8. Дія кримінального закону у просторі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними.

Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".  Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту.

Стаття 6. Дія Кодексу за колом осіб

1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Особливості кримінального провадження щодо окремих категорій осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України.

1. При кримінальному провадженні норми КПК застосовуються щодо: громадян України; іноземців, за винятком осіб, які користуються дипломатичним імунітетом; осіб без громадянства. Визначення цих термінів наведено у ст. 1 ЗУ від 18 січня 2001 р. "Про громадянство". Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України (для особи віком до 16 років); 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть таю самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26 Конституції України). Відповідно до ЗУ від 22 вересня 2011 р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", законодавством України іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої гідності нарівні з громадянами України. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини, несуть відповідальність на загальних підставах.

Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно: 1) народного депутата України; 2) судді КСУ, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидата у Президенти України; 4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника головного контролера та секретаря Рахункової палати; 6) депутата місцевої ради; 7) адвоката; 8) Генерального прокурора України, його заступника. Особливості кримінального провадження щодо цієї окремої категорії осіб визначаються гл. 37 КПК.

2. Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961р. (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.) та Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, яке затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93. Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані. Вони мають імунітет від кримінальної юрисдикції України.

9.Видача осіб які вчинили злочин.

Ст. 10 КК регулює питання екстрадиції.

Екстрадиція — передача особи, що вчинила злочин або підозрюється в його вчиненні, однією державою іншій державі для притягнення її до кримінальної відповідальності або для виконання щодо неї обвинувального вироку.

Як зазначалося вище, видача громадян України або осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин на території іншої держави, для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду на території цієї держави, неможлива (ч. 1 ст. 10 КК).

Водночас згідно з міжнародними договорами у певних випадках злочинці можуть бути передані іншій державі.По-перше, такими є іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України. Вони можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 10 КК).

По-друге, такими є іноземці і особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території. Вони можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України (ч. 3 ст. 10).Наприклад, видачу злочинців передбачає Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

16 січня 1998 р. Верховна Рада ратифікувала з певними застереженнями Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 року і Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. з додатковими протоколами.

10. Поняття і ознаки злочину. Малозначність діяння.

"Злочин" - ключове поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінально-правову політику держави у протидії злочинності (ч. 1 ст. 11) КК.

Злочин за ст. 11 КК - "це передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Основні ознаки злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність, діяння, вчинення діяння суб'єктом злочину.

Суспільна небезпека злочину виражається втому, що він посягає на існуючі та гарантовані державою певні суспільні відносини, а саме суспільний устрій, права і свободи людини, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та ін.

У теорії кримінального права суспільна небезпека визначається двома критеріями: характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності - це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також сггівставленням у межах одного і того ж об'єкта окремих складів злочину. Якраз за характером суспільної небезпеки злочинів і побудована Особлива частина Кодексу.

Ступінь суспільної небезпечності - це кількісне вираження порівняльної небезпеки діянь одного й того ж характеру. Наприклад, зґвалтування, вчинене групою осіб ч. 3 ст. 152 КК, становить більшу небезпеку, ніж зґвалтування, вчинене однією особою ч. 1 ст. 152 КК.

Ступінь суспільної небезпечності злочину визначається сукупністю істотних ознак діяння, що впливають не лише на його юридичну оцінку (кваліфікацію), але й дають можливість відрізнити один злочин даного виду від іншого злочину того ж виду. Він залежить від тяжкості наслідків, що настали, їх характеру: загибель людей, матеріальна чи моральна шкода; способу, яким було скоєно посягання; форми вини: умисел чи необережність у тому чи іншому вигляді; мотивів, якими керувався винний під час вчинення злочину, стадії розвитку злочинної діяльності, якщо остання не була доведена до кінця, та інших обставин.

Протиправність діяння. Особа, яка вчинила правопорушення, відповідатиме за нього як за злочин тільки в тому випадку, якщо він передбачений кримінальним законом.

Винність виражається утому, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння умисно (ст. 24 КК) чи необережно (ст. 25 КК).

Діяння - вольова усвідомлена поведінка особи, спрямована на заподіяння шкоди суспільним відносинам.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права злочин визначають як протиправне, винне, суспільно небезпечне і каране діяння.

Під караністю, як ознакою наукового поняття "злочину", слід розуміти передбачення в КК можливості призначення покарання за будь-який злочин.

В теорії кримінального права називається ще одна ознака, характерна для поняття злочину. Мова йде про те, що за вчинення злочину в КК завжди передбачене покарання.

У ч. 2 ст. 11 передбачено положення, згідно з яким за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані малозначні діяння, в яких: - формально містяться ознаки діяння, передбаченого КК, тобто формальна ознака злочину присутня;- відсутня матеріальна ознака злочину, тобто діяння або зовсім не містять суспільної небезпеки, або вона є незначною. У зв'язку з тим, що чинний КК декриміналізував ряд діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня їх кримінально-правова заборона. Малозначність діяння у зв'язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, але може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміністративного чи дисциплінарного. У такому випадку до особи, яка його вчинила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплінарного впливу, які не є кримінальним покаранням.

Водночас вважається неточним ужитий законодавцем в ч. 2 ст. 11 КК термін "істотна шкода", адже цей термін уживається в деяких кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводить до колізії між нормами. Якщо незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації не заподіяло істотної шкоди, дії винної особи слід кваліфікувати за ч. 1 чи ч. 2 ст. 359 КК, якщо була загроза завдання істотної шкоди - за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 359 КК, а якщо істотна шкода завдана - за ч. 3 ст. 359 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 359 КК можуть визнаватися малозначними, згідно з ч. 2. ст. 11 КК не є злочином дія чи бездіяльність, які хоча формально й містять ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіяли та не могли заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству чи державі.