- •Кафедра географії та краєзнавства основи ландшафтознавства
- •Розділ 1. Глобальний рівень організації природи землі
- •1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці
- •1.2.4. Вертикальна ярусність географічної оболонки розділ 2. Загальні закономірності географічної оболонки
- •Розділ 3. Природні комплекси регіонального та локального рівнів
- •Розділ 4. Ландшафти, змінені під впливом діяльності людини
- •Розділ 1. Глобальний рівень організації природи землі
- •1.1. Вступ
- •1.1.1. Поняття про природні комплекси та геосистеми
- •1.1.2. Місце землезнавства і ландшафтознавства в системі географічних наук
- •1.1.3. Об’єкт, предмет і завдання курсу “Основи ландшафтознавства”
- •1.1.4. Історія розвитку ландшафтознавства
- •1.2. Співвідношення основних понять, що відображають глобальний рівень організації природи Землі
- •1.2.1. Поняття географічний простір, географічна оболонка, біосфера та ландшафтна сфера
- •1.2.2. Межі, склад та будова географічної оболонки
- •1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці
- •1.2.4. Вертикальна ярусність географічної оболонки
- •1.2.5. Контактні зони у географічній оболонці
- •Розділ 2. Загальні закономірності географічної оболонки
- •2.1. Основні закономірності географічної оболонки
- •2.1.1. Закономірність цілісності географічної оболонки
- •2.1.2. Закономірність кругообігів речовини та перетворення енергії
- •Циркуляція атмосфери
- •Кругообіги океанічних течій
- •Світовий кругообіг води
- •Біологічні кругообіги
- •2.1.3. Закономірність ритмічності у географічній оболонці
- •2.2. Зональність як закономірність просторової організації географічної оболонки
- •2.2.1. Причини зональності
- •2.2.2. Поясно-зональні структури на суходолі і океані
- •2.2.3. Періодичний закон географічної зональності
- •2.3. Азональність як закономірність просторової організації географічної оболонки
- •2.3.1.Чинники фізико-географічної диференціації азонального характеру
- •2.3.2. Циркумокеанічні структури
- •2.3.3. Секторність природи материків
- •2.3.4. Циркумконтинентальні структури
- •2.3.5. Висотна поясність
- •2.3.6. Морфоструктурна диференціація природних комплексів
- •2.4. Полярна асиметрія як закономірність просторової організації географічної оболонки
- •2.4.1. Асиметрія фігури Землі
- •2.4.2. Прояви полярної асиметрії у літосфері та гідросфері
- •2.4.3. Прояви полярної асиметрії в атмосфері
- •2.4.4. Прояви полярної асиметрії у біосфері та природній зональності
- •2.5. Закономірність безперервності та нерівномірності розвитку географічної оболонки
- •2.5.1. Відмінність понять динаміка та розвиток географічної оболонки
- •2.5.2. Основні етапи розвитку географічної оболонки
- •2.5.3. Інтегральна спрямованість розвитку географічної оболонки
- •2.5.4. Коротка історія розвитку географічної оболонки
- •2.5.5. Поняття ноосфера і антропосфера
- •2.5.6. Людство як компонент географічної оболонки
- •Розділ 3. Природні комплекси регіонального та локального рівнів
- •3.1. Фізико-географічне районування
- •3.1.1. Сутність фізико-географічного районування
- •3.1.2. Принципи фізико-географічного районування
- •3.1.3. Методи фізико-географічного районування
- •3.1.4. Одиниці фізико-географічного районування
- •3.1.5. Схеми фізико-географічного районування
- •Обґрунтування трьохрядної системи а.Г.Ісаченко
- •3.1.6. Значення фізико-географічного районування.
- •3.2. Ландшафтний (локальний) рівень диференціації географічної оболонки
- •3.2.2. Компоненти ландшафту
- •3.2.3. Чинники ландшафтоутворення
- •3.2.4. Морфологічні одиниці ландшафту
- •Р ис. 6. Вплив рельєфу на формування фацій
- •3.2.5. Типологічна класифікація фацій
- •3.2.6. Урочища та їх типологія
- •3.3. Зміни в ландшафтах
- •3.3.1.Структура ландшафту
- •3.3.2. Функціонування ландшафту
- •3.3.3. Динаміка ландшафту
- •3.3.4. Розвиток ландшафту
- •3.4. Систематика природних ландшафтів.
- •3.4.1. Класифікація природних ландшафтів Землі
- •3.4.2. Критерії виділення таксономічних одиниць класифікації ландшафтів
- •3.4.3. Основні типи ландшафтів на Землі: серії теплозабезпеченості та ряди вологозабезпеченості
- •Розділ 4. Ландшафти, змінені під впливом діяльності людини
- •4.1. Антропогенна трансформація ландшафтів
- •4.1.1. Основні чинники нестійкості ландшафту до антропогенних впливів
- •4.1.2. Поняття про антропогенні модифікації природних комплексів
- •4.1.3. Види ландшафтів за ступенем антропогенної трансформації
- •4.1.4. Поняття про культурний ландшафт (за а.Г.Ісаченком)
- •4.2. Основи вчення про антропогенний ландшафт
- •4.2.1. Поняття про антропогенний ландшафт
- •4.2.2. Особливості класу селитебних антропогенних ландшафтів
- •4.2.3.Особливості класу сільськогосподарських антропогенних ландшафтів
- •4.2.4.Особливості класу сакральних антропогенних ландшафтів
- •4.2.5.Особливості тафальних ландшафтів
- •Список літератури для вивчення курсу а) Основна література
- •Додаткова література
- •Рецензія
- •Рецензія
2.3.2. Циркумокеанічні структури
Циркумокеанічна структура проявляється в збільшенні континентальності вглиб материка, в зменшенні кількості морських солей, що потрапляють на материк з атмосферними опадами. Циркумокеанічна структура проявляється на суходолі (та в атмосфері) залежно від віддаленості від Океану. Її чинниками є надходження з Океану вологи й тепла, існування стійких систем переносу (географічних теплових машин) та відповідні режими й ознаки погоди. Зважаючи на суттєву зумовленість структури й процесів на суходолі від того, якою частиною континенту вона є (передусім — західною чи східною залежно від географічного поясу), можна виділити:
циркумокеанічну структуру західних окраїн континентів у межах західного переносу повітряних мас; приклад — помірні широти Європи;
циркумокеанічну структуру східних окраїн континентів у межах західного переносу повітряних мас; приклад — помірні широти сходу Північної Америки;
е циркумокеанічну структуру західних окраїн континентів у межах переважання східного переносу повітряних мас; приклади — субтропічні західні окраїни Південної Америки (пустеля Атакама) та Африки (Наміб), а в арктичному поясі — Західна Гренландія;
*• циркумокеанічну структуру східних окраїн континентів у межах переважання східного переносу повітряних мас; приклад — південно-східна Азія;
мішані структури, в яких відбувається посезонна зміна характеру переносу (це субтропічні та субарктичні широти континентів), а також приекваторіальна частина жаркого поясу, де утворюються посезонні перетоки повітря з зимової півкулі в літню (екваторіальні мусони); приклад — Гвінейське узбережжя Африки.
2.3.3. Секторність природи материків
Положення території в системі континентально-океанічної (азональної) атмосферної циркуляції стає одним із глобальних факторів диференціації географічної оболонки. В міру віддалення від океану вглиб материка, як правило, зменшується повторюваність морських повітряних мас, зростає континентальність клімату, зменшується кількість опадів. На цій основі виділяються кліматичні області і змінюються природні зони.
Так утворюється секторність, тобто поділ материків на меридіональні фізико-географічні сектори (західний, центральний або внутріконтинентальний і східний). Кожен довготний сектор характеризується специфічним неперервним рядом природних зон ("зональний спектр").
Для приокеанічних секторів типові лісові зони різних географічних поясів. При цьому західний і східний ряди зон суттєво відрізняються між собою. Східна периферія материків відрізняється найбільшим і рівномірним по широті зволоженням, тоді як на заході різко виражена аридна ділянка в тропічних широтах.
У континентальному секторі поширені сухі зони пустель, напівпустель і степів. В інших зонах цього сектору спостерігаються риси континентальності (тайга — дуже суворі зими, багаторічна мерзлота).
2.3.4. Циркумконтинентальні структури
Крім широтної зональності природних комплексів зазначають концентричну структуру, котра проявляється у формуванні зон навколо гірських утворень, льодовиків, озер, міст, промислових зон, материків, океанів та інших об'єктів.
Циркумконтинентальна (лат. сігсиm — навколо) структура проявляється в змінах донних аквальних комплексів при віддаленні від узбережжя. Збільшення глибини моря і відстані від материка призводить до зменшення надходження сонячного світла і теригенного матеріалу, біомаси, кількості видів організмів.
Циркумконтинентальні структури розташовані в океані, огинаючи континенти. Найвідомішою в землезнавстві циркумконтинентальною структурою є материкова відмілина або шельф. Утворення шельфів, що за будовою є прямими продовженнями континентів (і мають континентальну земну кору), найчастіше пов'язують з ізостатичними підняттями рівня Світового океану, що начебто виплеснувся на суходіл.
Іншим відомим проявом циркумконтинентальності є просторова структура донних відкладів на дні океану. В найближчій до континенту зоні це переважно теригенні відклади — тобто такі, що утворюються за рахунок твердого стоку з суходолу та руйнування берегів прибоєм. Тут же трапляються біогенні утворення— з них найвідомішими є бар'єрні рифи Австралії та кількох острівних архіпелагів. У деяких місцях виникають хемогенні відклади, які також залежать від відстані до суходолу (через те, що вони виникають за рахунок випадіння в морській воді певних компонентів іонного стоку річок, які в ній коагулюють (марганець, залізо тощо). В центральних частинах Світового океану відкладаються незначні за потужністю мули, складені із залишків планктонних організмів, та залізо-марганцеві конкреції.
Чітко помітна циркумконтинентальна структура в розподілі океанських течій та зон апвелінгу й даунвелінгу. Самостійне значення має біологічна структура Світового океану, тісно пов'язана з його циркумконтинентальною структурою через неоднорідність екологічних умов, спричинену залежністю від відстані до суходолу. Більша частина біоти Океану перебуває в прибережній зоні.
