Механізми регуляції еритропоезу

1 Нервовий:

- симпатична нервова система стимулює еритропоез; парасимпатична - гальмує.

2 Гуморальний:

- соматотропний гормон, адренокортикотропний гормон, гормони наднирників (катехоламіни), щитоподібної залози (тироксин) і чоловічі статеві гормони стимулюють еритропоез; жіночі статеві гормони - гальмують.

Названі нервові і гуморальні впливи важливі для кровотворення, але вони діють більш за все не безпосередньо, а за рахунок специфічних попередників «гормонів кровотворення».

Специфічним гуморальним стимулятором еритропоезу є еритропоетин. 80% еритропоетинів утворюється нирками. Було доведено, що у тварин після нефректомії значно знижується рівень еритропоетинів. Синтез еритропоетинів зменшується і при нирковій недостатності. 20% еритропоетинів утворюється макрофагами. Потужним стимулятором утворення еритропоетину є гіпоксія нирки. У перитубулярних клітинах нирок є гемовмісний білок, який здатний з'єднувати кисень. При достатній оксигенації нирок оксиформа гемопротеїну блокує ген, який відповідає за синтез еритропоетину, і він не утворюється. При гіпоксії утворюється дезоксиформа (без кисню) гемопротеїну, яка не здатна блокувати ген, і починається синтез еритропоетину. Крім того, при дефіциті кисню в нирках активується ціла низка чутливих до гіпоксії ферментів, серед яких фосфоліпаза А₂, яка сприяє утворенню простагландинів, у тому числі і простагландинів Е₁ і Е₂, які активують аденілатциклазу і спричиняють зростання вмісту цАМФ, яка посилює синтез і секрецію еритропоетинів.

Механізми руйнування еритроцитів

Зрілі еритроцити циркулюють у крові 100 - 120 днів. Після чого фагоцитуються клітинами ретикулоендотеліальної системи кісткового мозку, макрофагами печінки і селезінки. Невелика кількість може гемолізуватися в судинному руслі.

Основним місцем руйнування еритроцитів є селезінка. Але не тільки вона, а й будь-яка інша тканина здатна руйнувати еритроцити, про що свідчить поступове зникнення синців в будь-якій ділянці тіла.

Причиною руйнування (гемолізу) еритроцитів є старіння. При старінні знижується інтенсивність метаболічних процесів: зменшується активність ферментів гліколізу, пентозного циклу; як наслідок, зменшується кількість АТФ, НАД·Н та інших важливих продуктів. Наслідками зниження інтенсивності метаболічних процесів є:

1 Втрата еластичності: еритроцит стає нездатним проходити через вузькі ділянки судинного русла і затримується в них. Однією з таких ділянок є селезінка, де відстань між трабекулами становить менше 3 мкм. Тут еритроцити затримуються, уламки клітин і гемоглобін фагоцитуються макрофагами.

2 Зменшення здатності відновлення Fe³⁺ у Fe²⁺ (внаслідок нестачі НАД·Н), що призводить до порушення газотранспортної функції.

3 Оголення на поверхні еритроцитів кінцевих груп сіалових кислот. Макрофаги мають рецептори до цих груп, що сприяє взаємодії і руйнуванню.

У клітинах системи мононуклеарних фагоцитів (макрофагах селезінки, червоного кісткового мозку, клітинах Купфера в печінці) фагоцитовані еритроцити підлягають гемолізу. Гемоглобін розщеплюється на гем і глобін. Із гема утворюється білівердин. Білівердин відновлюється до білірубіну, який називається непрямим (він не розчиняється у воді і дає реакцію з діазореактивом тільки після обробки спиртом) і транспортується в печінку, де взаємодіє з глюкуроновою кислотою. Цей білірубін називається прямим (він розчиняється в воді і дає реакцію з діазореактивом). Прямий білірубін і зовсім невелика кількість непрямого вивільнюються з жовчю у тонку кишку, де під впливом ферментів мікрофлори він перетворюється на уробіліноген. Далі можливі 2 шляхи перетворень. Основна маса уробіліногену в товстій кишці перетворюється на стеркобіліноген, який виводиться з калом або з сечею після всмоктування в кров у ділянці верхнього і середнього гемороїдальних сплетень прямої кишки. Менша частина уробіліногену бере участь у так званому печінково-кишковому кругообігу – всмоктується в тонкій кишці, потрапляє у печінку, частково окиснюється, а частково знову надходить через жовчовивідні протоки в кишки.