- •Матеріали з епідеміології
- •Санітарно-протиепідемічний режим лікарні
- •Протиепідемічна робота поліклініки
- •Санітарно-протиепідемічний режим лікарні та протиепідемічна робота поліклініки
- •Внутрішньолікарняні інфекції і їх профілактика.
- •Кишкова паличка Стафілокок
- •Протиепідемічні заходи в осередку інфекційної хвороби
- •Структура епiдемiчного процесу
- •Характеристика джерела iнфекцiї
- •Iнфiкованi люди. Iнфiкованi тварини
- •Ротиепідемічні заходи в осередках інфекцій з аерозольним механізмом передачі
- •Грип та інші гострі респіраторні хвороби
- •Дифтерія
- •Протиепідемічні заходи в осередках інфекцій з фекально-оральним механізмом передачі (шигельоз, гепатит а).
- •Заходи щодо нейтралізації джерела збудника
- •Кишкові інфекції
- •Мал. 2. Реалізація механізму передачі при кишкових інфекціях.
- •Мал. 3. Хатня муха, її яйця, личинки і лялечка.
- •Малярія
- •Гепатити в, с, d
- •Мал. 7. Механізм і шляхи передачі при гепатитах в, с, d.
Гепатити в, с, d
Це вірусні антропонози з гострим або хронічним перебігом, які характеризуються ураженням печінки, інтоксикацією, порушенням обміну речовин, частою жовтяницею.
Етіологія. Збудник гепатиту В – крупний ДНК-вірус, який має 3 антигени: серцевинний, або ядерний, антиген (HВсAg); HBеAg, який є своєрідним маркером ступеня інфективності, та поверхневий – HBsAg. Кожен з них можна виявити у тканинах організму (гепатоцитах, крові, інших біологічних рідинах), що має важливе діагностичне значення.
Віруси гепатиту В відзначаються дуже високою резистентністю до дії багатьох фізичних і хімічних чинників. Вони легко витримують високі та низькі температури, висушування, ультрафіолетове опромінення, у цільній крові та її препаратах (плазма, еритроцитна маса, фібриноген) зберігаються роками.
Підмічена унікальна залежність втрати ними інфективності від дії температури. Так, кип’ятіння вони витримують протягом 30 хв, автоклавування (120 °С) – 45 хв, а сухожарову стерилізацію (160 °С) – аж 60 хв. Руйнуються лише при тривалому (60 хв) замочуванні у свіжому 3 % розчині хлораміну, в лужному середовищі, під дією фенолу, перекису водню.
Збудник гепатиту С – дрібний РНК-вірус. Він досить стійкий до нагрівання (інактивується за температури 60 °С протягом 30 хв, 100 °С – 2 хв). У сироватці крові зберігає інфективність протягом 6 років. Чутливий до дії хлороформу, ультрафіолетового випромінювання.
Гепатит D спричиняється дефектним РНК-вірусом, який неспроможний до самостійного розмноження і потребує участі вірусу-помічника, яким виступає вірус гепатиту В.
Джерело збудника. Джерелами є хворі на гострий чи хронічний вірусний гепатит, а також носії вірусів. Маркери цих збудників у хворих на гостру форму виявляються наприкінці інкубаційного періоду, протягом початкового (переджовтяничного) і усього періоду розпалу (всього біля 3-4 тижнів). Частина перехворілих (1-5 %) ще багато років (часто довічно) залишається носіями вірусів. Таке тривале носійство, як правило, спостерігається при хронічній формі гепатиту. Основним джерелом вірусів гепатитів В, С і D слід вважати хворих з безсимптомними і стертими формами захворювань, а також «здорових» носіїв. Це зумовлено значним поширенням таких форм інфекції і можливістю тривалого персистування вірусів в організмі. В інфікованих осіб усі секрети, що утворюються з крові (плазми) або мають їх домішки, потенційно небезпечні. Особливу епідеміологічну небезпеку несуть кров та її препарати (плазма, еритроцитна маса, фібриноген, протромбін) інфікованих донорів.
Механізм і шляхи передачі. Єдиний реальний механізм передачі гепатитів В, С й D – контактно-рановий (мал. 7). Основний шлях передачі – парентеральний. Він реалізується у природних і штучних умовах: при статевих контактах, переливанні крові, використанні недостатньо обробленого медичного інструментарію, випадкових порізах та ін. Для зараження достатньо мізерної кількості матеріалу, контамінованого вірусами (0,0001 мл плазми крові носія вірусу). Заразитися можна в разі попадання на ушкоджену шкіру чи слизові оболонки крові хворих або її продуктів, під час проколювання мочок вух, татуювання, ін’єкцій наркотичних речовин. Відома передача захворювань у сім’ях, де користуються спільними бритвами чи зубними щітками. Допускається можливість трансплацентарного зараження плоду, однак частіше інфікування дитини від матері відбувається під час контакту новонародженого з контамінованими вірусами навколоплідними водами чи піхвовим секретом під час пологів.
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
перинатальне (від матері до плода) |
статевий контакт |
побутові контакти |
|
|
