Кругообіги океанічних течій

Циркуляція води в океанах представлена, перш за все, кільцями поверхневих океанічних течій. Нагрівання води океану від сонячних променів, тобто згори, обумовлює гідростатичну стійкість (нагріті поверхневі шари легші, ніж глибинні, тому що мають меншу густину). Внаслідок цього вертикальний рух в океані виражений слабше, ніж в атмосфері. Поверхневі течії утворюють кільця океанічної циркуляції — циклональні і антициклональні. Рух води в них спричиняється тертям об поверхню води повітряних мас, що переміщуються в циклонах та антициклонах.

Нагін води фрикційними (дрейфовими та вітровими) течіями, приток води за рахунок річкового стоку та атмосферних опадів обумовлюють підвищення рівня Океану на деяких ділянках, в результаті чого порушується рівновага водної поверхні. Під впливом сили тяжіння вода рухається від вищого рівня до нижчого і прагне відновити рівновагу, утворюючи стокові течії компенсаційного характеру. До таких течій відносяться, зокрема, пасатні протитечії, Флоридська течія.

Води, що мають більшу густину (внаслідок нижчої температури або більшої солоності), опускаються, згідно дії закономірності спрямованості, до рівноважного стану. На їх місце переміщується вода із сусідніх ділянок, виникають густинні течії у поверхневих шарах із горизонтальним рухом води.

Кругообіг гірських порід

Кругообіг гірських порід відбувається у літосфері внаслідок збереження та перетворення внутрішньої енергії Землі та сонячної енергії. Під дією внутрішньої енергії відбуваються виверження вулканів, проникнення магми в літосферу, внаслідок чого утворюються магматичні гірські породи. Вони руйнуються процесами фізичного вивітрювання (за участю перетвореної сонячної енергії, денудаційної діяльності текучої води, вітру, льодовиків, морських хвиль тощо.

Процеси перенесення осадових гірських порід значною мірою підлягають дії сили тяжіння, а гравітаційні потоки є односпрямованими до найнижчого гіпсометричного рівня. Переміщення гірських порід завжди відбувається з вищих ділянок на нижчі.

Різна висота земної поверхні є результатом вертикальних рухів земної кори, обумовлених дією ендогенної енергії. Частина цієї енергії (спочатку теплової, потім перетвореної в енергію механічних рухів), реалізована в потенційній енергії піднятих ділянок. Остання перетворюється в енергію поверхневого стоку, за рахунок якої відбувається руйнування та перенесення гірських порід текучою водою, льодовиками тощо.

Утворення уламкових осадових порід супроводжується істотним збільшенням площі стикання поверхні часточок із водою, повітрям та органічною речовиною. Це сприяє хімічному вивітрюванню — якісному перетворенню речовини і частковому переходу її в розчин та іонний стік. Такий процес подрібнення потребує величезних енергетичних затрат за рахунок сонячної енергії. Найбільша частина продуктів вивітрювання переноситься у водному середовищі (у змуленому та волоченому стані — твердий стік та в розчинах).

У результаті механічної міграції відбувається знесення часточок гірських порід із більш піднятих ділянок суходолу до знижень і формуються пісок, глина, конгломерат тощо, які становлять понад 90% маси осадових гірських порід. Описана механічна міграція становить верхню (наземну) частину великого літосферного кругообігу. Значна товща осадових порід відкладається на найнижчому гіпсометричному рівні — дні Світового океану. Накопичені осадові товщі поступово ущільнюються під вагою вищих шарів, опускаються своєю підошвою в зони високих температур і тиску. Там осадові гірські породи метаморфізуються — відбуваються хімічні перетворення під дією внутрішньої енергії Землі. Внаслідок занурення крайових частин літосферних плит у мантію (при їх конвергенції, тобто сходженні), відбувається перетворення осадових і метаморфічних порід у магму, таким чином замикається ланцюг великого літосферного кругообігу: магматичні — метаморфічні — осадові — магматичні гірські породи.