Загальними протипоказами до тотального ендопротезування суглобів слід вважати:

                       інфекційні ураження суглобів;

                       потреба у значному навантаженні на суглоб;

                       молодий вік пацієнтів (до 40 років);

                       паралічі м'язів, що забезпечують рухи в даних суглобах;

                       виражена супутня патологія внутрішніх органів та систем;

                       психічні захворювання, що не дозволяють адекватного проводити реабілітаційні програми.

Білет № 24

1. Види внутрішньої фіксації при оперативному лікуванні переломів.

Класифікація методів остеосинтезу

Зa способом фіксації:

1. Внутрішній (занурювальний):

— внутрішньокістковий (інтрамедулярний);

— накістковий;

— із застосуванням інших фіксаторів (гвинти, спиці та ін.);

— комбінований — коли застосовується декілька варіантів фіксації.

2. Зовнішній (зовнішній черезкістковий) — остеосинтез, обов’язковим елементом якого є зовнішня (тобто розташована над шкірою) конструкція та елементи її зв’язку з кісткою (спиці, стрижні).

За часом застосування:

1. Первинний остеосинтез.

2. Відстрочений остеосинтез.

При занурювальному остеосинтезі фіксатори, що з’єднують кісткові відламки, установлюються безпосередньо в ділянці перелому. Зовнішній остеосинтез виконується за допомогою різних апаратів, що розташовуються над шкірою та фіксують кісткові відламки за допомогою спиць і стрижнів.

Під первинним мають на увазі остеосинтез, виконаний у повному обсязі в першу добу після травми, як основний метод лікування. Відстрочений остеосинтез виконується через дві й більше доби, коли після тяжкої травми стан хворого нормалізується.

На сьогодні сформульовані поняття стабільно-функціонального остеосинтезу — це вид оперативного лікування переломів костей, що припускає жорстку фіксацію кісткових фрагментів один щодо одного та забезпечує можливість ранньої функції суміжних суглобів у післяопераційному періоді. Це визначає добрий анатомо-функціональний результат, скорочує строки відновного лікування й працездатності. Принципи стабільно-функціонального остеосинтезу:

— Анатомічна репозиція кісткових фрагментів, особливо при внутрішньосуглобових переломах.

— Стабільна фіксація кісткових уламків.

— Запобігання крововтраті з фрагментів кістки та м’яких тканин шляхом атравматичної оперативної техніки.

— Активна рання безболісна мобілізація м’язів і суглобів, що прилягають до перелому й запобігання розвитку контрактур суглобів і «переломної хвороби».

 

Загальні вимоги до фіксаторів

Ідеальним фіксатором варто вважати той, що з мінімальною додатковою травмою м’яких і кісткових тканин зберігає нерухомість відламків, забезпечує функцію й опороздатність ушкодженої кінцівки упродовж періоду лікування. Щоразу фіксатори повинні бути виготовлені з біологічно, фізично й хімічно інертних матеріалів. Найбільш поширеними є конструкції з нержавіючої сталі, віталію, титану, іноді з кістки й інертних пластмас. Металеві фіксатори, як правило, після зрощення перелому видаляють. У минулому при виготовленні фіксаторів із неякісної сталі або інших металів спостерігався так званий металоз  через хімічну взаємодію металів із тканинами й рідинами організму. Конструкція фіксаторів повинна бути математично обґрунтованою. Варто враховувати, що при дії змінного напруження руйнування матеріалу відбувається при напруженні значно меншому, ніж граничне напруження при однократному статичному навантаженні. Тому можливі ситуації, коли або сам фіксатор не витримує тривалого динамічного навантаження, або опірність кістки в місці контакту з фіксатором виявляється нижче, ніж напруження. При створенні фіксатора потрібно знати величину, точку додатка, напрямок сил, що зміщує фрагменти, моменти сил і векторну величину рівнодіючої. Потрібно знати й механічні характеристики кістки.