Дифтерія

Це гострий бактерійний антропоноз, для якого характерні інтоксикація, фібринозне запалення мигдаликів, гортані, носа, а також схильність до ураження міокарда, нирок, нервової системи.

Джерело збудника. Джерелом збудників дифтерії є людина – хвора, реконвалесцент-носій і здоровий носій токсигенних штамів С. diphtheriae. Заразний період у хворих на дифтерію розпочинається з кінця періоду інкубації і триває протягом усього перебігу хвороби. У разі реконвалесцентного носійства організм звільняється від збудників протягом 3-4 тижнів після хвороби. Тривалість здорового носійства – від кількох діб до 1 міс. і більше. Залежно від тривалості виділення коринебактерій розрізняють транзиторне (однократне виявлення збудників), короткочасне (до 2 тижнів), середньої тривалості (від 2 тижнів до 1 міс.), затяжне (понад 1 міс.) і також хронічне (більше 6 міс.) бактеріоносійство.

Механізм і шляхи передачі. Головний механізм передачі при дифтерії – краплинний. Локалізація збудників у рото- і носоглотці супроводжується тим, що під час розмови, кашлю, чхання вони разом з аерозолем і крупними крапельками слизу та слини виділяються у довкілля й інфікують інших людей. Завдяки стійкості коринебактерій у зовнішньому середовищі можливі й інші шляхи передачі інфекції: пиловий, контактно-побутовий (рушники, подушки, іграшки, шкільно-письмові приладдя), аліментарний (молокопродукти). Однак ці шляхи реалізуються вкрай рідко, а тому суттєвого епідеміологічного значення не мають. Лише у разі нетипової локалізації процесу (дифтерія ока, шкіри, зовнішніх статевих органів) передача збудника відбувається через предмети побуту, перев’язний матеріал, руки та ін.

Прояви епідемічного процесу. Дифтерія – повсюдно поширена інфекція. Однак завдяки проведенню систематичної імунізації населення у багатьох країнах рівень захворюваності зведено до поодиноких випадків.

Сприйнятливість до дифтерії загальна, але не всі зараження призводять до явної клінічної форми хвороби. Останнім часом в Україні поряд із спорадичними випадками виникають локальні епідемічні спалахи цієї хвороби, що пов’язано із зростанням кількості людей, які не були імунізовані проти дифтерії. Спорадична захворюваність дещо збільшується в холодну пору року.

У нещеплених колективах частіше хворіють діти віком до 6 років. Під впливом активної імунізації відбувся зсув максимальної захворюваності на старші вікові групи. В Україні показник захворюваності на дифтерію в останні роки серед дітей і дорослих був майже однаковий.

Після перенесеної хвороби формується антитоксичний та антимікробний імунітет. Вакцинація ж дифтерійним анатоксином забезпечує формування лише антитоксичного імунітету, що у більшості запобігає розвитку хвороби, однак не виключає можливості бактеріоносійства С. diphtheriae.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні осередку дифтерії виявляють хворих і носіїв в оточенні хворого, серед працівників дитячих і медичних закладів. З метою виділення збудника роблять змиви і мазки з носа й ротоглотки, висівають на штучне живильне середовище, досліджують токсигенність виділених коринебактерій.

З’ясовують документально (аналіз стану щеплення дитячого населення та дорослих) і за допомогою серологічних проб (РПГА з еритроцитним діагностикумом, сенсибілізованим дифтерійним анатоксином) стан післявакцинального імунітету. Виявлених неімунних осіб при відсутності протипоказань слід вакцинувати.

Протиепідемічні заходи передбачають вплив на усі три ланки епідемічного процесу.

Заходи, спрямовані на джерело збудника, такі.

Хворих на дифтерію госпіталізують і лікують. Їх виписують з лікарні після клінічного одужання і негативних результатів дворазового бактеріологічного дослідження.

Носіїв токсигенних дифтерійних паличок госпіталізувають і санують антибіотиками (тетрациклін, еритроміцин, левоміцетин) протягом 5-7 днів. Результати перевіряють дворазовим бактеріологічним обстеженням через 3 дні після відміни антибіотиків.

Обмежують доступ носіїв нетоксигенних дифтерійних паличок у колективи ослаблених і нещеплених дітей.

Для виявлення носіїв і стертих форм захворювання оглядають і бактеріологічно обстежують контактних осіб (за місцем проживання, навчання чи роботи хворого).

В осередках дифтерії організованих дітей і персонал дитячих закладів не допускають у ці заклади до одержання негативного результату обстеження.

За контактними особами встановлюють спостереження (термометрія, огляд ротоглотки і носа) протягом 7 днів.

З метою розриву механізму передачі вдаються до заключної дезінфекції:

посуд кип’ятять у 2 % розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв або витримують 30 хв у 0,1-0,2 % розчині хлораміну;

білизну, рушники, носові хустинки й іграшки кип’ятять або замочують у 3 % розчині хлораміну на 20 хв;

постільну білизну і верхній одяг обробляють у дезінфекційній камері (паровій або пароформаліновій).

Вирішальне значення має вплив на третю ланку епідемічного процесу – імунізація населення, тобто створення несприйнятливості до дифтерії. Активна імунізація не тільки запобігає захворюванню, а й полегшує клінічний перебіг недуги.

Неспецифічними засобами профілактики є зменшення скупченості людей, забезпечення достатньої вентиляції, захист харчових продуктів від бактерійного забруднення.

Специфічна профілактика. Для специфічної профілактики дифтерії використовують такі препарати: адсорбовану кашлючно-дифтерійно-правцеву вакцину (АКДП), адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП), адсорбовані дифтерійно-правцевий та дифтерійний анатоксин зі зменшеним вмістом антигенів (АДП-М та АД-М).

Щеплення вакциною АКДП проводять, починаючи з 3-місячного віку, одночасно з вакцинацією проти поліомієліту. Щеплення складається з 3 внутрішньом’язових введень 0,5 мл препарату з 30-денними інтервалами. Через l,5 року після закінченої вакцинації проводять першу ревакцинацію. Для цього одноразово вводять 0,5 мл вакцини АКДП. Для другої ревакцинації (у 6 років) використовують АДП-анатоксин. Наступні ревакцинації у віці 11, 14, 18 років і кожні наступні 10 років проводять АД-М чи АДП-М (доза 0,5 мл).

Діти, котрі мають протипоказання до введення АКДП-вакцини або перехворіли на кашлюк, вакцинуються та отримують першу ревакцинацію АДП-анатоксином. Вакцинацію здійснюють дворазово з інтервалом 30 днів.

У зв’язку зі зростанням захворюваності на дифтерію проводиться вакцинація за епідемічними показаннями підлітків і дорослих, які не мають документальних даних про імунізацію. Щеплення особам віком понад 50 років проводиться лише за епідемічними показаннями.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=115