6. Суспільна думка.

Таким чином, масові настрої виростають і на ґрунті обігрування споді- вань і бажань людей, які під упливом масової комунікації починають жити в ілюзорному світі відповідності між домаганнями і можливістю їх досягнен- ня (стабілізація настрою), відставання можливостей реалізації домагань (зро- стання невдоволення) і збігу домагань та можливості їх реалізації чи навіть перебільшеної можливості (масовий ентузіазм).

Суспільна думка. Масові настрої є перехідними від емоційних станів до раціональних. Науковці вважають, що, переходячи на свідомий рівень, масовий настрій набуває статусу такого виду суспільної думки, яка має хоч і свідомий, але ще не концептуальний і не завжди стійкий характер.

Перебуваючи в певному настрої, члени маси під впливом виниклих емоцій обговорюють питання, що спровокувало той настрій. При цьому використовуються погляди, ідеї, факти, судження, що існують у суспільній свідомості. Крім того, на масу під час обговорення здійснюють вплив зовнішні чинники: ЗМК, лідери думок тощо. Під час такого обговорення виношується думка, яка починає керувати поведінкою членів маси. Утворена думка має статус суспільної.

Суспільна думка проходить різні етапи свого розвитку і за змістом є неоднаковою в часі, в різні періоди суспільного розвитку. Вона може бути продуктом як несвідомих елементів суспільства, так і результатом логічних міркувань експертів, вчених, політиків тощо. Проте суспільна думка завжди залишатиметься спільним суспільним витвором і їй протистоятиме власне наукова думка.

Суспільна думка являє собою більш-менш зв'язану сукупність роздумів та відповідей на запитання сучасності. Ця сукупність, у свою чергу, являє собою певну статистичну систему, в основі якої є як розум, так і почуття, та яка поділяється різною кількістю людей — від 10 індивідів до декількох мільйонів людей. Для того, щоб ця статистична система існувала, треба, з одного боку, щоб кожна людина усвідомлювала подібність своїх суджень судженням інших, а з іншого — щоб ці судження стосувалися одного й того ж предмета. Якщо предмет нам не відомий, якщо про нього не знають інші люди, то він скоріше не має суспільної значущості і не може бути предметом суспільної думки. А як можна усвідомити схожість наших суджень?

Судження починається з певного індивіда, який сказав або написав це судження. Потім це судження, за допомогою преси, розповсюджується між людьми. Так воно стає загальним. Його загальність забезпечується впевненістю індивідів, що це судження поділяється більшістю людей.

Переходові масового настрою у суспільну думку сприяють насамперед ЗМК. Це вони кристалізують, а відтак і раціоналізують настрій, роблять його усвідомлюваним через багаторазові повтори настрою своїми каналами, акцентування уваги аудиторії на тих чи інших його компонентах. Маса, зокрема у вигляді публіки, являє собою благодатний ґрунт для визрівання суспільних ідей та думок, більш благодатний, ніж організовані спільноти — раціональні, структуровані, що мають свою чітку позицію. Такі спільноти (групи, організації, партії) менш піддатливі дії масових настроїв і суспільних думок. Вони, навпаки, самі виступають джерелом настроїв і формування громадської думки. Маса ж, як неорганізована, неструктурована, хаотична, нераціональна спільнота, постійно потребує організуючого елемента ззовні, оскільки внутрішньо не здатна самоорганізуватися; вона, щоправда, може породити зсередини вожака, лідера, але по відношенню до маси він тут же стає зовнішнім чинником упорядкування її як аморфної спільноти. Через це суспільна думка, яка визріває з масового настрою, повинна кимось бути імплантована у масове середовище, стати її макроформою, тобто реальною формою існування масової свідомості. Але в тім-то й річ, що маса сама по собі не здатна породити думку, оскільки це не думаючий соціальний суб’єкт, а емоційно керований, піддатливий тільки зовнішнім раціональним упливам і зовнішньому регулюванню. У зв’язку з цим різні соціальні інститути, в тому числі й ЗМК, виконують керівну по відношенню до мас і структурну функцію: вони з деформованого людського утворення шляхом імплантації думок у масове середовище, на основі масових настроїв, відповідно на основі формування масової свідомості намагаються,— якщо це комусь потрібно,— структурувати масу і перетворити її на організовану та керовану спільноту, надати їй внутрішньої енергії для саморозвитку і самоіснування. Таким чином, на основі мас можуть виникати соціально-політичні інститути, партії, рухи тощо. Але якщо маса не доведена до критичної точки переходу в організовану спільноту і зникає дія структуроутворювального елемента, то вона миттю стає некерованою, її поведінка — емоційною й стихійною.

Попри свою раціональність, яка є наслідком усвідомлення масового настрою, суспільна думка все одно залишається більшою мірою емоційним утворенням. Сама собою вона, без зовнішнього упливу, не може структурувати масу і перетворити її на організовану групу. Наявність суспільної думки якраз і свідчить про сформовану масу.