80. Конфіскація майна, умови застосування.

«Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються» (ст. 59 ч. 1 КК). Чинне кримінальне законодавство суттєво обмежило кількість випадків застосування цього виду покарання, передбачивши можливість конфіскації лише при вчиненні вузького кола визначених тяжких та особливо тяжких злочинів, як правило, майнового характеру.

Застосування конфіскації майна, навіть у випадках, коли цей вид покарання прямо передбачений як обов'язковий у санкції відповідної кримінально-правової норми Особливої частини КК, залишається на розсуд суду, який має право не застосовувати його з обов'язковим наведенням у вироку мотивів такого рішення.

Слід наголосити, що конфіскація майна застосовується виключно щодо особистого майна засудженого і частки належного йому майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Кримінальний кодекс містить у додатку перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке с власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини 1 може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

1. Конфіскація майна - додатковий вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави

всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.

2. За змістом ч. 1 ст. 59 конфіскація, як законна форма позбавлення права власності, є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються (наприклад, підприємство, що є власністю винного. Його будинок, дача, автомобіль, гараж,

телевізор). Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

3. Особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК; 2) встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (про поняття тяжких та особливо тяжких злочинів див. ст. 12 і коментар до неї). Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у ч. ч; 4 чи 5 ст. 12, якщо його вчинено із корисливих спонукань.

4. Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-процесуального порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в органи ДАІ. Будівлі описують ся, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з припи сом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388.

5. У ч. З ст. 59 вказано, що Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України, Такий Перелік є додатком до цього КК. Конфіскація, таким чином, не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби), необхідного засудженому та особам, які перебувають на його утриманні, не підлягає конфіскації.

6. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86), якщо до дня набрання чинності закону про амністію не був виконаний вирок суду в частині конфіскації майна.

7. Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98).

79. Обмеження волі - вид кримінального покарання, умови застосування.

Обмеження волі є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого засуджений протягом строку, встановленого вироком суду:

а) утримується в кримінально-виконавчій установі відкритого типу — виправному центрі; б) відбуває покарання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду з боку адміністрації цього центру; в) у процесі відбуття покарання в обов'язковому порядку залучається до праці.

Основні каральні елементи цього покарання полягають у тому, що засуджений направляється до виправного центру й утримується в ньому протягом встановленого вироком строку; мешкає за особистим посвідченням, що видається замість паспорта; зобов'язаний постійно знаходитися в межах цього центру під наглядом і не має права залишати його межі без спеціального дозволу адміністрації; мешкає в спеціально призначеному для засуджених гуртожитку; зобов'язаний дотримуватися встановленого розпорядку дня; підлягає обов'язковому залученню до праці, як правило, на виробництві виправного центру або на договірній основі в інших підприємствах незалежно від форми власності, але в умовах забезпечення за ним нагляду;

Обмеження волі є строковим видом покарання і може бути призначене судом у межах від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК).

бмеження волі належить до числа загальних (універсальних) покарань, яке може бути призначене будь-якій особі. Проте оскільки відбування цього покарання пов'язане з обов'язковим залученням засудженого до праці, закон (ч. З ст. 61 КК) обмежує можливість його застосування, встановлюючи, що це покарання не може бути призначене: 1) неповнолітнім;

2) вагітним жінкам; 3) жінкам, що мають дітей віком до чотирнадцяти років;

4) особам, що досягли пенсійного віку; 5) військовослужбовцям строкової служби; 6) інвалідам першої та другої груп. В усіх зазначених випадках враховується вік або стан (статус) особи на момент постанови судом вироку.

76Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим за місцем його проживання у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Ними є роботи, які не потребують певної кваліфікації (сільськогосподарські, по впорядкуванню лісів, озер, річок, прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи по благоустрою населених пунктів, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажувальні роботи, догляду за хворими тощо).

Громадські роботи можуть призначатися судом не тільки тоді, коли вказані в санкції норми Особливої частини КК, але й у разі призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, заміни несплаченої суми штрафу, при звільненні від покарання на підставі Закону України про амністію або акта про помилування. Суд вправі застосувати громадські роботи на строк від 60 до 240 годин, винний зобов’язаний відбувати дане покарання не більш як 4 години на день.

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в нічний час (з 22-00 до 6-00 години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

Не призначаються громадські роботи непрацездатним (інвалідам першої та другої груп), вагітним жінкам, особам, які досягали пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службовій обов'язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою.

КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звільнення від відбування цього покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини цього покарання більш м'яким (ст. 82).

Відповідно до даних судової статистики, покарання у вигляді громадських робіт в 2009 році призначене 7746 особам, що становить 5,29 % від загальної кількості засуджених в Україні.

Особи, засуджені до громадських робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття цього покарання не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89).