Емпіричне дослідження

Спостереження – система фіксації й реєстрації властивостей, зв’язків об’єкта дослідження та попередня класифікація отриманих фактів. Спостереження як метод пізнання, дає змогу отримати первинну інформацію про об’єкт дослідження у вигляді сукупності емпіричних тверджень. За сприятливих умов, цей метод забезпечує достатньо різнобічну інформацію для накопичення та фіксації наукових фактів, які можуть стати основою наступних теоретичних і практичних дій. Але для цього спостереження має бути:

• спланованим згідно з чітко поставленими завданнями;

• цілеспрямованим лише на ті явища та процеси, які є метою дослідження;

• систематичним, тобто спостереження за досліджуваним явищем має бути постійним, фіксація отриманих даних відбуватися за певною системою;

• активним щодо дослідника, у пошуку проявів потрібних рис та явищ. Спостереження є одним із основних методів дослідження у соціальній роботі,

адже лише завдяки цілеспрямованому і систематичному сприйняттю особливостей протікання явища чи процесу, який досліджується (соціалізація людини, її поведінка), можливо, виявити зміни та тенденції, які відбуваються з об’єктом дослідження. Але, щоб спостереження надало науковцеві об’єктивні дані, воно має відповідати наступним вимогам, а саме:

• чітко визначена кількість ознак спостереження;

• встановлені критерії оцінки обраних ознак;

• дотримання принципу природності (клієнт не повинен знати, що за ним спостерігають).

Метою спостереження є не лише сприйняття явищ на чуттєвому рівні, а, перш за все, усвідомлення виявлених фактів. Результатом спостереження мають стати аналіз набутого фактичного матеріалу, встановлення взаємозв’язків між фактами та висловлення передбачень.

Спостереження може бути спрямоване на вивчення динаміки процесу, змін об’єкта протягом певного часу. Таке спостереження впроваджується у різні терміни, а отримані результати порівнюються. Об’єктом спостережень виступають частіше за все сам процес діяльності соціального працівника, його взаємодія з клієнтом.

Спостерігаючи за тим чи іншим явищем, дослідник може помилятися (вплив випадкових факторів, помилка при знятті показників вимірювальних приладів та ін.), тому результати спостереження не є достовірними знаннями. Тому основою наукового знання є не дані, отримані у процесі спостереження, а емпіричні факти. «На відміну

від даних спостережень, факти – це завжди достовірна об’єктивна інформація; це таке описання явищ і зв’язків між ними, де зняті суб’єктивні нашарування»¹.

Яким же чином відбувається перехід від даних спостережень до емпіричного факту? Щоб спрямувати факт, необхідно порівняти між собою цілу низку спостережень, виділити з них ті, що повторюються й усунути випадкові, пов’язані з помилкою дослідника. Тобто робиться акцент на пошук стійкого інваріантного змісту досліджуваного явища, він має бути інтерпретований, пояснений завдяки попередньо набутим знанням і лише після цього може бути класифікований як емпіричний факт.

Спостереження як метод емпіричного дослідження завжди пов’язаний з описанням, яке закріплює й передає результати спостереження. В емпіричному дослідженні для фіксації даних спостереження використовують як засоби попередньої, так і спеціальної мови (живопис, математика та ін.). За допомогою описання інформація, отримана завдяки спостереженню, перетворюється у поняття, цифри, схеми, малюнки, графіки, набуваючи таку форму, яку зручно у подальшій роботі систематизувати, класифікувати, узагальнити, тобто провести подальші дослідницькі дії.

Бесіда. За допомогою цього методу науковці з’ясовують ставлення клієнтів та соціальних працівників до тих чи інших фактів та явищ, що дає можливість створити більш повну картину проблеми, яка вивчається.

Щоб бесіда була результативною слід передбачити наступне:

• заздалегідь розробити програму її проведення;

• врахувати індивідуальні особливості співрозмовника;

• заздалегідь продумати основні й додаткові запитання;

• створити атмосферу довіри й відвертості;

• продумати систему запису (фіксування) результатів бесіди;

• розробити надійну та просту систему критеріїв оцінки запитань;

• забезпечити зручну форму фіксації відповідей та їх обробки;

• чітке визначення мети.

У дослідженнях із соціальної роботи на емпіричному рівні, активно використовуються такі методи, як інтерв’ю та анкетування, але про ці методи ми більш докладно будемо вести мову у розділі 6.

Тестування (від лат. Test – випробовування) – метод діагностики, який використовує стандартизовані запитання чи завдання, які підпорядковані певній шкалі оцінювання. Тому обираючи цей метод слід зважати, що:

• вибір тесту визначається, по-перше, метою тестування, по-друге, ступенем його надійності та достовірності;

• інтерпретація результатів тестування визначається системою теоретичних допущень та шкалою оцінювання щодо предмету дослідження;

• проведення тестування має відбуватися згідно наданої інструкції.

Метод психолого-педагогічного тестування – найчастіше використовується з метою визначення рівня знань, умінь, навичок, інтелектуального, емоційного розвитку людини. Цей метод проводиться за допомогою заздалегідь розроблених карточок, малюнків, ребусів, кросвордів, запитань.

Сучасна наука, і зокрема дослідження у сфері соціальної допомоги, активно використовує значний арсенал тестів щодо виявлення різних явищ та якостей. Особливої популярності в соціальній роботі набули такі види тестів, як на досягнення, на інтелект, на креативність, на особистісні характеристики та ін.²

¹ Введения в философию. – М.: Культурная революция, 2007. – 663 с. – С. 550.

² Основи психології. – К.: Либідь,1995. – 631 с.

Лангітюдний метод. «Лангітюдне дослідження (від анг. longitude – довгота) – тривале систематичне вивчення одних і тих самих піддослідних, що дає можливість визначати діапазон вікової та індивідуальної мінливості серед життєвого циклу людини. Організація лангітюдного дослідження передбачає одночасне використання інших методів: спостереження, тестування, психографії, праксиметрії тощо»¹.

Цінність лангітюдного дослідження полягає в тому, що воно надає можливість передбачення варіантів подальшого розвитку особистості й дослідник має змогу простежити зв’язки між повними фазами явища, яке вивчається.

Продуктивність лангітюдного методу забезпечується двома складовими: тривалістю (чим довше, тим вагоміші результати) та змістовністю (цей метод дозволяє вивчати одразу значну кількість змінних, що надає можливість комплексно подивитися на явище, що досліджується).

Праксометричний метод (від грец. praksis – діяння, діяльність) – це метод аналізу процесу й продуктів діяльності. Деякі дослідники називають цей метод вивчення та узагальнення передового досвіду. Через праксометричні методи можна дослідити процес реабілітації, розвитку творчих здібностей, інтересів, схильностей. Аналіз продуктів діяльності дозволяє визначити напрямки психічної активності особистості та її властивості. Для праксометричного аналізу використовуються письмові роботи (вірші, твори прози), малюнки, технічні вироби, комп’ютерна продукція.

Метод являє собою систему дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення продуктів діяльності. Слід зазначити, що центральне місце в цьому методі посідає поняття «продукт діяльності», під яким розуміють практичні та ідеальні за формою вияви активності конкретної особистості чи цілого колективу. Означені «продукти діяльності» є суттєвим доказовим матеріалом перетворювальної діяльності спрямованої на пізнання або перетворення навколишнього середовища. У процесі використання праксометричного методу дослідницька робота може проводитися у кількох напрямках:

а) аналіз офіційних документів (закони, постанови, накази, розпорядження, положення, оголошення, реклама, записи передач, радіо, телебачення, розмов, дискусій та ін.) – цей напрям аналітичної роботи найбільш широко застосовується для вивчення впливу соціальних процесів на індивідуальний розвиток особистості;

б) аналіз особистих документів (особисті справи, автобіографії, журналів супроводу, щоденників, листів, фотокарток та ін.) – цей напрям дає цінні факти для вивчення емоційного та розумового розвитку особистості клієнта, особливостей становлення характеру, дозволяє простежити через продукти діяльності змістовні взаємодії людини;

в) аналіз продуктів діяльності – це система аналітичних дій спрямованих на вивчення та тлумачення змістовних результатів діяльності (творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтованих тощо) особистості чи колективу.

Цінність методи полягає в тому, що найкращі соціальні працівники емпіричними (від грец. empirio – досвід) дослідним шляхом часто підходить до вирішення важливих методичних проблем, які мають інноваційний характер. Узагальнення цих нововведень та теоретичне їх усвідомлення дасть змогу їх поширення та розповсюдження. Адже лише теоретичне усвідомлення інноваційного досвіду соціальної роботи надасть можливість включити його до системи наукових розробок у галузі соціальної роботи.

У порівнянні з першими двома напрямами аналізу, третій – є найбільш складним. З психолого-педагогічної точки зору, кожний продукт людської діяльності є багатомірним і багаторівневим, адже за своїм змістом і структурою він організований у цілісний акт прояву особистістю своєї точки зору чи внутрішніх явищ, до прояву власного «Я». На

¹ Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 374 с. – С. 194.

нашу думку, ефективність аналізу продуктів діяльності може бути досягнута, якщо дослідник не лише чітко усвідомлює мету дослідницької дії, але й організовує поетапність проведення даного аналізу:

• на першому етапі визначається сутність продукту дослідження, тобто це спонтанна чи організована діяльність, визначається універсальністю продукту, теоретично відтворюється структура діяльності: зміст, компоненти, знаряддя, технології та ін.;

• на другому етапі дослідник будує «ідеальну модель» продукту діяльності, що досліджується, та проводить аналітичне зіставлення «ідеалу» з реальним продуктом;

• на третьому етапі відбувається аналітична обробка інформації, отриманої на перших двох етапах, статистичне або проективне тлумачення результатів дослідження, введення отриманих результатів у емпіричну частину дослідження та використання їх у проектуванні та прогнозуванні розвиваючих, формуючих та виховних взаємодій.

Праксометричний метод широко використовується в соціальній роботі. За певних умов цей метод може використовуватися як основний у дослідженні, але як правило, він виступає у вигляді допоміжного методу.

Метод узагальнення незалежних характеристик. Цей метод запропонований К.К. Платоновим. Сутність методу полягає в тому, що паралельно з оцінюванням студентом своїх емоційних станів, його емоційність оцінювали також викладачі вузу, фахівці із соціальних служб та однокурсники. Порівнюючи бали, які виставив студент сам собі, з балами, які виставили інші, ми одержали можливість з більшою мірою вірогідності визначити рівні емоційного забезпечення і професійно-педагогічної діяльності майбутніх соціальних працівників. Слід наголосити на ефективності означеного методу при психологічному оцінюванні тих чи інших якостей особистості, заснованих на судженнях компетентних осіб (компетентними особами можуть бути батьки, вчителі, фахівці зі спеціальності та ін.). Практичне використання цього методу розглянуто нами у контексті проведення психолого-педагогічного експерименту (с.).

Вимірювання. Як метод являє собою систему фіксацій та реєстрації кількісних характеристик об’єкта, який вивчається. Метод вимірювання знаходить своє відображення у математичному відтворенні кількісних та якісних характеристик об’єкту у процесі проведення експерименту. Цінність цього методу полягає у тому, що він дає точні кількісні показники об’єкта вивчення. Для досліджень у системі соціального захисту процедура вимірювання пов’язана з показниками: статистичними, звітними, плановими та ін. Метод вимірювання потребує забезпечення таких основних елементів: об’єкт вимірювання, критерії, методики вимірювання, різноманітні вимірювальні прилади.

Вивчення літератури та інших джерел. Вивчення літератури, документів, матеріалів на електронних носіях та інших джерел, що містять факти, які характеризують історію та сучасний стан об’єкта, що вивчається, має на меті збір початкової інформації, створення вихідної концепції про предмет дослідження, з’ясування невисвітлених аспектів у розробці проблеми. Ретельне вивчення літератури допомагає розділити відоме і невідоме, накопичити і зафіксувати відомі науці факти, а отже, дає змогу більш чітко окреслити проблему, що вивчається.

Розпочинаючи роботу над літературою, дослідник має скласти списки літератури, яку необхідно вивчити. Список має включати книги, фахові журнали, статті у збірках, довідково-бібліографічні видання, автореферати дисертацій. Важливим джерелом фактичного матеріалу може стати різноманітна документація закладів соціального захисту.

Під час вивчення літературних джерел важливо керуватися поставленою метою, і відповідно до неї, окреслювати показники для збору даних та форми їх оформлення (схеми, діаграми, таблиці, вибірки тощо). Слід пам’ятати, що ґрунтована літературна база дослідження – важлива умова його об’єктивності та глибини.