Показання до застосування відстроченого остеосинтезу

Відстрочений остеосинтез проводиться, як правило, після поліпшення загального стану хворого й загоєння ран м’яких тканин. Застосування відстроченого остеосинтезу показане при відкритих діафізарних переломах довгих трубчастих кісток зі значним зміщенням кісткових відламків або нестійких відкритих переломах у тих хворих, в яких первинний металоостеосинтез був протипоказаний через тяжкий загальний стан у результаті шоку, при великій крововтраті, тяжкій супутній травмі або якщо радикальна первинна хірургічна обробка була неможливою через вагу й поширенність руйнування м’яких тканин. Відстрочений остеосинтез показаний також у хворих, в яких лікування було розпочато кістяковим витягненням або гіпсовою пов’язкою, однак у процесі лікування з’ясувалося, що кісткові відламки не вдалося правильно й міцно зіставити, або репозиція була вдалою, та надалі настало вторинне зміщення відламків.

 

Реабілітація хворих після виконання остеосинтезу

Навіть найкращим чином виконаний остеосинтез сам по собі не забезпечує досягнення успіху лікування без післяопераційного відновного лікування. У першу чергу це стосується постраждалих із множинними та поєднаними травмами, коли результат лікування прямо залежить від якості та своєчасності реабілітаційних заходів.

У період відновного лікування після стабільно-функціонального остеосинтезу виконання реабілітаційних заходів потрібно починати якомога раніше. Для кожного хворого складається індивідуальна програма реабілітації, що являє собою перелік реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення здатностей пацієнта до побутової, соціальної, професійної діяльності відповідно до його потреб, кола інтересів, з урахуванням прогнозованого рівня його фізичного й психічного стану, витривалості та ін. Програма реабілітації складається й реалізується тільки за згодою пацієнта і при його націленості на результат.

Основними принципами реабілітації після остеосинтезу є:

— ранній початок — сприяє більш повному й швидкому відновленню порушених функцій;

— послідовність — визначення показань до реабілітації, установлення справжнього стану пацієнта під час розпиту й клінічного огляду, а також при психологічному й соціальному обстеженні, визначення цілей і завдань реабілітації, складання плану реабілітації, перевірка ефективності реабілітації і її корекція, досягнення запланованих цілей реабілітації, висновок реабілітаційної команди та її рекомендації;

— комплексний підхід із залученням фахівців різного профілю; у процесі реабілітації вирішуються питання лікувального, лікувально-профілактичного плану, проблеми визначення працездатності пацієнта, його працевлаштування, трудового навчання й перекваліфікації, питання соціального забезпечення, трудового й пенсійного законодавства, взаємин пацієнта та його родини, громадського життя;

— безперервність і наступність етапів реабілітації — відновне лікування проводиться починаючи з моменту виникнення хвороби або травми й аж до повного повернення людини в суспільство з використанням усіх організаційних форм реабілітації;

— облік індивідуальних особливостей хворого;

— залучення хворого до активної участі в лікуванні.

2. Переломи проксамального кінця кісток передпліччя та їх лікування.

Класифікація переломів кісток передпліччя.

1. Переломи проксимального відділу кісток передпліччя:

1) Перелом ліктьового відростку.

2) Перелом голівки та шийки променевої кістки.

3) Епіфізіолізи та остеоепіфізіолізи голівки та шийки

променевої кістки.

4) Переломи вінечного відростку.

2. Переломи діафізу.

1) Переломи променевої кістки;

2) Переломи ліктьової кістки;

3) Поєднані переломи ліктьової та променевої кісток.

3. Переломи дистального відділу передпліччя.

1) Розгинашльний тип (перелом Коліса);

2) Епіфізіоліз дистального епіфізу променевої кістки;

3) Згинальний тип (перелом Сміта);

4) Дорсальний крайовий перелом дистального епіфізу променевої

кістки;

5) Переломи шилоподібних відростків.

Діагностика.

1. Анамнез - механізм травми прямий (удар або падіння на

передпліччя та непрямий (падіння на витягнуту розігнуту руку).

2. Дані об'єктивного дослідження:

- кінцівка в ділянці перелому деформована за рахунок набряку

м'яких тканин або зміщення уламків.

- обмеження рухів в ліктьовому або променево-зап'ястному

суставі (в залежності від локалізації перелому)

- біль при пальпації та осьовому навантаженні.

3. Рентгенограмма у прямій та боковій проекціях.

Лікування.

1. Перша медична допомога включає іммобілізацію ушкодженої

кінцівки фіксуючою пов'язкою або шиною, холод на місце перелому,

ненаркотичні анальгетики в вікових дозах.

2. Консервативне лікування показано:

- при переломах без зміщення уламків або з припустимим

зміщенням (імобілізацію виконують гіпсовою лонгетою від голівок

п'ястних кісток до верньої третини плеча);

- при переломах із зміщенням уламків виконують закриту

репозицію уламків під місцевою анестезією або загальним

знеболюванням. Іммобілізація гіпсовою лонгетою від голівок

п'ястних кісток до верхньої третини плеча.

3. Оперативне лікування показано при:

- переломи із зміщенням уламків, яке неможливо усунути шляхом

закритої репозиції;

- відкритий перелом;

- перелом, що супроводжується травмою судин або нервів.

Види оперативних втручань:

- відкрита репозиція з фіксацією спицями Кіршнера, стержнями

Богданова або металевими пластинами.

- позавогнищевий остеосинтез за допомогою апаратів зовнішньої

фіксації.

8. Реабілітаційне лікування включає ЛФК, масаж верхньої

кінцівки, фізіотерапію (електрофорез з новокаїном та хлористим

кальцієм, магнітотерапію).

3. Методи обстеження ортопедо-травматологічних хворих.