Основні критерії аналізу діяльності викладача на навчальному занятті

І варіант. Критерії оцінки діяльності викладача

1. Організаційний аспект

Готовність викладача до заняття:

— наявність методичної розробки;

— наявність навчально-методичної карти;

— готовність матеріалів контролю;

— наявність книжок, конспектів, ілюстративного матеріалу;

— своєчасність початку та завершення заняття;

— своєчасність перевірки.

2. Програмно-цільовий аспект

1. Відповідність теми заняття програмі курсу, її тематичному й робочому планові.

2. Правильність визначення навчальних цілей з огляду на спеціалізацію та рівень засвоєння.

3. Усвідомленість цілей студентами.

4. Забезпечення мотиваційного боку в засвоєнні теми. Способи мотивації:

а) обґрунтування значення теми для майбутньої професійної діяльності;

б) актуальність і новизна змісту;

в) емоційне забарвлення викладання;

г) застосування методу порівняння й аналогії;

д) наочність та ілюстративність;

е) ефект парадоксальності та здивування;

є) приклади з власної практики;

ж) застосування ділових ігор, дискусій, кросвордів ТЗН.

5. Реалізація міжпредметних зв'язків (інтеграція).

6. Розподіл часу на занятті

3. Виховний аспект

1. Соціально-економічний аспект

2. Екологічний аспект.

3. Патріотичний аспект.

4. Аспект професійної відповідальності.

5. Правовий аспект.

6. Етичний, моральний аспект.

4. Контрольно-корекційний аспект

1. Забезпечення доаудиторної самостійної підготовки студентів до заняття, (конспект, розгорнутий список літератури, методичні поради для самопідготовки).

2. Відповідність методів контролю запланованому рівню засвоєння знань, умінь, навичок.

3. Розмаїття методів контролю.

4. Уміння правильно й оптимально поєднувати різні методи контролю.

5. Рівень об'єктивності й вимогливості викладача під час оцінювання знань студентів.

5. Науково-змістовний аспект

1. Відповідність змісту заняття меті навчання.

2. Науковість змісту.

3. Зв'язок теорії та практики.

4. Професійна спрямованість.

5. Володіння предметом із боку викладача.

6. Методичний аспект

1. Багатоманітність методів навчання й контролю, їх відповідність типу заняття й цілям.

2. Методичне забезпечення заняття.

3. Міра активізації студентів під час заняття.

4. Реалізація індивідуального підходу до студентів.

5. Опанування студентами прийомів самостійної роботи.

6. Методична завершеність заняття:

— обґрунтування;

— наявність цілей і методичних акцентів.

7. Риторико-комунікативний аспект

1. Уміння пояснювати матеріал.

2. Зрозумілість, правильність, чистота, логічність, виразність, образність, емоційність мови, наявність логічного наголосу та смислових акцентів, техніка мовлення.

3. Культура записів і коментарів на дошці.

4. Стиль спілкування зі студентами: оптимістичність і динамічність.

5. Знання індивідуальних особливостей студентів.

6. Рівень взаєморозуміння.

8. Висновки, пропозиції, рекомендації

1. Рівень досягнення мети.

2. Основні позитивні та негативні боки.

3. Узагальнена оцінка заняття.

ІІ варіант. Вимоги до викладача (запропоновані студентами):

1) повага до індивідуальності слухачів;

2) уміння чітко й цікаво викладати матеріал;

3) ретельна підготовка до заняття;

4) знання матеріалу;

5) естетичність: зовнішній вигляд, риторика, манери, жести;

6) культура мовлення й поведінки;

7) візуальний та емоційний контакт з аудиторією;

8) уміння знайти індивідуальний підхід до кожного слухача;

9) об’єктивність оцінювання знань;

10) уміння організувати процес навчання; використання наочності та засобів активізації процесу навчання;

11) уміння передати власний досвід слухачам;

12) упевненість;

13) гарний настрій;

14) розкутість;

15) створення творчої атмосфери;

16) уміння пов’язувати теорію з практикою;

17) урізноманітнювання шляхів передавання знань;

18) сучасні погляди на процес навчання;

19) почуття гумору;

20) вплив на формування особистості слухача;

21) раціональність щодо насичення матеріалу науковими термінами;

22) стимулювання студентів до навчання.

Завдання 1

Дайте характеристику методики аналізу уроку. Спробуйте розробити анкету аналізу і самоаналізу лекції. Дайте оцінку лекції на Ваш вибір.

При оцінюванні заняття необхідно звернути увагу на:

— визначення рівня сприйняття студентами мети заняття,

— відповідність змісту кожного етапу заняття програмі та принципам навчання,

— оптимальність методів та прийомів активізації навчання з урахуванням специфіки фінансових знань.

Принципи самооцінювання заняття:

а) знання фактичного матеріалу,

б) вміння володіти увагою студентів,

в) манера та стиль викладу,

г) зовнішній вигляд викладача,

д) культура мовлення.

Орієнтовні критерії оцінки

Критерій 1

Змістовність — оцінюється в 100-бальній системі.

Критерій 2

Наочність допоміжної інформації — оцінюється в 50-бальній системі

Критерій 3 – показники оцінюються у 20- або 25-бальній системі.

1. Вимова, плавність мови, інтонація.

2. Темп.

3. Дотримання тексту або імпровізація.

4. Правильність мови, її відповідність характеру виступу.

Критерій 4 – показники оцінюються у 20- або 25-бальній системі

1. Поєднання корисної інформації з наглядом за поведінкою слухачів.

2. Уміння привернути увагу та навести порядок.

3. Звернення до конкретних слухачів (елементи діалогу).

4. Швидкість реагування на незвичайні ситуації.

Критерій 5 – показники оцінюються у 20- або 25-бальній системі

1. Лаконічність та аргументованість відповідей на запитання.

2. Уміння зняти заперечення.

3. Уміння переконати тих, хто має сумніви.

4. Ствердження власної позиції у дискусії з аудиторією.

5. Контакт з аудиторією.

Оцінка в балах __________________

Самооцінка _____________________

Корекція оцінки з урахуванням самооцінки та думки ведучого

__________________________________

Особливості методики проведення практичних і семінарських занять

Дидактичні закономірності навчання:

1. оскільки засвоєння — діяльність того, хто навчається, то «передача» змісту навчання означає організацію активності того, хто навчається;

2. процес засвоєння реалізується через зв’язок зовнішньої та внутрішньої діяльності того, хто навчається;

3. засвоєння залежить від того, які знання засвоюються. Єдиним способом засвоєння рис творчої діяльності є самостійне вирішення проблем, нових для того, хто навчається;

4. у цілому процес навчання відбувається лише за активної діяльності тих, хто навчається. Чим більше та різнобічніше забезпечується педагогом інтенсивність діяльності тих, хто навчається, тим вищою буде якість засвоєння на рівні, що залежить від характеру діяльності, яка організується (репродуктивної або творчої). І ще важливо відзначити, що навчальний процес здійснюється лише за відповідності цілей того, хто навчається, цілям викладача.

Якщо виходити з відомого принципу «знати, щоб навчитися робити», то практичні й семінарські заняття є найважливішими, бо саме вони відповідають на запитання «що робити?» і «як це зробити?». крім того, практичні та семінарські заняття зближують викладача і студента, згуртовують студентський колектив, виховують демократичний стиль спілкування.

Спеціалісти визначають такі види семінарських занять (рис.):

просемінари — це своєрідні практикуми для підготовки студентів до самостійної роботи з першоджерелами, складання конспектів, тез доповідей тощо;

семінари, які мають безліч різновидів: запитань і відповідей (відповіді оцінюються); розгорнута бесіда; коментоване читання; дискусія; конференція; вирішення проблемних завдань; заняття на виробництві; прес-конференція; «мозковий штурм»; спецсемінари; наукові студентські (або учнівські) семінари за спеціалізацією.

Семінаріум (лат. — seminarium) означає розсадник (а семінарист? може, квітка?). В античних школах заняття проводилися у вигляді диспутів, повідомлень тих, хто навчається, коментарів та висновків викладача. Семінарські заняття означають дискусію з окресленої проблеми і виникли на заміну середньовічного диспуту. Мета таких дискусій — навчити студентів логічно висловлювати і обґрунтовувати свої думки з якоїсь проблеми. У XVІІ ст. семінарські заняття використовувались при підготовці філологів з метою інтерпретації текстів, а пізніше — для вивчення теології та юриспруденції. Кажуть, що така форма дискусій була дуже поширена в Києво-Могилянській академії, куди приїздили на диспути вчені з різних країн світу. Методика проведення семінарів та практичних занять (які, до речі, в Київському університеті з 1874–1875 р. вперше запровадив професор М.Г. Авенаріус), на мій погляд, навіть складніша, ніж методика лекцій.

Традиційно вже склалося, що шкільну систему навчання називають «класно-урочною», а вузівську — лекційно-семінарською. Але нині семінари, як і лекції, все більше впроваджуються в шкільну практику з її традиційною класно-урочною системою. І це дуже корисно для розвитку учнів.

Добре організований семінар не тільки закріплює знання та вміння учнів, а й розвиває в них творчі здібності, вміння слухати іншого і самому аргументовано висловлювати свої думки, розвиває логічне мислення й комунікативні здібності учнів і студентів.

Викладачу буває легше прочитати лекцію, ніж ефективно провести семінар. Втім у сучасному навчанні межі між лекцією і семінаром стираються.

В практичному занятті викладач кожного разу має справу з новими студентами, їхньою підготовленістю, питаннями, проблемами тощо. Крім того, на відміну від лекції, навчальний ефект тут має прийти раніше. На жаль, у великій масі студенти пасивні на лекції (вони пишуть, слухають, мовчать). Практичне заняття — це зовсім інше. Тому управління пізнавальною діяльністю вимагає більшої майстерності, якщо викладач не зводить роботу зі студентами до рівня опитування за конспектом лекції, письмових контрольних робіт або зачитування рефератів.

Завдання 1

Згадайте (в процентному відношенні), які види семінарських занять були під час Вашого навчання в ВНЗ?

Завдання 2

На практичному занятті студенти одержують навчальні матеріали з однієї конкретної теми, але викладеної в різних підручниках.

Необхідно зробити порівняльний аналіз розкриття конкретної теми з погляду:

– методики викладення навчального матеріалу,

– вимог «оптичної риторики».

У відповіді слід визначити, що в тому чи іншому викладі:

– є позитивним,

– є негативним,

– що треба вдосконалити?