3. Вимоги до оформлення

Одним із суттєвих чинників, на які зважають при оцінюванні курсової роботи є її оформлення. У зв’язку з цим при написанні курсової роботи необхідно чітко дотримуватися правил її оформлення [1 – 3].

Курсова робота має бути виконана комп’ютерним способом у відповідності до стандарту. Текст курсової роботи має бути написаним на одній стороні стандартного білого аркуша формату А 4 (210 х 297 мм) через 1,5 інтервали з розрахунку не більше 40 рядків на сторінці (з висотою знаків не менше 1,8 мм). Розміри поля: верхнє, нижнє та ліве – 20 мм, праве –10 мм. Не допускається виділення поля будь-якими рамками.

Текст роботи, заголовки, таблиці, малюнки, додатки мають бути написані чорнилом одного кольору. Окремі слова, формули, знаки, які вписуються до надрукованого тексту, мають бути чорного кольору, за насиченістю мінімально відрізнятися від основного тексту, мати близьку до нього густоту.

Всі сторінки мають бути пронумеровані арабськими цифрами у правому верхньому куті. Титульний аркуш входить до загальної нумерації та вважається першою сторінкою, але номер сторінки на ньому не ставиться. Другою сторінкою вважається зміст роботи. Нумерації підлягають не лише сторінки основного тексту, але й додатк і список літератури. Якщо додаток розміщується на кількох сторінках, то він включається в роботу як один, але нумеруються всі його сторінки.

Структурні елементи „Зміст”, „Вступ”, „Висновки та пропозиції”, „Перелік літератури” не нумерують, а їх найменування є заголовками структурних елементів.

Вимоги до формулювань заголовків (назв) розділів, пунктів, підпунктів: стислість, чіткість і синтаксична різноманітність у побудові речень (із переважанням простих), послідовне та точне відображення внутрішньої логіки змісту роботи. Заголовки структурних частин роботи друкують симетрично до тексту (на середині рядка) без крапки в кінці.

Розділи нумеруються арабськими цифрами. Кожний розділ рекомендується починати з нової сторінки; не дозволяється під назву розділу відводити окрему сторінку.

Підрозділи (параграфи) нумеруються в межах кожного розділу, номер підрозділу складається з номера розділу та номера самого підрозділу, розділених крапкою (2.1.). Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу (5 знаків). Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Виділення заголовка забезпечується відступом від наступного або попереднього тексту − два рядки.

За необхідністю підрозділи можуть бути розбиті на пункти, а ті в свою чергу на підпункти. У такому разі номер пункту позначається додатковою цифрою, наприклад, 2.1.1, 2.1.2 тощо. Заголовки пунктів (підпунктів) друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Новий підрозділ (пункт, підпункт) розпочинається на тій же сторінці, на якій закінчено попередній. Не допускається розміщувати назву підрозділу або пункту, підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї поміщається лише один рядок тексту.

Зміст містить найменування всіх пунктів і підпунктів, висновків та пропозицій, перелік літературних джерел, додатки. Назви заголовків у змісті перераховуються у тій же послідовності та формулюванні, що й в тексті записки. Напроти кожного заголовка вказують тільки порядковий номер сторінки, на якій розміщений початок розділу. Номера сторінок повинні бути написані так, щоб розряди чисел були розташовані один над іншим. Слово „сторінка” або його скорочення не пишуть. Між закінченням тексту та номером сторінки рекомендуються ставити багатокрапки.

Терміни, що використовуються в тексті, мають відповідати загальноприйнятим правилам. При цьому небажане застосування для одного і того ж поняття різних термінів (на це слід звернути увагу при використанні іноземної та перекладної літератури), не допускаються звороти розмовної мови, техніцизми і професіоналізми. Власні імена наводяться мовою оригіналу (при першому згадуванні – обов’язково). Згідно з нормами наукової етики слід уникати слів „я”, „мною”, краще використовувати знеособлені форми – „доцільно”, „спостерігається”, „у роботі пропонується”, в окремих випадках можна вживати „нами одержано”, „на наш погляд”. Не допускаються стилістичні, орфографічні та граматичні помилки.

Скорочення слів і словосполучень в тексті, в назвах граф таблиць і підписів під ілюстраціями мають відповідати діючим стандартам з бібліотечної та видавничої справи: рр. – роки; та ін. – та інші; коп.-копійка; і т.д. – і так далі , грн. – гривня; тис., млн., – тисяча, мільйон, тощо. Допускається використання абревіатури занадто довгих словосполучень, попередньо навівши їх повне значення, наприклад, „готельно-ресторанний комплекс (ГРК)”.

При посиланні на літературні джерела вказують порядковий номер за списком використаної літератури в квадратних дужках, наприклад, [27]. Якщо джерело цитують, то цитата оформлюється у відповідності з правилами передачі прямої мови; в кінці ставиться номер використаного джерела та номер сторінки, де поміщена використана цитата, наприклад [31, с. 17].

Курсова робота повинна бути підшита й мати тверду обкладинку.

Оформлення таблиць.

На всі таблиці мають бути посилання в тексті. Таблицю слід розміщувати безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше або на наступній сторінці. У тексті роботи розміщують лише підсумкові таблиці, необхідні для викладення змісту питань. Громіздкі таблиці, що не підлягають скороченню, а також ті, що містять вихідні дані або проміжні розрахунки, краще розмістити в додатках.

Таблиці розміщують таким чином, щоб їх можна було розглядати, не повертаючи аркушів. Якщо це неминуче, їх підшивають так, щоб текст можна було б читати, повернувши роботу за годинниковою стрілкою. Таблиці нумеруються арабськими цифрами в межах розділу й обов’язково мають назву. У правому верхньому куті таблиці розміщують надпис „Таблиця” і вказують номер, що складається з номеру розділу та порядкового номеру таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: „Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). Нижче симетрично до тексту наводиться її назва, жирним шрифтом, наприклад: Класифікація готелів.

При переносі таблиці на наступну сторінку не повторюють повністю її макет, а замінюють назви граф цифрами. Над іншими частинами таблиці вказується „Продовж. табл. 1.2” без повторення її повної назви. На попередній сторінці після макету таблиці обов’язково залишають хоча б один значущий рядок.

Заголовки рядків та граф таблиці мають бути короткими, точними. Заголовки граф наводять у називному відмінку однини із великої літери, а підзаголовки – з малої, якщо вони утворюють одне речення з заголовком. У кінці заголовків граф крапку не ставлять. Якщо одиниці виміру єдині для всіх даних, вміщених у таблиці, то вони вказуються над її правим верхнім кутом між назвою та самою таблицею. Якщо одиниці виміру різні, то вони вказуються в заголовках граф або рядків. Графу „№ п./п” в таблицю не включають; при необхідності нумерацію рядків здійснюють із лівої сторони таблиці перед їх назвою.

Цифри в таблицях розміщують таким чином, щоб класи чисел по всій графі знаходились суворо один під одним. Числові величини в одній графі мають мати однакове число десяткових знаків.

У таблиці не повинно бути пустих клітинок, крім цифр користуються умовними позначеннями: при відсутності даних ставлять три крапки або пишуть „нема даних”, якщо явище не мало місця, ставлять тире; якщо показник не має сенсу - ставлять знак „х”, якщо дані є, але їх числові значення менші прийнятої в таблиці точності, ставлять 0,0. Для наочності таблиці громіздкі цифри слід округлювати до одиниць більшої розмірності (наприклад, тис. грн. замість грн. і т.д.). Якщо дані таблиці запозичені, то обов’язково треба дати посилання на джерело.

Закінченого вигляду таблиці набувають за допомогою підсумків, які можуть бути як горизонтальними, так і вертикальними. Підсумок із певної частини сукупності означають слово „разом”, підсумок за сукупністю в цілому – словом „всього”.

Оформлення формул та рівнянь.

Формули та рівняння наводять безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються. Розміщують їх посередині рядка. Слова, які зв’язують формули з текстом („де”, „отже”, „звідси”, „знаходимо”) – на початку рядка. Відстань між рядками формул, а також між формулами та текстом має бути не менше одного вільного рядка.

Формули та рівняння нумеруються в межах розділу арабськими цифрами в круглих дужках. Номер складається з номера розділу та порядкового номера, розділених крапкою. Він вказується на рівні формули в крайньому правому положенні на рядку.

У формулах слід чітко виділяти за розміром надрядкові, підрядкові індекси та показники ступеня (висота їх повинна бути не менше 2 мм), рядкові (не менше 4 мм), прописні літери (не менше 7 мм). Символи, що використовуються в формулах, мають бути єдиними для одних і тих показників протягом всієї роботи. Буквені позначення показників повинні відповідати початковим або найбільш характерним буквам найменування показника. Пояснення значень символів наводять при першому їх використанні безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені в формулі. Пояснення кожного символу починають із нового рядка. Перший рядок пояснень починають із абзацу словом „де” без двокрапки після нього, наприклад:

, (3.1)

де γ – кількість молока в супі (какао), г;

– масова частка лактози в порції супу (какао), %;

₁ – масова частка лактози в молоці, взятому для приготування супу (какао), %.

Переноси формул на інший рядок здійснюють лише на знаках математичних операцій, знак повторюють на початку наступного рядка; знак множення при переносі формули зображується як „х”.

Формули, що слідують одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою. Невеликі й нескладні формули, які не мають самостійного значення, розміщують по тексту рядка і не нумерують.

Оформлення ілюстрацій

Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми) розміщують безпосередньо після тексту, в якому про них вперше згадується, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання по тексту. Назву розміщують під ілюстрацією; нумерацію здійснюють арабськими цифрами в межах розділу (наприклад, „Рисунок 3.2. Схема розміщення” (другий рисунок третього розділу).

Ілюстрації необхідно виконувати акуратно й технічно грамотно. Вони не можуть мати зайвих зображень, які не пояснюються в тексті. Виділення окремих сегментів або ліній здійснюється різними типами зображень ліній, але одним кольором, що й основний текст.

Основні правила виконання діаграм. Значення перемінних величин відкладають на осях координат у лінійному чи нелінійному (наприклад, логарифмічному) масштабах зображення. Осі координат, осі шкал, які обмежують поле діаграми, виконують суцільною основною лінією; лінії координатної сітки та подільні штрихи – суцільною тонкою лінією, функціональну залежність – лінією товщиною 2s. У випадку, коли в одній загальній діаграмі зображуються дві й більше функціональні залежності, допускається їх зображення лініями різних типів (наприклад, суцільною та штриховою). На шкалах допускається нанесення числових значень величин для характеристики точок. Перетин надписів і ліній не допускається. При недостатній кількості місця переривають лінію.

Змінні величини позначають одним із способів: символом, найменуванням, найменуванням і символом, математичним виразом функціональної залежності. Позначення величин у вигляді найменування чи найменування і символів розміщують паралельно відповідним осям, біля середини шкали з її зовнішньої сторони. Позначення у вигляді символів і математичних виразів розміщують горизонтально. При об’єднанні символу з позначенням одиниці виміру у вигляді дробу – наприкінці шкали після останнього числа.

Діаграма повинна мати пояснювальну частину (текстову, графічну), яка роз’яснює використані в діаграмі позначення. Вона розміщується після найменування діаграми.

Оформлення додатків

Додатки розміщуються послідовно в залежності від появи посилань на них у тексті. Кожен додаток має починатися з нової сторінки і мати заголовок. Додатки позначають посередині рядка, послідовно прописними буквами алфавіту (А, Б, В...) за винятком букв Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, „Додаток А”, „Додаток Б” і т.д.. Під позначенням додатка симетрично тексту друкується його заголовок. Якщо додаток являє собою документ, який має самостійне значення й оформляється згідно з вимогами до документа даного виду, перед його копією вкладають аркуш, на якому друкують позначення та заголовок додатка. Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок. Її продовжують навіть, якщо додаток містить копію документа з власною нумерацією сторінок.

Оформлення переліку літературних джерел

Перелік літературних джерел дозволяє оцінити глибину та рівень курсової роботи, ступінь обізнаності студента з літературою з вивченої наукової проблеми. Бажано використовувати літературні джерела останніх років видання. Всі джерела обов’язково повинні бути занесені до списку з оформленням відповідно до правил бібліографічного опису [1].

Назва джерела має наводитись мовою оригіналу, яким студент користувався при виконанні курсової роботи. При групуванні джерел за алфавітом спочатку наводяться всі джерела, викладені слов’янськими мовами, далі джерела, викладені з використанням латинського алфавіту. При побудові переліку застосовується суцільна нумерація джерел.