2. Загальнонаукова методологія дослідження

Загальнонаукова методологія використовується більшістю наук, але на відміну від філософської методології, не на всіх етапах пізнавального процесу, а тільки на конкретно визначених для розкриття певних сторін чи властивостей предмета. Загальнонаукова методологія ґрунтується на теоретичних концепціях і має у своєму розпорядженні методи пізнання. Отже, розглянемо загальнонаукові методи пізнання, які найбільш часто застосовуються у практиці наукових досліджень.

Загальнонаукові методи пізнання

^аналіз синтез

індукція

дедукція

аналогія моделювання

Рис. 4. Методи загальнонаукового пізнання

Аналіз (грец. аnalysis – розкладення) – метод дослідження, сутність якого полягає у тому, що предмет дослідження розчленовується на складові частини і кожна із цих частин досліджується окремо.

Метод теоретичного аналізу в дослідженнях із соціальної роботи, а також психолого- педагогічних дослідженнях дає можливість розглядати явища та процеси діяльності у різноманітних співвідношеннях, виділяти найбільш суттєві ознаки, властивості, зв’язки. Завдяки теоретичному аналізу з’являється можливість завдяки мисленню, пам’яті, уявленню, охопити одночасно велику кількість фактів, виявляючи можливі зв’язки.

Як приклад, при конструюванні процесу соціальної допомоги можливо для аналізу вичленити окремо його цілі, зміст, зовнішні умови, технологію, організацію, систему взаємовідносин його суб’єктів та ін. Як бачимо, використання теоретичного аналізу дає можливість більш прискіпливо дослідити елементи об’єкта.

Синтез (грец. synthesis – з’єднання) – цей метод дослідження є протилежним до аналізу і він дозволяє здійснювати об’єднання елементів (частин) об’єкта, який був розчленований у процесі аналізу, встановлюючи зв’язки між частинами і даючи можливість пізнати об’єкт дослідження як єдине ціле.

Методи аналізу та синтезу взаємопов’язані. У наукових дослідженнях їх використовують, як правило, одночасно. Адже після виконання аналітичної роботи, виникає потреба у синтезі, інтеграції результатів аналізу, створенні загальної системи.

Саме, використовуючи метод синтезу, ми маємо можливість відтворити предмет дослідження як систему зв’язків, взаємодій з акцентуванням уваги на найбільш суттєві компоненти.

Індукція (лат. іnductio – наведення) – це метод пізнання, за яким із приватних фактів та явищ виводяться загальні принципи та закономірності, тобто при використанні цього методу логіка мислення розвивається від конкретного до загального. Метод індукції особливо ефективно використовується у тих дослідження, в основу яких покладено дослід, експеримент і спостереження, що надають можливість збору емпіричних фактів. Вивчаючи ці факти, дослідник встановлює явища, які мають повторювальний характер і на цій підставі вибудовує індуктивний умовивід.

Дедукція (лат. deductio – виведення) – це метод пізнання, за допомогою якого приватні положення виводяться із загальних, тобто це метод переходу від загальних уявлень до приватних. Дедукція відрізняється від індукції прямопротележним рухом думки. Метод дедукції ґрунтується на загальному судженні.

Аналогія (грец. analodgia – відповідність) – це метод наукового пізнання, за допомогою якого досягаються знання про одні предмети чи явища на підставі їх схожості з іншими. Умовивід із аналогії – це коли знання про якийсь об’єкт переносяться на інший менш досліджений предмет, але схожий з першим за суттєвими властивостями та якостями. Завдяки наочності, яка властива методу аналогії і дає можливість порівняти й вималювати в уяві подібні якості, властивості досліджуваного об’єкту, цей метод отримав широке застосування у науці.

Моделювання (лат. modulus – міра, взірець) – це метод наукового пізнання, який полягає у заміні об’єкта, що вивчається, його моделлю, за якою визначають, або уточнюють характеристики оригіналу. Обов’язковою умовою до моделі є те, що вона має містити суттєві риси реального об’єкта.

Моделювання активно використовується як у теоретичному (розумові, логічні, уявні, математичні моделі), так і в емпіричному (фізичні, речові, діючі моделі) дослідженні. Моделювання вважається досить ефективним засобом прогнозування впливу зовнішніх факторів на явище, що вивчається та прийняття конкретних рішень. Модель має конструюватися дослідником таким чином, щоб операції відображали основні характеристики об’єкта дослідження (основні елементи структури, їх взаємозв’язок, функціональні параметри та ін) важливі для вирішення мети дослідження. Безумовно, ми не маємо право говорити про повну адекватність моделі об’єкта що вивчається, ця адекватність буде відносною і стосуватиметься в основному меті поставленої дослідником. Модель конструюється на основі попереднього вивчення об’єкта і виділення його істотних характеристик, теоретичного аналізу основних параметрів та зіставлення отриманих результатів з характеристиками реального об’єкта. Якщо результати теоретичного аналізу основних параметрів не співпадають з характеристиками реального

об’єкта, то відбувається корегування моделі.

Використовування моделювання викликано тим, що існують такі якості об’єкта дослідження, які не можна осягнути шляхом безпосереднього вивчення. Тому дослідники долучаються до штучного відтворення подібних явищ, у такій формі, яка зручна для спостереження та вивчення. В сучасних умовах метод моделювання набуває нових можливостей, адже завдяки спеціальним комп’ютерним програмам з’являється можливість моделювати найрізноманітніші соціальні, психологічні та педагогічні процеси. Моделювання в соціальній роботі – це дослідження (процесів, станів, властивостей) за допомогою створення моделей, які адекватно відображають предмет дослідження (наприклад, моделюється модель оптимальної структури управління процесом соціальної допомоги). Сутність цього методу полягає в описі соціально-психологічних явищ за допомогою кількісних та якісних характеристик, а також використання статистичних,

математичних моделей з метою визначення оптимальних умов управління процесами, що досліджуються.

Часткова подібність моделі з ідеалом, відносна простота моделі, робить таку заміну досить наочною і більш зрозумілою. Тому створення спрощених моделей явища є дієвим засобом перевірки істинності теоретичних уявлень дослідження.