Тема 3. Раціоналістичні ідеї та становлення західноєвропейської історичної науки в хv – поч. Хvііі ст.

1. Історико-політичні теорії у творчості західноєвропейських гуманістів:

а) "Історія Флоренції" і "Князь" Ніколо Макіавеллі.

б) "Історія правління короля Генріха VІІ" Френсіса Бекона.

в) Томас Мор, "Історія Ричарда ІІІ".

2. Проблема методу дослідження в гуманістичній історіографії

а) "Роздуми про надуманий та фальшивий дар Константина" Лоренцо Валли.

б) "Метод легкого знайомства з історією" Жана Бодена.

в) "Міркування про метод" Рене Декарта.

3. Історико-соціологічні трактати

а) "Два трактати про правління" Джона Локка.

б) "Про право війни і миру" Гуго Гроція.

4. Ерудити в західноєвропейській історіографії. "Роздуми про всесвітню історію" Жана Боссюе.

Джерела:

1. Лоренцо Валла. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. – М., 1989.

2. Жан де Нострдам. Жизнеописание трубадуров. – М., 1993.

3. Томас Мор. Эпиграммы. История Ричарда III. – М., 1973.

4. Ульрих фон Гуттен. Диалоги. – М., 1959.

5. Джон Локк. Два трактата о правлении // Сочинения в 3-х ТТ. - М., 1988. - Т. III.

6. Никколо Макиавелли. История Флоренции. – М., 1987.

7. Никколо Макиавелли. Государь. – М., 1990.

8. Гуго Гроций. О праве войны и мира. – М., 1956.

9. Френсис Бэкон. История правления Генриха VII. – М., 1990.

Література

1. Бурлацький Ф.М. Загадка и урок Никколо Макиавелли. – М., 1987.

2. Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения. – М., 1986.

4. Колінгвуд Р.Д.Ідея історії. – К., 1996.

3. Мирецкая Н.В. Культура эпохи Возрождения. – М., 1996.

4. Осиновский И.Н. Томас Мор. – М., 1985.

5. Рутенбург В.И. Жизнь и творчество Никколо Макиавелли // История Флоренции. – М., 1973.

6. Рутенбург В.И. Титаны Возрождения. – Л., 1976.

7. Сапрыкин Ю.М. Политическое учение Горрингтона. – М., 1976.

Методичні рекомендації

Відповідь на перше питання передбачає характеристику епохи Ренесансу, що ознаменована суттєвими змінами в сфері культури і соціального життя, але вони не носили характеру радикального розриву з попередньою традицією. Історичні твори цього періоду відмічені низкою нових рис в системі уявлень про історію, методи роботи історика і тематику. Літературну течію в рамках ренесансної культури, включаючи твори на історичні теми, називають гуманізмом. Не випадковим було переміщення інтересу гуманістів від мовно-етичних проблем у історично-політичну сферу. Нова "політична" школа ще більшою мірою звернула погляди у минуле з метою "витягнути" практично корисний досвід політичної діяльності. Найповніше відбив вказані ідейні зміни італійські вчені Нікколо Макіавеллі (1469-1527), який тривалий час був дипломатом Флорентійської республіки і канцлером її уряду. У низці творів ("Монарх", "Роздуми з приводу перших десяти книг Тіта Лівія", "Історія Флоренції" та ін.) мислитель піддав аналізу минулий і сучасний йому досвід політичної діяльності, зробив висновки про її властивості. Історія служила йому тим тлом і матеріалом, з якого виростали узагальнені міркування про політику в цілому. У Макіавеллі хід історії залежить від видатних особистостей — політиків. Вісім книг "Історії Флоренції" були ілюстрацією його історичного методу. Спираючись на хроніки, праці гуманістів, доступні йому політичні документи, Макіавеллі підбирав фактичний матеріал, який би підтверджував запропоновану схему історії, не дуже дбаючи про те, щоб його опис був всебічним і об'єктивним. Прагнення до узагальнень було особливою рисою творчості Макіавеллі, яка відрізняла його від інших гуманістів.

Слабше була розвинена гуманістична історична думка в Англії, де її впливи виявились насамперед у очищенні хронік від найбільш фантастичних вигадок і див. У XVI ст. тут працювали відомі вчені, послідовники політичної школи в історіографії Томас Мор (1478-1535) і Френсіс Бекон (1561-1626). В історії вони бачили науку політичного досвіду. Обидва були прихильниками монархічної влади, засуджуючи її переростання у тиранію. Оригінальністю відрізнялись їхні методи вивчення суспільства-держави. Т.Мор запропонував модель ідеального суспільства без приватної власності, обриси якого подав у книзі "Утопія". У інших складових світогляду вони залишались на позиціях ренесансного гуманізму.

Щодо другого питання, варто відзначити, що "прагматичній" історіографії протистояв напрям, який уґрунтував підстави наукової критики джерел і який можна назвати "ерудитською критичною школою". Його представники були менш прив'язані до політичних пристрастей, з повагою ставились до джерел і фактів, намагаючись зберегти їх автентичність і претендуючи на об’єктивність опису подій. Критика джерел, усунення середньовічних нашарувань і фальсифікації, відновлення "правди" складали головний зміст їхніх праць; такий підхід не передбачав якихось ширших узагальнень нагромадженого фактичного матеріалу, а лише докладний і послідовний опис перевірених фактів. Принцип наукової критики, насамперед філологічної, високо підніс Лоренцо Валла, який одним із перших звернув увагу на історичний характер усіх знань. Його «Трактат про підробленість Константинова дару» став одним із найбільш відомих прикладів аргументованої критики достовірності історичного джерела. Тут також потрібно проаналізувати погляди представника ренесансного історизму, французького правника Жана Бодена, вплив якого на європейську історіографію був поважним, який написав працю "Метод для легкого засвоєння історії" (1566), що зробила його відомим. До проблем пізнання підійшов видатний французький філософ і математик Рене Декарт (Картезій). Він запровадив до пізнання математичну логіку і переніс центр ваги на індивідуальний розум. здатний осягнути зовнішній світ у ідеальних розумових категоріях. Декарт у підстави філософської системи поставив принцип сумніву як акту мислення. Історію він не включав у список наук, відокремлюючи її і від філософії, і від поезії (мистецтв), скептично ставився до правдивості історичних повідомлень і їхньої значущості у практичному житті.

В третьому питанні слід розглянути соціально-політичні та історичні концепції ідеологів Нідерландської та Англійської революцій. Вказати розвиток ідей раціоналізму та їх вплив на історич­ну думку. Теорії "природного права" і "суспільного договору" та їх інтер­претації в історичних концепціях, історико-соціологічні погляди Г.Гроція та Дж. Локка. Проблеми походження влади і власності. Основні етапи розвитку суспільства. Вплив природничих наук на розвиток методів вивчення історії. Критика ідей провіденціалізму. Скептичне ставлення до історичних знань і достовірності історії.

Щодо четвертого питання, варто визначити, що спроби надати історіографії новий імпульс були здійснені двома школами, що були сформовані орденами єзуїтів і бенедиктинців і отримали спільну назву "ерудитів". Обидві школи створили підстави тої науки історії, котра мала конкретний об'єкт і предмет вивчення — історичні документи. Методика їх опрацювання і верифікації у підсумку штовхала до формулювання певних гіпотез стосовно самих документів і можливостей "витягнення" з них наукових знань. Історич­на концепція Ж.Б.Боссюе.