Санітарно-протиепідемічний режим лікарні та протиепідемічна робота поліклініки

http://referaty.pp.ua/abstracts/ua/medicina/medicina_15126.php

http://www.moz.gov.ua/ua/portal/post_20040901_26.html

Розповсюдженню інфекційних хвороб запобігає правильна організація санітарно-протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних закладах.

Необхідно виключити можливість зустрічі інфекційних хворих з іншими відвідувачами. У стаціонарах це досягається шляхом організації приймальних відділень з однонаправленим потоком хворих, а також запровадженням відділень і стаціонарів закритого типу (реанімаційного, інфекційного, туберкульозного) і накладанням карантину на період спалахів інфекційних хвороб.

В умовах поліклініки інфекційні хворі спрямовуються у КІЗ, який повинен мати ізольовані від загального коридору вхід і вихід. У дитячих поліклініках на прийом до лікаря пацієнти повинні проходити через фільтр або приймальні бокси. На фільтрі, що розташовується при вході в дитячу поліклініку, медична сестра оглядає кожну дитину. При фільтрі повинен бути ізолятор. Дітей, котрі не мають ознак заразних захворювань, пропускають у загальну приймальну. Вихід з поліклініки здійснюється через інші двері.

На фільтрі медична сестра оглядає ротоглотку і шкірні покриви дитини, шляхом швидкого опитування знайомиться з характером клінічних проявів захворювання (якщо дитина хвора) і з’ясовує наявність інфекційних захворювань за місцем її проживання. У разі потреби вимірюють температуру тіла. При наявності ознак заразного захворювання дитину разом із супровідною особою переводять в ізолятор, де хворого оглядає лікар і призначає усі необхідні процедури. Якщо дитині показана госпіталізація, то її направляють безпосередньо в інфекційну лікарню.

Ізолятор після прийому інфекційного хворого підлягає дезінфекції. Медичний персонал при вході в ізолятор повинен надягати інший халат і шапочку (косинку), які після закінчення огляду хворого залишаються в ізоляторі. У цьому приміщенні здійснюють поточну і заключну дезінфекцію, характер та інтенсивність якої зумовлені видом діагностованої хвороби.

Ізолятори і бокси повинні забезпечуватися необхідними дезінфікуючими засобами для обробки приміщення, інструментів, медичної білизни і рук.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=prakt_inf

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=vohn_obs

Video1

 

Внутрішньолікарняні інфекції і їх профілактика.

http://www.moz.gov.ua/ua/portal/post_20040901_26.html

http://referaty.pp.ua/abstracts/ua/medicina/medicina_15126.php

За визначенням Європейського регіонального бюро ВООЗ (1979), ВЛІ - це будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, яке уражує хворого в результаті його госпіталізації або відвідування лікарняного закладу, а також персонал лікарні в силу здійснюваної ним діяльності, незалежно від того, виявляються або не виявляються симптоми цього захворювання під час знаходження даних осіб в лікарні.

Таке визначення ВЛІ є найбільш широким та охоплює всі пласти ВЛІ для стаціонарів будь-якого профілю, а саме: ВЛІ, пов'язані із наданням медичної допомоги в клінічних та в амбулаторно-поліклінічних умовах; професійне зараження медичних працівників. Важливо те, що, за даним визначенням, розвиток ВЛІ пов'зують саме з інфекційним агентом.

Для більшості бактеріальних інфекцій прийнято вважати, що вони виникають після 48 годин і більше перебування хворого в стаціонарі, що пов'язано з типовим інкубаційним періодом, однак для окремих збудників можливі коливання, що важливо для встановлення діагнозу ВЛІ. При визначенні ВЛІ в акушерських стаціонарах в нашій країні загальноприйнятим є поділ інфекцій новонароджених в залежності від строків інфікування на антенатальні, інтранатальні та нозокоміальні.

Інфекції новонароджених, які набуваються трансплацентарним шляхом, а саме токсоплазмоз, краснуха, цитомегаловірус, вітряна віспа, сифіліс, і проявляються одразу ж або до 48 годин після народження, в сучасний період не відносять до ВЛІ. Дискусійним є віднесення до ВЛІ інтранатальних інфекцій, які пов'язані з інфікуванням новонародженого під час пологів при проходженні родових шляхів. Деякі автори мають на увазі материнське походження збудників і на цій підставі не включають інфекції, які ними викликані, до нозокоміальних. В той же час в дефініціях СОС (Центру контролю за інфекціями США) окремим пунктом уточнено, що інфекції, викликані незміненими збудниками, тобто отриманими від матері, без ознак госпітального штаму, слід вважати внутрішньолікарняними. Нарешті, до внутрішньолікарняних належать інфекції новонароджених, які виникають після 48 годин життя.

За рекомендацією ВООЗ (1980) внутрішньолікарняною  інфекцією вважається будь-яке клінічно розпізнаване інфекційне захворювання, що уражує хворого внаслідок його надходження до лікарні чи звернення до неї за лікарською допомогою або співробітників лікарні внаслідок їхньої роботи в даній установі незалежно від того, з'явились симптоми захворювання під час перебування в лікарні чи після виписки. Необхідно додати, що випадки суперінфікування в лікарняній установі слід також відносити до внутрішньо лікарняних, в той час, як випадки надходження хворого до стаціонару в інкубаційному періоді інфекції, інфекції, що є закономірним розвитком основного захворювання, а також випадки внутрішньоутробної інфекції та інфікування новонародженого при проходженні через пологові шляхи матері такими не є.

Проблема внутрішньолікарняної інфекції є чи не найактуальнішою в структурі охорони здоров'я всіх країн світу. За даними ВООЗ, 6-7% хворих, які звертаються до лікувально-профілактичних закладів, захворюють на внутрішньолікарняні інфекції, зокрема: у Німеччині – 3,6-6,3%, в Іспанії – 3,9-9,9%, у Франції – 6,7%, в Норвегії – 6,3%, у США – 5,7% [5]. Особливу небезпеку становлять такі захворювання як вірусний гепатит В та СНІД (щорічно в світі гепатитом В інфікується понад 50 млн. чоловік, епідемія СНІДу переходить в пандемію). Парадоксально, але, не дивлячись на надзвичайні досягнення в області лікувально-діагностичних технологій і, зокрема, технологій стаціонарного лікування, дана проблема залишається в сучасних умовах однією з найгостріших, здобуваючи все більшу медичну та соціальну значимість. Серед факторів, що визначають тенденцію до зростання частоти випадків внутрішньолікарняних інфекцій, слід назвати створення крупних лікарняних комплексів, де концентрується значна кількість послаблених осіб; збільшення числа інвазійних діагностичних та лікувальних процедур; використання складного медичного обладнання, стерилізація якого пов'язана зі значними труднощами; формування госпітальних штамів, що володіють стійкістю до лікарських препаратів та дезінфектантів; підвищення в популяції груп підвищеного ризику: недоношених дітей, хворих хронічними захворюваннями; демографічні зсуви в суспільстві (збільшення питомої ваги осіб старших вікових груп); зниження неспецифічних факторів захисту організму у зв'язку з несприятливими екологічними умовами.

Враховуючи зазначені вище проблеми, їх гостроту та значущість, метою даної роботи можна назвати визначення основних етіологічних агентів та висвітлення деяких епідеміологічних особливостей сучасних внутрішньолікарняних інфекцій.

Етіологічні фактори внутрішньолікарняних інфекцій