Внутрішньолікарняна інфекція

Санітарно-протиепідемічний режим – це комплекс організаційних, санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню внутрішньолікарняної інфекції.

В останні роки особливо актуальною стала проблема внутріш-ньолікарняних інфекцій. Рівень захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ) у світі досяг 6-9% від кількості госпіталізованих хворих.

За визначенням Європейського бюро ВООЗ: "Внутрішньолікарняна інфекція – це будь-яке клінічно визначене інфекційне захворювання, що уражує пацієнта в результаті його перебування в стаціонарі або амбулаторного лікування, а також захворювання співробітників лікарні внаслідок їх роботи в цьому закладі не­залежно від часу проявів симптомів захворювання – під час або після перебування в лікарні".

Найбільш поширені ВЛІ:

- інфекції сечової системи;

- гнійно-запальні інфекції;

- інфекції дихальних шляхів;

- бактеріемія;

- інфекції шкірних покривів.

Зараження ВЛІ відбувається за наявності трьох ланок будь-якого епідемічного процесу:

- джерела інфекції (збудника);

- шляхів і чинників передачі збудника;

- схильності людини до інфекції.

Інфекція може бути:

- екзогенною, коли інфекційний агент попадає в організм з навколишнього середовища;

- ендогенною, коли інфекційний агент первинно присутній в організмі.

Збудниками можуть бути бактерії, віруси, гриби, найпростіші. Механізм передачі ВЛІ: аерозольний, фекально-оральний.

Шляхи передачі ВЛІ: повітряно-крапельний, повітряно-пило­вий, контактний, предметно-побутовий, гемоконтактний, харчовий, водний.

Найпоширеніший шлях передачі – контактний – відбуваєть­ся через руки медичного персоналу, інструменти, перев'язуваль­ний матеріал. Основний шлях профілактики ВЛІ – це вплив на всі ланки епідемічного процесу; безпека медичного персона­лу. Механізми передачі інфекції від хворого медичному персоналу можуть бути такими: контактний, гемоконтактний, фекаль­но-оральний, аерозольний, трансмісійний (через укуси комарів, комах, кліщів).

Загальні заходи профілактики інфекції:

- початкові й регулярні дослідження напруженості імуніте­ту, у тому числі з урахуванням щеплень;

- всі ушкодження шкіри необхідно закривати водонепроник­ною пов'язкою (лейкопластиром);

- за будь-якої аварійної ситуації (прокол голкою, поріз або потрапляння крові на слизову оболонку чи ушкодження шкіри) необхідно повідомити керівника і зареєструвати випадок у жур­налі реєстрації.

Використання індивідуальних засобів захисту від ВЛІ (суворо бов'язково)

Використання рукавичок

У разі мінімальної ймовірності контакту з кров'ю або рідкими виділеннями, слизовими оболонками або ушкодженою шкірою будь-якого хворого, а також за наявності порізів або інших ушко­джень власної шкіри необхідно використовувати рукавички, їх потрібно змінювати між контактами з різними хворими, у разі забруднення секретами й екскретами під час обслуговування хво­рих. Використанні рукавички дезінфікують або утилізують відпо­відним чином.

Маски для обличчя

Необхідні для запобігання зараженню повітряно-крапельним шляхом, а також за ймовірності потрапляння в рот і ніс рідких, милоподібних субстанцій організму. Маски необхідно змінювати після закінчення строку захисної дії (через 3 год) або в разі їх зволоження. Не можна опускати маску на шию. Усі маски повин­ні повністю закривати рот і ніс. Маски одноразового використання не слід використовувати повторно.

Захисні окуляри та щитки для обличчя. Необхідні для того, щоб запобігти потраплянню в очі й на обличчя бризок крові, біо­логічних рідин і виділень хворого.

Халати та фартухи. За винятком операційних, де стерильні халати надягають для захисту хворих, основне призначення хала­тів і водонепроникних фартухів – виключити можливість по­трапляння збудників інфекції на одяг і шкіру медичного персо­налу. Фартухи використовують тільки за ймовірності значного за­бруднення одягу або шкіри виділеннями хворого.

Суворо забороняється прати халати вдома!

Заходи профілактики ВЛІ:

- здійснення ефективного контролю за ВЛІ (інфекційний контроль);

- ізоляція джерела інфекції;

- переривання шляхів інфекції;

- знищення збудників інфекції (дезінфекція і стерилізація);

- підвищення опору організму (імунітету).

Комплексні епідеміологічні заходи повинні бути спрямовані на всі ланки.

Класифікація предметів навколишнього середовища стосовно ризику поширення ВЛІ

Низький ризик (некритичні предмети). Предмети, що контак­тують зі здоровою шкірою, не ушкоджуючи її, і не контактують зі слизовими оболонками (тонометри, підпахвові термометри, ми­лиці, постільна білизна тощо), а також предмети навколишнього середовища, з якими безпосередньо хворі не контактують (стіни, стеля, меблі, сантехніка).

Адекватний спосіб деконтамінації – очищення або дезінфек­ція низького рівня (знищення вегетативних бактерій і респіратор­них вірусів).

Середній ризик (напівкритичні предмети). Обладнання, що кон­тактує зі слизовими оболонками або ушкодженою шкірою (ди­хальне й анестезіологічне обладнання, гнучкі ендоскопи, ректаль­ні термометри), а також предмети, забруднені (контаміновані) біологічними рідинами й виділеннями організму.

Адекватний спосіб деконтамінації – очищення з наступною дезінфекцією середнього або високого рівня (залежно від облад­нання).

Високий ризик (критичні предмети). Предмети, що проникають в органи, у тому числі в порожнини тіла і судинні системи (хірур­гічні інструменти, голки, судинні катетери, сечові катетери та ін.).

Адекватний спосіб деконтамінації – очищення з наступною стерилізацією.

Попередження професійних заражень

1. Всі маніпуляції, при виконанні яких може наступити забруднення рук кров'ю або сироваткою, здійснюйте в гумових рукавичках.

2. Під час роботи всі ушкодження на руках закривайте напальчником.

3. Після будь-якої процедури, в тому числі і парентерального втручання, здійснюйте дворазове ретельне миття рук теплою проточною водою з милом. Руки висушуйте індивідуальним рушником, який змінюйте щоденно або серветкою одноразового використання.

4. При обробці рук уникайте частого використання дезінфікуючих розчинів, які здатні викликати роздратування шкіри і дерматит, що сприяє проникненню збудників в організм.

5. Дія миття рук не використовуйте жорсткі щітки.

6. Не вкладайте в пробірки з кров'ю бланки направлень, а прикріпляйте із зовнішньої поверхні пробірки.

7. В разі забруднення рук кров'ю негайно обробіть їх там­поном змоченим дезінфікуючих розчином (1 % розчин хлораміну), і вимийте їх двічі проточною водою з милом, насухо протріть індивідуальним рушником або серветкою одноразового використання.

8. Поверхні робочих столів у кінці кожного робочого дня, а в разі забруднення кров'ю негайно обробіть 3 % розчином хлораміну.

9. При наявності порушення цілісності шкірного покрову рук отримайте тимчасове відсторонення від роботи.

Гострий вірусний гепатит – інфекційне захворювання. Яке характеризується ураженням печінки, має перебіг з симптомами інтоксикації, жовтяницею або без неї. Гострий вірусний гепатит - одне з найбільш розповсюджених захворювань.

Відомо 7 самостійних гепатитів:

А, В, С, D, Е, F, G. Існує прогноз про можливість появи нових самостійних форм вірусного гепатиту. Перелічені збудники, які позначаються буквами латинського алфавіту, відносяться до різних родин вірусів і кожен з них має здатність до модифікації патологічного процесу і тому можливо розрізняти окремі нозологічні форми.

Гепатит А - це типова кишкова інфекція, яка має фекально-оральний механізм передачі інфекції. Додаткові механізми передачі: контактно-побутовий, водний, харчовий.

Вірус потрапляє у шлунково-кишковий тракт, розмножується у клітинах епітелію та лімфатичній тканині тонкого кишечнику, поступає в кров (вірусемія). З кров'ю потрапляє у печінку і уражає гепатоцити.

Для розвитку захворювання А є таких сприятливі чинники:

1 - скупченість дітей;

2 - порушення особистої гігієни;

3 - порушення санітарно-протиепідемічного режиму;

4 - сприятлива пора року;

5 - імунодефіцитні стани дитини.

Джерелом інфекції для В являється хвора людина та вірусоносій. Вірус В циркулює у крові значно раніше, ніж з'являються перші клінічні прояви. Епідеміологічне значення має його довга тривалість знаходження у крові, слині, спермі. Головним механізмом передачі збудника є парантеральний та як його варіант гемотрансфузійний механізми.

Під час близького контакту дитини з хворим можливий контактний механізм передачі через слину.

Вірус В проникає в організм парентерально, з кров'ю потрапляє у печінку, у гепатоцитах розмножується. Таким чином імунна відповідь є захисною реакцією організму, але імунна реакція викликає головний синдром захворювання - цитолітичний. Якщо імунна відповідь адекватна, то цитоліз гепатоцитів супроводжується інактивацією вірусу В і наступає швидке одужання.

Якщо імунна відповідь неадекватна, то створюються умови для імунного цитолізу гепатоцитів і приєнання аутоімунних механізмів ураження печінки.

Для розвитку захворювання В є такі сприятливі чинники:

1 - порушення асептики на антисептики у медичних установах;

2 - порушення правил під час виконання гемотрансфузій, вимог до зберігання крові;

3 - часте проведення парентеральних втручань та гемотрансузій;

4 - вік дитини - до 1 року.

Профілактики гепатиту А спрямована по 3 напрямкам: ізоляція хворого;

виключення можливості фекально-орального розповсюдження інфекції.

Профілактика гепатиту В має систему заходів, які спрямовані на:

- Ретельне обстеження донорів перед здачею крові з визначенням НВsНg та активності.

- Проводять диспансерне спостереження за діями-реципієнтами крові та її препаратами протягом 6 місяців.

- Для запобігання інфікування новонароджених усім вагітним проводять дворазове обстеження на НВsАg та НВеАg методом ІФА, РІМ на 6 та на 32 тижні вагітності. При наявності специфічно імунологічних маркерів вірусу гепатиту В питання акушерсько-гінекологічної тактики вирішується індивідуально.

- Профілактика парантерального інфікування базується на виконання наказів М30 України, які регламентують профілактику вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекцій.

- Починаючи з 1996 року в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень.

СНІД – інфекційне захворювання, що викликається лімфатропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприятливим до вторинної інфекції і злоякісних пухлин.

Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імунну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД), - ВІЛ-А, ВІЛ-2. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) дуже чутливий до нагрівання, при кип'ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70% спирт, 0,2% розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак цей вірус зберігає життєдіяльність у висуненому стані впродовж 4-6 діб при t 22°С, а при нижній t - ще довше. Джерелом зараження ВІЛ-інфекцією є хвора людина на СНІД або вірусоносій. Хворі на СНІД заражені протягом усього життя. Кількість інфікованих ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД, інфікована людина досить швидко стає зараженою іноді через 1-2 тижні після зараження. Існують такі шляхи зараження:

статевий, який забезпечує природний перехід збудника від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях (гомосексуалізмі);

парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін'єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін'єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, чисто це трапляється в ін'єкційних наркотиків;

професійний шлях зараження медичних працівників, у тому числі і медсестер, трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД попадає на ушкоджену шкіру (мікротравми, тріщини, тощо) чи слизові оболонки при внутрішньовенних маніпуляціях;

трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІД. Це трапляється рідко;

трансплацентраний - від хворої на СНІД вагітної її дитині.

Отже, ВІЛ може передаватися від людини до людини при прямому контакті: “кров-кров” або “сперма-кров”. Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається.

Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипці на шкірі.

В цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові в ній можна виявити антитіла до ВІЛ-інфекцій. Потім настає асимптомний період, що триває від декількох місяців до 3-5 років. У подальшому виникає “безпричинне” підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, схуднення. В наслідок зниження резистентності організму хворі досить чутливі до будь-якої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий. Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини. Поступово всі появи хвороби стають стійкими і вона переходить в останню стадію - СНІД. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше закінчується смертю.

Сьогодні немає препаратів, які вилікували б інфікованих хворих на СНІД. Проте застосовують медикаменти, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя.

Профілактичні засоби:

- Широка санітарно-освітня робота серед населення.

- Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв'язків, гомосексуальних зв'язків.

- Використання презервативів (знижує ймовірність зараження у 200-500 разів).

- Профілактика наркоманії, зокрема парентального введення наркотиків, особливо уникнення групового введення одним шприцом.

- Правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового використання.

- Медичні сестри, лабораторні, які контактують кров'ю повинні користуватися індивідуальними засобами захисту.

- Ретельний контроль донорської крові.

- Увесь медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики.

Заходи остороги при контакті з біологічним матеріалом:

- у разі потрапляння біологічної рідини на незахищену шкіру слід вимити руки з милом і протерти їх тампоном змоченим 70% етиловим спиртом;

- у разі потрапляння біологічних рідин в очі слід промити їх проточною водою, а потім закапати 1% розчин сульфацил-натрію (альбуцид) або промити блідо- рожевим розчином калію перманганату (1:10000);

- у разі потрапляння біологічних рідин в ніс слід промити носові ходи водою, а потім закапати 1% розчин протарголу;

- у разі потрапляння біологічних рідин у ротову порожнину слід прополоскати її проточною водою, а потім 70% етиловим спиртом або блідо-рожевим розчином калію перманганату (1:5000);

- у разі проколювання шкіри використаною голкою слід:

а. промити місце травми водою з милом не зупиняючи кровотечі,

б. двічі обробити місце травми 5% спиртовим розчином йоду або 70% етиловим спиртом. Після кожної обробки треба дати антисептичному розчину висохнути,

в. заклеїти місце проколу лейкопластиром або накласти пов'язку.

Склад аптечки «Анти-СНІД»

Гумові рукавички - 1 пара Маска - 1 шт Окуляри - 1 шт Пластир бактерицидний - 2-3 шт. Піпетка - 2 шт 1% борн. кислота 1% протаргол 5% йод 70% спирт Ватні кульки Бинт - 2 шт.