5. Поняття та види диспозицій статей Особливої частини кк.

Диспозиція пояснює діяння, які визнаються злочинами і за вчинення яких встановлюється покарання. Розрізняють чотири види диспозиції. Проста диспозиція тільки називає злочин, не розкриваючи його ознак. Таких диспозицій так само небагато, як і загальновизнаних (безперечних) термінів, зміст яких очевидний і не потребує пояснень. Як приклад можна зазначити диспозицію ст. 119 КК України — вбивство через необережність. Описова диспозиція не тільки називає злочин, а й описує його основні ознаки. Наприклад, крадіжка — це таємне викрадення чужого майна. Описова диспозиція найпоширеніша у кримінальному законі, і це виправдано, тому що кримінальний закон повинен чітко і формально визначати всі основні об’єктивні та суб’єктивні ознаки діянь, за які встановлюється кримінальна відповідальність. Посилкова диспозиція для встановлення ознак злочину пропонує звернутися до іншої статті КК України. Так, у ст. 122 йдеться: “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК...”. Бланкетна диспозиція відсилає до норм інших галузей права — трудового, цивільного, адміністративного тощо. Саме за допомогою бланкетних диспозицій сформульовано майже всі злочини у сфері економічної діяльності, більшість посадових злочинів, злочинів проти суспільної безпеки, пов’язаних з порушенням спеціальних правил (будівельних та інших) або правил поводження з предметами, що становлять підвищену суспільну небезпеку (зброя, боєприпаси, радіоактивні речовини та ін.).

6. Тлумачення кримінального закону, його види та прийоми.

Тлумачення закону полягає у з'ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування. Тлумачення не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону. Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення.

Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення. Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення - вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх.

Судове тлумачення - це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди: а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи.

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.

7. Дія кримінального закону у часі.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Чинним визнається закон, що вже набрав чинності.

Чинним визнається закон, що набрав законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку.

У зв'язку з цим принципове значення мають питання про час прийняття, оприлюднення та набрання законом чинності і про час припинення його чинності. Встановлення цих меж є важливим для вирішення питань, що можуть виникнути при зіткненні (колізії) законів у зв'язку з їх застосуванням до конкретного суспільне небезпечного діяння, коли, наприклад, під час вчинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

Зворотна дія кримінального закону у часі.

Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді - вже інший. Ці ситуації раз у раз виникали у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. новим КК. Поставало питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, - КК 1960 р. або КК 2001 р. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння згідно з новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні і правові підстави для покарання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку, що за злочини, які будуть вчинені після прийняття нового закону, досить менш суворого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання особам, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набрання ним чинності.