка (справжнє ім’я дівчини Елізабет Руссе) стає тим «лакмусовим папірцем», за допомогою якої розкриваються справжні характери всіх інших героїв твору. Композиція «Пампушки» — класична для жанру новели. В якості експозиції в ній застосовується сцена відступу французької армії і заняття Руана пруськими солдатами. Зав’язка сюжету відбувається в той момент, коли головні герої «Пампушки» сідають в карету і виявляють серед себе руанского повію. Негативне сприйняття дівчини поступово витісняється у них тваринам почуттям голоду і вдячністю до нагодувавшої їх людини. Загальна біда зближує пасажирів, а щирий патріотизм Елізабет Руссе примиряє їх з її видом діяльності. Кульмінація новели припадає на Тот, де руанців затримує прусський офіцер, день у день вимагає від Пампушки інтимних послуг. Перелякані затримкою, досі мирні попутники дівчини починають виявляти своє роздратування. Добропорядні, на перший погляд, люди відмовляються розуміти, чому повія не може виконати свої професійні обов’язки і виручити всіх з неприємного становища, в яке вони потрапили по її ж вині. Піддавшись на улесливі вмовляння Пампушка піддається загальному висміюванню в момент її близькості з прусським офіцером. Як тільки дівчина виконує своє завдання, критика суспільством її роду занять досягає піку, і люди відвертаються від неї, як від прокаженої. Сумна розв’язка сюжету супроводжується гіркими сльозами дівчини, що ллються під патріотичні звуки «Марсельєзи». Художній образ Елізабет Руссе — один з найколоритніших в новелі. Незважаючи на свою «професію», дівчина показує себе людиною доброю (вона щедро ділиться їжею з усіма пасажирами карети, йде дивитися на хрестини незнайомої їй дитини), патріотично налаштованою (Пампушка біжить з Руана після того, як мало не задушила німецького солдата, і відмовляється займатися любов’ю з Корнюде, перебуваючи в одному будинку з ворогом), самовідданою (заради порятунку всього суспільства вона погоджується пожертвувати не тільки своїм тілом, а й моральними принципами, і проводить ніч з прусським офіцером). Виноторговець Луазо зображується в новелі хватким діловаром (він примудряється домовитися про постачання свого вина з господарем заїжджого двору в Тоті в той час, як всі переживають через тривалу затримку і можливі неприємності) і пройдисвітом, люблячим пхати носа у все і вся (Луазо підглядає , як Пампушка відмовляє Корнюде в любові) і він керує своїми життєвими принципами на догоду гаманцю і тілу (він підлизується до Пампушки, щоб отримати жадану їжу). Демократ Корнюде — патріот тільки на словах. Вся його боротьба з ворогом полягає в ритті окопів, причому до того моменту, як той ворог з’явиться на горизонті. Корнюде — людина вільна від соціальних забобонів, декілька розпущена, але в той же час порядна. Тільки йому вистачає сміливості назвати своїх попутників негідниками за той тиск, який приводить Пампушку в ліжко до прусського офіцера. Добропорядні жінки — графиня Юбер де Бревіль, фабрикантка Карре-Ламадон та дружина виноторговця Луазо — тільки зовні дотримуються правила пристойності. Як тільки Пампушка відправляється наверх, в спальню до чоловіка, вони з радістю включаються в обговорення інтимного процесу, відпускаючи з приводу того, що відбувається не менше сальні жарти, ніж їхні чоловіки. Дві черниці в новелі також не блищать особливими духовними достоїнствами — вони разом з усіма вмовляють Пампушку на один з найбільш непорядних, з точки зору віри, вчинок. Важливою художньою особливістю новели є реалістичні описи людей, характерів, пейзажів, предметів, подій. Всі вони рясніють взятими з життя подробицями і малюються дуже живою і образною мовою.