- •Склад і кількість крові
- •Значення електролітів
- •Функціональна система, що забезпечує сталість осмотичного тиску
- •Волюморегулювальний рефлекс
- •Натрійуретичний рефлекс
- •Показники кислотно - основного стану крові
- •Механізми забезпечення сталості рН
- •Загальна функціональна характеристика еритроцитів
- •1 Кількість еритроцитів
- •Поняття про еритрон
- •Функції еритроцитів
- •1 Форма еритроцитів
- •Діаметр еритроцитів
- •3 Еритроцит є без'ядерною клітиною
- •4 Пластичність еритроцита
- •5 Осмотична резистентність еритроцитів
- •Гемоліз %
- •6 Швидкість осідання еритроцитів (шое)
- •Швидкість осідання еритроцитів (шое)
- •Чинники, що впливають на шое
- •1 Білковий склад плазми крові.
- •Регуляція вмісту еритроцитів у периферичній крові
- •Механізми регуляції еритропоезу
- •1 Нервовий:
- •2 Гуморальний:
- •Механізми руйнування еритроцитів
- •Види гемолізу
- •Розподіл лейкоцитів в організмі
- •Основні функції окремих форм лейкоцитів базофіли
- •Еозинофіли
- •Функції нейтрофілів
- •Стадії фагоцитозу:
- •Моноцити
- •Функції моноцитів
- •Лімфоцити
- •Існують 3 популяції лімфоцитів:
- •Резус-конфлікт
- •Переливання крові (гемотрансфузія)
- •Етапи переливання крові
- •Правила переливання крові
- •Функції системи гемостазу
- •Структура системи гемостазу
- •Механізми гемостазу
- •Роль судинної стінки в гемостазі
- •Роль тромбоцитів у гемостазі
- •Судинно-тромбоцитарний гемостаз
- •Етапи агрегації
- •Механізм агрегації
- •Коагуляційний гемостаз
- •Утворення тромбіну
- •Утворення фібрину
- •Фібриноліз
- •Антикоагулянтна система
- •Класифікація антикоагулянтів
Значення електролітів
Основним значенням електролітів плазми крові є створення осмотичного тиску. Росм=7,5 атм (0,3 осмоля, 745 кПа, 5600 мм рт. ст.). Величина осмотичного тиску визначається кількістю розчинених частинок, а не їх розмірами. На 96% осмотичний тиск зумовлений іонами Na+ і СІ-, тому що молекулярна маса NaCl мала і на одну одиницю маси цієї речовини припадає багато молекул.
Розчини, осмотичний тиск яких такий самий, як і у плазмі крові, називаються ізотонічними (наприклад, 0,9% розчин NaCl, розчин Рінгера, Рінгера-Лока, Тіроде, 5% розчин глюкози, гемодез). Розчини з більшим, ніж у плазмі, осмотичним тиском називаються гіпертонічними, а з меншим - гіпотонічними.
У гіпертонічному розчині вода виходить з клітин, клітини ущільнюються, порушується їх нормальний тургор. Це явище називається плазмолізом. У клініці його використовують при підрахунку еритроцитів: кров розводять 4% розчином NaCl, еритроцити ущільнюються і їх легше рахувати.
У гіпотонічному розчині вода заходить у клітини, клітини набухають, виникає клітинний набряк і … руйнування клітин, яке називається гемолізом. В обох випадках життєдіяльність клітин порушується або навіть унеможливлюється (рис.3).
Осмотичний тиск плазми крові. Функціональна система, що забезпечує його сталість.
Функціональна система, що забезпечує сталість осмотичного тиску
Осмотичний тиск є важливою фізіологічною константою. Будь-яке відхилення осмотичного тиску від нормальних величин викликає перерозподіл води між клітиною і середовищем.
Для підтримки осмотичного тиску на сталому рівні в організмі існує функціональна система, яка складається із зовнішньої і внутрішньої ланок. В основі зовнішньої ланки лежать поведінкові реакції, спрямовані на нормалізацію осмотичного тиску. Якщо осмотичний тиск плазми крові зростає, виникає відчуття спраги і людина п’є воду. Якщо ж осмотичний тиск зменшується, виникає бажання поїсти солоного. В основі внутрішньої ланки лежать місцеві і загальнорефлекторні механізми. Місцеві механізми - це процеси , які відбуваються на рівні самої крові. При зниженні осмотичного тиску надлишок води зв'язується з низькомолекулярними білками, форменими елементами і росм зростає. При збільшенні осмотичного тиску надлишок солей адсорбується на формених елементах і транспортується до певних органів (К+, Са2+ - до м'язів, Са2+, РО4 - до кісток, Na+ , Fe2+ - до печінки, Na+ , Cu2+ - до селезінки, Na+ , Са2+ , Zn2+ - до підшлункової залози) і росм зменшується.
Ці механізми діють протягом декількох годин, і, якщо Росм не нормалізується, включаються загальнорефлекторні механізми.
Для підтримки росм існує 3 рефлекси:
осморегулювальний;
волюморегулювальний;
Na-уретичний.
Осморегулювальний рефлекс
При збільшенні осмотичного тиску подразнюються осморецептори (периферичні - у судинах, серці, печінці, селезінці та центральні - у гіпоталамусі).
Від осморецепторів імпульси йдуть у супраоптичне і паравентрикулярні ядра гіпоталамуса, де утворюється АДГ (антидіуретичний гормон). По аксонах він транспортується в нейрогіпофіз і вивільнюється в кров. Це основний гормон, що зберігає воду в організмі.
Його
мішенню є дистальні звивисті канальці
та збиральні трубки нефрону. У дистальних
звивистих канальцях АДГ взаємодіє з
-
рецепторами на базолатеральних мембранах
клітин, активується вихід із клітин
гіалуронідази, яка розщеплює гіалуронову
кислоту міжклітинного простору, в
результаті проникність епітелію
канальців для води зростає. У збиральних
трубках АДГ взаємодіє з V2-рецепторами,
активується аденілатциклазна система,
збільшується утворення цАМФ, який
дифундує на апікальну мембрану, де
активує проникність мембрани для води,
Із V1-рецепторами
АДГ взаємодіє у кровоносних судинах.
Це призводить до утворення інозитолтрифосфату
(ІТФ) і діацилгліцеролу (ДАГ), зниження
кількості цапф і звуження судин. З цим
ефектом пов'язана друга назва гормону
- вазопресин.
Зниження осмотичного тиску, як правило, пов'язане зі зниженням рівня натрію в плазмі крові. Гіпонатріємія стимулює виділення нирками реніну. Ренін активує утворення ангіотензину II, який сприяє секреції альдостерону корковою речовиною наднирників. Мішенню альдостерону є дистальні звивисті канальці нефрону, де він посилює реабсорбцію іонів натрію, відновлюючи нормальний вміст натрію в плазмі. У результаті осмотичний тиск зростає.
