Творчість Гофмана

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом. За своїми ідейно-естетичними засадами й провідними тенденціями вона істотно відрізняється як від ієнського, так і від гейдельберзького романтизму, і значною мірою є якісно новим утворенням німецької романтичної літератури. Ще за життя Гофман досягнув широкого визнання як на батьківщині, так і за її межами. Власне, він був єдиним німецьким письменни-ком-романтиком, хто завоював велику популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу.

Гофман створює у своїх творах тип художника-ентузіаста, для якого буденний світ - це щось вторинне в порівнянні з красою і гармонією музики, мистецтва взагалі. Його улюблений герой Йоганнес Крейслер "носився то туди, то сюди, ніби по вічно бурхливого моря, що захоплює своїми баченнями і бажаннями, і, мабуть, марно шукав тієї пристані, де міг би нарешті знайти спокій і ясність, без яких художник не в змозі нічого створювати ". Такими неспокійними, одержимими ідеєю утвердження в житті Краси, Музики, Мистецтва і Добра є й інші його герої: Глюк ("Кавалер Глюк"), студент Ансельм ("Золотий горщик"), Натанаель ("Пісочна людина"), Бальтазар ("Крихітка Цахес "). Таким був і сам письменник - мандрівним і страждають від недосконалого устрою світу.

«Золотий горнець. Казка з нових часів» (нім. Der goldne Topf) — повість німецького письменника-романтика Ернста Теодора Амадея Гофмана. Вперше було опубліковано 1814 року.

Твір складається з дванадцяти вігілій, події відбуваються в Дрездені.

Головний герой - студент теологічного факультету Анзельм. Хлопцеві не щастить: у відповідальну мить він стає незграбним і неуважним. Так, на вшестя (свято Вознесіння Ісуса Христа на небо), поспішаючи в таверну, він розчавив яблука старої торговки на базарі. Незважаючи на те, що Анзельм віддав їй всі свої гроші, бабця прокляла його: "А, тікаєш, чортів сину, скоро в пляшці згорбиш спину!". Сидячи з розпачу під бузковим кущем, Анзельм почув дивовижне дзеленчання срібних дзвоників, йому почулося, ніби до нього промовляють і вітер, і промені сонця, і сам кущ. Але найголовніше - він побачив маленьку золотаво-зелену змійку з прекрасними синіми очима. Анзельм тієї ж миті закохався в ті очі й звернувся до їх власниці. Та перехожі зупинили студента, гадаючи, що той сп'янів.

Вечір Анзельм провів у товаристві свого товариша проректора Паульмана, його доньок, молодшої Франі й старшої Вероніки, а також реєстратора Гербранда. Паульман порадив студентові влаштуватися на заробітки до дивака архіваріуса Ліндгорста, що платить вправним каліграфам за те, що вони копіюють йому дивні манускрипти.

Наступного дня Анзельм попрямував до архіваріуса Ліндгорста, та замість молотка на дверях побачив жахливу голову бабці з базару, що прокляла його. Студент ще кілька разів повертався до бузкового куща, аби поновити в пам'яті дивовижні спогади. Одного разу він познайомився там із архіваріусом. Цей дивак розповідає всім, що його брат є драконом, а сам він має три доньки змії (молодша з яких - володарка прекрасних синіх очей - Серпентина). Ліндгорст пообіцяв Анзельмові поєднати їхні з Серпентиною долі, якщо він вправно виконає роботу з манускриптами. У дивовижному будинку, наповненими живими квітами, метеликами та балакучими папугами, Анзельм приступив до роботи.

Вероніка тим часом мріяла про те, як Анзельм стане радником і одружиться на ній. Подруги порадили дівчини піти до знаної ворожки - пані Рауер. В старій Вероніка впізнала свою няню Лізу. Та наказала Вероніці вночі перед рівноденням прийти до неї для виконання обряду. Під час магічного дійства відьма (саме вона прокляла Анзельма на базарі) вилила маленьке дзеркальце, в якому Вероніка могла завжди бачити коханого Анзельма. Відьма обіцяла Вероніці поклопотатися про її щасливе майбутнє.

Якось під час роботи над особливо складним манускриптом Анзельм почув розповідь Зеленої Змійки: давним-давно Саламандр покохав змійку, князь духів Форфор попереджав його, що змійка загине від полум'я Саламандра, та він не послухав. Коли змійка розсипалася на попіл, Саламандр знавіснів від розпачу і знищив всі квіти в дивовижному саду. Садівник порадив князеві духів не карати суворо Саламандра. Саламандр мусить знайти женихів для трьох своїх доньок. Коли юнак покохає одну з них, то в золотому горнятці з'явиться лілея. Тим Саламандром був Ліндгорст. Тому коли роботу над манускриптами буде завершено, Анзельм і Серпентина поєднаються в коханні. Коли Анзельм прийшов до тями, то зрозумів, що вся ця розповідь була записана на манускрипті, який він копіював.

Одного дня Анзельм перед роботою завітав до проректора Паульмана. За обідом він випив разом із товаришем і Гербрандом дивний трунок, від якого сп'янів і розповів їм правду про Ліндгорста і Серпентину. Також від чарів Вероніки він став сумніватися в своїх видіннях і захотів повернутися до реальності.

Після цього він не зміг далі працювати над манускриптом - після першої ж літери на папері з'явилася велика чорнильна пляма. Через це Анзельм опинився зачиненим у скляній сулії. Поруч із ним перебували інші студенти, що копіювали манускрипти до нього. Вони приймали Анзельма за дивака, адже думали, що він стоїть на мосту дивиться в річку, а не замкнений в сулії.

Зрештою, Саламандр вступив в бій із відьмою, переміг її, звільнив Анзельма. Вероніка одружилася з Гербрандом, що став радником.

Студент не був винен у тому, що мав сумнів щодо своїх видінь і кохання до Серпентини - то зла відьма збивала його зі шляху. Тому Анзельм одружився із Серпентиною й вони зажили в Атлантиді. Коли автор став сумувати через те, що не має такої ж змоги, то Ліндгорст розповів йому, що Атлантида - це чарівне царство поезії, куди кожен має вхід.