Тема 1. Зародження історичних знань в епоху античності

1. Історична проза Стародавньої Греції:

а) "Історія" Геродота

б) "Історія" Фукідіда

в) "Грецька історія" Ксенофонта

2. Історичні твори Стародавнього Риму:

а) "Порівняльні життєписи" Плутарха з Херонеї

б) "Історія від заснування Риму" Тіта Лівія

в) "Історія" і "Аннали" Корнелія Тацита

Джерела:

1. Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д.П.Каллистова. – М., 1964.

2. Хрестоматия по истории Древнего Рима / Под ред. В.И.Кузищина. – М., 1987.

3. Историки античности. – М., 1989-1990. – Т. 1-2.

4. Плутарх. Избранные жизнеописания. – М., 1990

5. Ксенофонт. Греческая история. – Л., 1945.

6. Геродот. История. – М., 1964.

7. Фукидид. История. – М., 1957.

Історіографічна література:

1. Бокщанин А.Г. Источниковедение Древнего Рима. – М., 1981.

2. Историография античной истории / Под. Ред. В.И.Кузищина. – М., 1982.

3. Кнабе Г.С. Корнелий Тацит (Время. Жизнь. Книги). – М., Наука, 1981.

4. Немировский А.И.Рождение Клио: У истоков исторической мысли. – Воронеж, 1996.

5. Томашевская М. Историческая проза античности // Историки античности. – М., 1989. – Т.1.

6. Человек и общество в античном мире. – М., 1998.

Методичні рекомендації

Відповідь на перше питання слід розпочати зі з’ясування фактів біографії Геродота, зокрема, умов формування його особистості, звернувши увагу на подорожі до Малої Азії, Фінікії, Сирії , Гелліспонта, західного берега Чорного моря, Ольвії, Єгипту, Передньої Азії та ін. Далі доцільно прейти до характеристики праці Геродота «Історія», що демонструвала рішучий перехід від «опису земель» до історії у власнім сенсі слова. Саме він утвердив зв'язок понять «історія», «дослідження», «пізнавання» з метою укладення оповідання про хід справ людських. Греко-перські війни, що надихнули Геродота на написання своєї праці, вкладаються у чверть століття, але для висвітлення цих подій йому знадобилася величезна історична ретроспектива: витоки конфлікту він прослідковує у глибокому минулому втягнутих у нього країн і народів. Хоча тема «Історії» за своєю суттю воєнно-політична, Геродот нагромадив в ній масу різнорідних, інколи єдиних у своєму роді свідчень з історичної географії, археології, етнографії, історії мореплавства і торгівлі, релігії і міфології, а тому важливо з’ясувати характер свідчень і матеріалів, використаних автором. Слід зауважити, що Геродот виступив першовідкривачем в галузі історичного методу: він уперше підійшов до історичного сюжету як проблеми, ставлячи перед собою конкретне пізнавальне завдання – пошук відповіді на питання: чому елліни і варвари воювали між собою?

Щодо творчості давньогрецького історика Фукідіда, відзначіть, що у Стародавній Греції історичний жанр досяг найвищого розвитку наприкінці V ст. до н.е. Його праця – оповідання про Пелопоннеську війну (394/3 – 391/390 до н.е), тобто про нещодавню, «сучасну історію». Він описав ці події як очевидець, наводив тексти справжніх договорів, надписи та інші джерела, посилався на поетів і логографів, полемізував з Геродотом. Автор протиставив власну версію історії, метод і тему працям, темам і методу попередників. Фукідід – родоначальник прагматичної, наукової історіографії, заснованої на раціоналістичних методах пояснення подій і ретельному відборі достовірних свідчень. Слід вказати, що заслугою Фукідіда як історика було використання ним документальних джерел (текстів договорів, офіційних постанов та ін. документів), встановлення хронології, а також застосування відкритого ним методу реконструкції минулого шляхом ретроспективних узагальнень на підставі характеристики джерел, що збереглися.

Також студенти повинні розглянути творчість давньогрецького історика Ксенофонта, відомості про життя якого можна знайти винятково в його власних творах і в пізній біографії, яку склав Діоген Лаертський в ІІ ст. н.е. Основний історичний твір автора – «Грецька історія» (в 7 кн.), написаний з проспартанських та антидемократичних позицій, за роками, але не за методологією продовжує працю Фукідіда. У цьому творі Ксенофонт керується насамперед особистими симпатіями чи антипатіями до історичних осіб, чітко простежується також дидактико-моралізаторська спрямованість твору.

Розглядаючи друге питання, щодо найпопулярнішого грецького історика періоду римського панування Плутарха (бл.46-бл.125 рр.), студенти повинні описати його біографію, визначити літературну спадщину, його внесок у розвиток біографістики. Успадкувавши римську історіографічну традицію, Плутарх ставить перед історією дещо відмінні завдання, а саме: не збереження правди про минуле, а, насамперед, використання минулого для "виправлення" моралі сучасників. Історія у його розумінні має конкретне прикладне значення - навчити розрізняти добро і зло, співвідносити свої вчинки з можливими їх наслідками. У центрі життєпису знаходиться опис внутрішнього світу знаменитих мужів, який розкривається через вчинки, промови, наміри і діла. Популярність творів Плутарха, написаних добірним літературним стилем, від античних часів не зменшувалася, а його "життєписи" вчинили величезний вплив на усю історичну літературу.

Характеризуючи працю «Історія Риму від заснування міста» Тіта Лівія (59 до н.е. – 17 н.е.), студентам доцільно з’ясувати обставини створення цього твору, в якому автор вперше зробив спробу створити повну історію Риму. Головна позитивна відмінність праці полягала в тому, що вона характеризувала не окремі події, а передавала загальний дух того часу. Для Тіта Лівія становлення, розквіт і занепад римської громадянської держави стали головним стрижнем оповідання. Слід відзначити, що історик бачив своє завдання не в пошуку нових свідчень, а у відтворенні близьких до ідеалу картин життя народу, з їх громадянською доброчесністю та військовою доблестю. У викладі Лівія історія Риму постає не однією із багатьох історій, а як єдина і загальна, оскільки Рим втілював в себе весь відомий світ. Завдяки такому підходу твір Лівія слугував у більш пізній час моделлю, зразком для історій інших народів, згодом – національних історій. При характеристиці Тіта Лівія доцільно наводити цитати з її тексту.

Останнє питання присвячене творчості римського історика Публія Корнелія Тацита. Студенти повинні зупинитися на основних фактах біографії і проаналізувати його твори. Слід відзначити, що Тацит вважав, що історику потрібно чесно описати недавнє минуле з його злочинами і ганьбою для напучування нащадків. При цьому потрібно прославляти подвиг не більшості громадян, а тих хто не злякався кинути виклик, тиранії. Таке бачення завдання дослідження вплинуло на композицію, відбір відомостей для «Історій» і «Анналів», в яких автор писав про події, що відбувалися в державі рік за роком. Але життя величезної імперії та її провінцій залишалося поза межами оповідання. Головна увага була прикута до самого Риму – імператорського двору, верхівки армії, сенату.